 | Замок, ратуша, костел і всі-всі-всі. | |
Містечко на кордоні з Тернопільською областю, в 27 км. на південь від Золочева. Їдете неймовірною дорогою з Бережан, повз чудові гори, ставки (Урмань – казка! Ліс, кручі, величезний став, лебеді...), милуєтесь витонченою дерев‘яною церквою в с. Розгадів – і зразу, переїхавши місток через Східну Золоту Липу, потрапляєте в кошмар. Дорога закінчується тут же. (Більше того – там ще й міліціонери стояли. Зупинили, документи перевірили – і спитали, куди це ми їдемо. Ну просто митниця, а не кордон областей) Знаку, що ви вже в Поморянах, немає. По таблиці на будинку біля перехрестя – вул. Підзамче, 2 – розумієш, що ти вже на місці. Повертаємо цими непроїздними калюжами наліво і, маневруючи поміж купами коров‘ячого лайна, під’їжджаєте до замкового комплексу.
Сама споруда оточена більш пізніми прибудовами, якимись гуртожитками. Стан будівлі просто страшний, на стелі палацу виросла береза (!), зігнута не то важким піднебесним життям, не то шквальними вітрами. Шкода, що вода, що оточувала колись фортпост з усіх боків, розступилася, пустила ворога - людську недбалість - на ці терени. То ремінесценції з року 2001-го, а зараз, після того як один з Львівських, начебто, бізнесменів, викупив замок, з'явилася надія на кращу його долю. (На жаль, надії не справдились. Станом на травень 2006 року замок в катастрофічному стані і, можливо, наступну зиму вже не переживе).
| Історія замку | |
Історію фортеці з княжих часів і до 1845 року на основі замкового архіву детально описано в «Хроніці Поморянській» Броніслава Заморського. Замок тут побудували в першій половині 16 ст. за наказом подільського воєводи Яна з Сієни на місці дерев‘яної фортеці, спорудженої в 1340-1350 рр. магнатом Миколою Свинкою за наказом короля Казимира Великого. В кінці 15 ст. маєтність перейшла до Жигмунта Сєнинського і була в руках цього роду до 1619-1620 рр., коли ці землі купив Якуб Собєський, батько майбутнього короля Польщі.
У ті часи замок був, звичайно ж, добре укріплений, тоді ж зводиться нова порохівня, робиться великий запас зброї і гармат. Не дивно, що татари не змогли його здолати. Якуб Собєський сприяв розвитку міста, поновив Магдебурзьке право, заклав костел і церкву, наділивши їй стільки землі, скільки зміг зорати плуг за два дні (легендарні подробиці, що на казковому скелеті обростають плоттю бувальщини), заснував притулок для убогих і старців. Після смерті Якуба Собєського замок перейшов у власність його дружини Теофілії, а вже від неї і син, звитяжець під Віднем Ян ІІІ, хазяйнує у цих землях. Навколо міста було насипано вали і викопано рови, направлені замкові мури.
Завдяки розумному розташуванню замок неодноразово витримав затяжні облоги турків і татар. Так, в 1672 р., коли золочівський замок зруйнували яничари, поморянська твердиня вистояла перед численними військами. Та вже під час другого походу турків на Львів в 1675 р. залога замку, не маючи достатньої сили для оборони, покинувши таємним ходом фортецю, вийшла до лісу і заховалась в Свірзькому замку. Залишений напризволяще замок цілком спустошили, однак невдовзі його відбудував тодішній власник Собєський. На жаль, фортеця знов була зруйнована в 1684 р. татарами.
| | 
|
Парадний вхід в палац. До нього вже не доберешся: сходи впали.
|
Докладніше про цей епізод - словами журналістки Тетяни Костенко:
"У той час поморянський замок відігравав велику роль у боротьбі з турками і татарами. В 1672 році на Польщу рушила величезна турецька армія Магомета IV, грабуючи і спалюючи все на своєму шляху. Були знищені замки в Золочеві і Зборові, згодом ворог напав на Поморяни. Жителі мужньо боронилися, відкрили шлюзи. Вали оточила вода, і ворог відступив. Через три роки турки вдруге напали на замок, але цього разу не вдалося його захистити. Місто і замок було спалено, багато людей забрано у полон. Для розбудови міста король звільнив його від податків, надав привілей, відбудував замок, спеціально запросив для цього архітектора, а також спеціального інженера для насипання валів і побудови нових високих мурів. В 1684 році татари облягли місто, і воно знову було знищено. Король Ян Собєський виділив 20000 злотих для потерпілих. Замок було поновлено, і це вже була потужна фортеця, яка втрималася від татарських нападів у 1687 і 1695 роках. Але згодом, коли він переходить у власність дітей Яна Собєського, втрачає воєнне значення і починає руйнуватися".
