Фонтан "Ніч". Барокова розкіш.

"Рахіль". Тест на головне в житті.

	Місто статуй.

 "Гурзуф - нудне містечко", - сказав мені Бен перед поїздкою в Артек в червні 2005 року. Я повірила - я була тут тільки раз, в далекому 1987 році, лише кілька годин, і місто, що заховалося за широкою та високою (півтора кілометри!) спиною Роман-Коша пам'ятала не дуже.

Даремно повірила! Гурзуф був ПЕРШИМ містом Криму, яке я побачила дорослими очима. Саме тому враження від нього - сильні і сконцентровані. Пам'ять (і власна, і фотоапарату) ще не заповнена і не затерта враженнями. Тому ПЕРША гурзуфська вуличка, по-східному вузька, звивиста, з нависаючими над дорогою балконами двоповерхових хатинок, з південними квітами - дійсно ПЕРША і тому вже найцікаквіша, найколоритніша. Хоча попереду буде ще багато - таких самих. Але вже не перших. :)

Хоча побачити я мріяла не вулички, а "Ніч".

Курорт. Фонтани.

Певно, краще було б дати іншу назву підрозділу: "Санаторій Міноборони", адже розкішний парк з численними скульптурними жителями та колоритними корпусами зараз знаходиться у володінні військових. Так просто туди не знаю навіть, чи пускають - Лазер прорвався, запросто сказавши на прохідній, що пропуск залишився в джипі. В нього джип, йому повірили. Не старайтеся повторити цей фокус, приїхавши під санаторій на самокаті.

Припустімо, ви все ж прорвалися через солдатика-охоронця. Цербер і сам не знає, що за скарби охороняє: місцевий парк, можливо, і не такий старий, як сусідній Нікітський ботсад (1808), який зафундував відомий всім одеситам герцог Рішельє, але теж старовинний. За наказом володаря цих земель графа М.Воронцова відомий в Європі парковий... гм... дизайнер Карл Кебах у 1823-1824рр. створює над морем унікальну оазу краси.

Та по-справжньому розквіт Гурзуф пізніше, коли у 1881р. перейшов у власність до міліонера П.Губоніна. Міліонер вирішив перетворити Гурзуф на суперовий курорт. Він будує тут 7 готелів, більшість з яких збереглися дотепер. (Скажімо, за спиною в розкішної Нюкти - Готель №1). Все витримано в східному стилі: розкішне оздоблення віконниць та дахів, різні решітки на верандах... Стилізація під Бахчисарай? Хай так, але ж як гарно вийшло! Не кожному по кишені? Ха. А зараз що, кожному? :)

Крім готелів зводиться ще й великий ресторан "Фонтан". Назва не випадкова. Парк славиться своїми водограями. І найкращий з них - "Ніч. Об'єкт моїх бажань. Барочна розкіш. Нахальний еротизм і самовпевненість краси.

Звідки в цьому розпареному сонцем східному курортному Вавілоні таке необароко? Невже міг якийсь Губонін наказати створити ТАКЕ? Звичайно ж, ні. Фонтан австрійський. Автор цієї шикарної красуні в оточенні гадів морських та купідонів - німецький скульптор Бергер, в якого міліонер і купив фонтан на віденському ярмарку в 1898р.

Нюкта, богиня темряви, добряче змінилася за сто років: на моїх антикварних поштівках вона постає мулаткою , зараз дивує сніжно-білим відтінком кам'яної шкіри. Раковини біля її ніг давно не чули плескоту води: фонтан не включають. Бананова зграйка зібралася подивитися на Нюктове ню біля підніжжя тераси з фонтаном, яку охороняють два майже кишенькових мармурових лева.

Тест "Хто ти?"

Давно колись читала, що всі ми ділимося на дві великі групи: ті, хто віддає перевагу прямій лінії, і ті, хто обожнює спіраль. Чергування "пряма-ламана" простежується в культурі на всіх рівнях, а найлегше - в архітектурі. Еллінська чіткість - пихатість Риму. Суворість романського стилю - надмір готики з її розами та волютами. Ренесанс салютує Греції - бароко всаджує на трон спіраль. Ну, далі можете самі гратися в пари.