Як видно з документів та спогадів сучасників, поморянський замок був улюбленим місцем перебування короля Яна Собєського, який витратив на його відбудову 25 000 злотих, за допомогою інженера-спеціаліста (можливо, Шарля Бенуа) підніс його з руїн, значно укріпив та поліпшив. Після цього замок витримав всі татарські напади і облоги протягом 1687-1695 рр. Після смерті короля короля замок переходив від одних власників до інших, дуже підупав і почав втрачати вигляд фортеці. З 1740 р. був власністю Радзивілів. Сильних пошкоджень зазнав замок під час пожежі 1771 р. Значну його частину розібрали.
Як виглядала споруда у ті часи? В плані замок прямокутний. Має два поверхи з кутовими вежами і замковим подвір‘ям. В центрі північного крила замку була в‘їздна башта, до якої вів звідний міст, з інших боків замок оточувався руслом та болотами р. Золота Липа. Навколо споруди були мури та рови. По боках в‘їздної вежі стояли господарчі будинки.
Поворотною точкою в історії палацу став 1789 р., коли Поморяни перейшли у власність Прушинських. Еразм Прушинський (помер в 1841 р.) старанно відбудував два крила замку - південне та східне - та розібрав північне та західне. Відбудову замку завершив його син Юзеф (помер близько 1875 р.). Він відновив інтер‘єри, покрив замок бляхою, заклав парк, теплиці. Як великий поціновувач мистецтв, він зібрав винятково цінну галерею живописних олійних робіт видатних італійських майстрів, близько 300 рисунків найславетніших художників світу, в тому числі Рембрандта і Леонардо да Вінчі, гравюр польських королів, колекцію медалей і монет, печаток польських королів і князів, автографів польських королів, ікон, посуду, мозаїк. Впорядкування Поморянського архіву - теж його заслуга. Родина Прушинських заклала великий цвинтар, посередині якого стоїть їхній гробівець. Після смерті Юзефа все було знищено, за безцінь продано цінності, архів розпорошився. В 1876 році замок перейшов у власність Романа Потоцького, чий син Єжи (Юрій, помер в 1961 р.) опікувався замком до 1939 р., відремонтувавши його після руйнацій І Світової війни.
Знову процитуємо Т. Костенко:
'Замок став свідком Листопадового Чину. 1 листопада 1918 року в Поморянах було роззброєно жандармерію. На ратуші вивішено жовто-блакитний прапор, і староста міста без спротиву передав владу українському військовому комітетові. Біля замку відбулося багатотисячне віче, виголошено безліч промов. Було встановлено українську цивільну владу. Згодом розпочалася польська окупація. Закривали читальні «Просвіти», українські кооперативи, проти українських діячів проводилася пацифікація. В 1930 році жителів Поморян врятував від неї граф Юрій Потоцький, який був на той час у замку. Він зателефонував Пілсудському, і військо нікого не зачепило.
Завдяки старанням графа Юрія Потоцького замок перетворився на гарну садибу. І про те, як вона виглядала в міжвоєнний період, є свідчення жительки Поморян Стефанії Козоріз, з якою я зустрічалася два роки тому. Її пам’ять зберегла багато цікавих фактів і деталей. І ось спогади пані Стефанії: «Я мала 7 років, а графський син Андрій Потоцький був на 2 роки старший. Він любив бавитися зі мною і двома сусідськими дівчатками. Ми часто ходили до замку. Графиня була привітною, запрошувала нас до покоїв, де ми бавилися, а також їли разом з Андрієм. Сиділи разом з ним за столом і їли ту саму їжу, що і він. Пам’ятаю кімнати палацу: перша зала була великою, заставлена чучелами птахів та звірів, поруч кімната, де вдягалася графиня, обвішана дзеркалами, направо була спальня графа, а далі багато різних кімнат. У залах палили каміни, де на патиках вудили м’ясо. В замку був великий порядок. Серед двору клумби, на яких росло багато-багато троянд. Приїздила графська сім’я до замку навесні. На честь її приїзду на воротах вивішували чорно-жовто-зелено-білий прапор. Дорогу посипали піском і розрівнювали граблями. Граф приїздив 4-ма білими кіньми. У Поморянах полював зі собаками, яких мав 50-60 штук. Запам’яталася мені графиня. Казали, що вона іспанка. Мала довгу шию, ходила з розпущеним волоссям, вдягалася в чорну сукню, що волочилася по землі, з великим бантом ззаду. Графиня збудувала невеликий будинок біля замку – притулок для старих. Одну кімнату було відведено для дітей, де вони бавилися влітку. Останніми роками хтось приїздив з нащадків графа, очевидно, хотіли якось відбудувати замок, але нічого з того не вийшло”. Пані Стефанія, звичайно, хотіла б, щоб у Поморяни приїхав граф Андрій Потоцький, зустрітись з ним і згадати далеке дитинство'.
Друга світова принесла нових квартирантів: тут жили два гестапівці, що управляли поморянським маєтком. Можливо, це й спасло садибу від цілковитої руйнації. Та не спасло німців: їх біля самісіньких воріт розстріляли хлопці з УПА. Чим думали юнаки, невідомо, але закінчилося все як завжди в таких випадках: приїхала каральна експедиція, і всіх (!) чоловіків Поморян було заарештовано та вивезено на примусові роботи до Німеччини. За двох фашистів чи не зависока ціна?
Кажуть, всі цінності з замку розійшлися по тернопільським музеям, а в самому замку у 50-ті рр. ХХ ст. містилися райком КПУ та райвиконком (тоді містечко мало статус райцентру). Далі ви вже знаєте: сюди переносять ПТУ, а у 80-ті роки і бурсаки покинули ці стіни заради більш нових. Старе правило про те, що споруда мусить жити у будь-якому вигляді, аби жити, підтвердилося і на цей раз: руйнація відбувалася з швидкістю світла. Були плани щодо використання замку під санаторій, будинок творчості письменників і художників, але все впиралося в кошти. Зараз таки вперлося. Ура?
Дотепер збереглись два двоповерхових корпуси і кругла кутова вежа. В вежу зайти не вдалося: весь вхід було загажено якимось коров‘ячим (може, й не коров‘ячим – я не спец) лайном. В корпусах – пробиті стіни, обвалені сходи, зруйновані балки між поверхами, скрізь купи мукора.
У південному корпусі є відкрита галерея. Парадні двері прикрашені різьбленням, гербом Собєських "Яніна" та таблицею з написом латиною. Вікна обрамлені білокам‘яною лиштвою. Реставрація 1978 р., може, і була, та наслідків її не видно.
| Інші пам'ятки Поморян | |
Окрім замку, тут ще слід оглянути костел та нео-готичну будівлю ратуші. Все це знаходиться на п‘ятачку поруч з замком. Дивна справа: в книзі О. Мацюка є фото ратуші в Поморянах: це охайна будівля в доброму стані. Фото датоване 1989 р. Те ж, що ми побачили в липні 2001 р., було розвалюхою без вікон, з обліпленою штукатуркою та ще одною березою (!!!!), що росла прямо на балконі ратуші.
В 2006 році я зайшла всередину ратушного скелету. Пустка, руйнація, смерть.
Лише кам'яний однонавний костeл, в якому готика сигнатурки сусідує з класицизмом фасаду, виглядає в містечку пристойно – його використовують за призначенням греко-католики. І не лише вони: в травні 2006р. я бачила, як через прикрашену скульптурами браму храму швидко і дуже по-діловому забіг їжачок.
Храм почали зводити в 1748 р. - і будівництво продовжувалося з перервами аж до 1812р. У 1808-1809рр. стіни нарешті було збудовано вище рівня вікон, в 1812р. з'явилися склепіння даху.
В 1854р. інтер'єр костелу було пошкоджено пожежою. Начебто збереглися розписи авторства Ф.Бедрицького.
На костельному дворі збереглася могила загиблого в 1919р. Юзефа Ора (...? Прізвище погано читається).
Тетяна Костенко в статті в газеті “День“ писала, що ще в 1999 р. в Поморянському замку стояли кахлеві печі, зараз же їх нема, і, як стверджують мешканці, цеглу з замку машинами вивозять “чесні” люди.
А от про дерев'яну церкву Собора Богородиці з 1690р. в Поморянах я не знала - і тому її не бачила. Ось і чудовий привід ще раз навідатися в містечко.
На десерт - легенда від Ігоря Хоми, ну, як завжди:)).
Отже: Поморянський замок був найулюбленішою резиденцією Яна Собеського. Люди розказують, що якось молодий Ян, ще тоді просто шляхтич, поїхав на полювання в Красностав. I коли повертався додому - заблудив. Чисто випадково потрапий на монаха-самітника, який жив в печері десь недалеко від Поморян. В нього переночував. А коли прокинувся рано, монах розказав йому свій сон: Ян був з короною на голові... Через два тижні після цього Яна дійсно обрали королем Речі Посполитої. Монаху він подарував землі, на яких допоміг збудувати монастир"..
Так каже легенда, а документи підтверджують: В Краснопущі, що поруч з Поморянами, Ян Собєський дійсно виділяє землі для монастиря василіан, дарує дзвони для церкви, іконостас високохудожньої роботи.
|