Непоганий тест на перевірку - Гурзуф. Бо крім багатої на деталі "Ночі" в парку на відвідувачів чекає ще один старий фонтан - "Рахіль". Класицизм як він є. Колона з масками левів (колись з їх пащек лилася вода, зараз лише глечик дівчини струменить на сонці), а на її вершечку - задрапірована фігурка східної дівчини, що несе воду. Чому Рахіль? А не знаю. Можливо, біблійна героїня, можливо, й ні.

Ну от і розбирайтеся, що вам більше подобається? Якщо вагаєтесь, є ще один фонтан. Німфа. Без постаменту. Гола-голісінька приймає душ в занітку платанів. Лазер підловив мене біля цієї кралечки своїм Олімпусом.

Інші жителі парку

Крім фонтанів, в парку ще квартирують: А.Пушкін (був тут у 1820 році, жив в домі Рум'янцева, звабив двох дочок, а коли намагався це ж саме проробити з третьою, піднявся дикий скандал. Можливо, тому що поет тут таки був, його в парку є аж дві штуки, плюс меморіальна дошка з віршами), В.Лєнін (ну абсолютно неканонічний. Забагато порожнього місця поруч на лавиці. Лазер заставив мене залізти на коліна дідусю і позувати для світлин), Аполон з тваринками, юна пара в купальниках, напівоголена жінка на якомусь летючому серпі, дівчина (одягнена!!! Раритет!!!) з дельфіном... Це те, що я бачила.

А не бачила, судячи з путівників, ще багато кого: бюсти Адама Мiцкевича, Лесi Українки, Федора Шаляпшна, Антона Чехова, Максима Горького, Володимира Маяковського... Такими темпами в Гурзуфі скоро буде більше кам'яних жителів, аніж тих, з крові і плоті.

Хоча, як на мене, варто не лише скульптури шукати, а й роздивлятися старі губонінські особняки. Навіть нові бетонні монстри пізніших часів архітектори намагалися підлаштувати під пануючий східний настрій: принаймні, балконні решітки на сучасних багатоповерхівках виглядають досить стильно.

Замок на Генуезькій скелі

А ви вірите, що там щось путнє залишилося? Я щось не дуже. Майже кожен путівник пише про залишки стіни на Генуезькій скелі, та про цю скелю мова ще піде на сторінці, присвяченій Артеку. Якщо хтось НАСПРАВДІ бачив залишки фортеці - дайте знати. Дуже цікаво побачити, що ж я там пропустила.

Я не ставлю під сумнів існування тут фортеці - адже ще в VI столітті візантійський літописець Прокопій Кесарiйський в трактатi "О будівлях Юстиніана" (імператор Візантії в 527-565рр.) писав про укріплення Гурзувіти. В VIIIст. візантійську фортецю зруйнували хазари, а відбудували половці. В XIIст. арабський географ Ібн Iдрiсі згадував Гурзуф як квітуче торгове місто. А в 1380р. на цій землі запанували генуезці - після того, як за домовленістю купили край в татарів.

Місто з такою історію просто мусить мати замок! А от чи є він...

Точно є: будинок-музей художника К. Коровіна, біля входу в який сидять і розмовляють бронзові митці, наполовину завалені рекламою столовок та екскурсіонних турів. Тут свого часу гостили Ф.Шаляпін, І.Рєпін, В.Суріков, М.Горький, А.Купрін. А ще зберігся маленький будиночок біля Генуезької скелі, де в 1900р. працював А.Чехов.

Чого немає? Мечеті, збудованої тут в кінці ХІХст. архітектором російського царського двору М.П.Красновим. До речі, землетрус 1927 року споруда пережила непогано. За совєтів її закрили, але бажаючі могли полазити мінаретом. В молільні, великому приміщенні з тонкими колонами та куполом зеленого кольору, перед великою вітчизняною влаштували склад. А мінарет розібрали до фундаментів після того, як в 1937р. він дав тріщину.

Я не знаю, де саме стояла мечеть. Можливо, від неї ще щось залишилося. Якщо колись тут буду знову - пошукаю. А поки що залишається згадувати всіяний екзотами (банани! банани!), насищений солодкими ароматами парк з "Тисячі і однієї ночі" і розкішну Ніч на високому п'єдесталі з тіл.