Вам вчуваються трошечки знущальні інтонації в назві цього розділу? Дарма. Це, скоріше, визнання та підкорення: і я грішна, і мене це не оминуло, і я не змогла втриматись. Навіть зараз, коли пройшло вже 11 днів після прощання з "Артеком", я пишу ці рядки, а в голові все так само, все так само:
Чудесный "Артек"! На Земле
Ты восьмое чудо света,
Ты огромная планета
Мира дружбы и мечты!
І так - раз у раз, десятки, сотні, тисячі разів на день, і нема тому кінця-краю. А я була там всього-навсього менше тиждня (але щодня - на прогонах ювілейного концерту, ніде правди діти "а навколо діти"). Чи не зомбування, скажіть?
Механізм зомбування простий, але який ефективний! Я не могла б і повірити, скажи мені хто, що влітку 2005 року я побачу накачуваних власними гормонами підлітків років 15, в самому розквіті пубертату, в розсипах юнацьких вугрів, яким, здається, самою Природою наказано бути бунтарями, в крові яких струменять тисячі молекул непокори дорослим і системі - будь-якій, Мета-Системі, суспільству, навколишньому - так от, побачу їх, що йдуть в ОДНАКОВИХ уніформах, ТРИМАЮЧИСЬ за руки і голосно СКАНДУЮЧІ дурнуваті речівки (щось на кшталт "гоп-гоп, гоп-гоп-гоп, гоп-гоп-гоп-гоп, АРТЕК!")? І при цьому ОТРИМУЮТЬ ВІД ЦЬОГО КАЙФ??
Я б могла ще довго розтікатися мислею по древу з приводу дитячого рабства, перш ніж пояснити всім зацікавленим, що то за розвалини збереглися на території табору. Не буду. В "Артеці" в дитинстві я була раз - один день, на концерт з мамою їздили. А от "щастя" відбути строк в республіканському аналозі всесоюзного дитячого табору - "Молодій Гвардії" в Одесі - перепало. Походи строєм в туалет, жахлива форма, суворе покарання, якщо тебе застукають за страшною провиною: ти пройшла повз флагшток (одна, по своїм справам йшла), а честь радянському прапору не віддала, паскуда!
Жахливі спогади. Думаю, артеківці, яких возять то в Долину Привидів на кониках, то в Воронцовський палац в Алупці, особливого дискомфорту не відчувають. І досить з ними.
Хоча, кажуть, є привиди і в самому Артеку. Біла пані, що іноді з'являється вночі поблизу Ведмедь-гори - не хто інша, як прообраз леді Вінтер, "міледі" з найвідомішого роману Дюма-батька. А яким чином французька аристократка Жанна де Ла Мотт Валуа оселилася в "Чортовому будиночку" - читайте на сторінці, присвяченій "Артеку".
Артек в дорадянські часи
Кілька слів про назву місця. Є версія, що ім'я Артеку дала пташка-перепілка (грецькою - ортекі). Та більш вірогідною представляється версія, пов'язана з тюркським словом артик - окремий.
Топонім виник, ймовірно, між IVст. до н.е. і IVст. н.е., коли тут існувало поселення, залишки якого знайшли археологи в 1968р. А ще до того в урочищі жили таври, що залишили по собі кам'яні ящики - дольмени в сідловині Аю-Дага.
Вздовж західного "боку" Ведмідь-гори колись розміщалося чимале поселення, яке зруйнували в VIIIст. хазари. Люди все одно повернулися сюди і жили тут - аж поки нова навала, на цей раз турецька, спустошує селище біля Аю-Дага в 1475р.
Перші приватні віли з'явилися в урочищі Артек в 1823р., коли ця місцевість дісталася у володіння польского графа Густава Олiзара. В 1832 році маєток Олізара купили Потьомкіни. Не знаю, що конкретно робив в урочищі О.Пушкін, бо був він тут ще ДО Олізара, в 1820-му - а жив в сусідньому Гурзуфі. О.Грибоєдову та А.Міцкевичу поталанило більше: в 1825р. тут вже було де зупинитися. Потік високних гостей в Артек з роками не пересихав: в 1837р. в маєтку гостювали поет В.Жуковський й цісаревич Олександр, майбутній імператор Олександр ІІ.
В 1875 році Артек перейшов у володіння московського (вже тоді! Блін!!!) купця І.Первушина. Маасквіч відразу засновує в Артеку торговий дім "Первушин і сини". Ще одну ділянку артеківської землі придбала родина фон Гартвіс, Метальникових і фон Фік.
Чехарда господарів Артеку продовжувалась: маєток Гартвіса в 1896р. перейшло до генералу Віннеру, поруч, в урочищі Камака володіння якогось Ашера перейшло до родини Строганових. І на цьому факті треба закцентувати увагу: на території строганівських маєтків зараз один з "козирних" артеківських таборів "Прибережний" (бо "Артек" складається з комплексу під-таборів - всіляких "Кіпарисних", "Польоих", "Алмазних", "Морських", "Бурштинних" тощо).
А на території табору "Лазурний" збереглося найбільше цікавинок сучасного "Артека". Це і скеля та грот Шаляпіна, і мальовничі розвалини старовинної (?) башти.
Невеликий відступ: скелі Шаляпіна та Пушкіна
Про шаляпінські місця - докладніше. Напроти Одаларів висяться два скелястих миси - Пушкінська скеля (35м) і скеля Шаляпіна (40м). Краєвиди там чудові. Шаляпінська скеля видається в море більше за сусідку, біля її підніжжя - надзвичайно прозора маленька бухточка з диким пляжем з надзвичайно прозорою водою. Звідси гарно видно скелі Одалари (з кримсько-татарського "брати"). Тут неодноразово бував великий бас Федір Шаляпін, який приходив у захват від місцевої природи. У співака з'явилася навіть ідея побудови на одній зі скель Замку Мистецтв для талановитої молоді. Але - скеля знаходилася на ділянці курорту "Суук-Су" (з кримсько-татарського - "холодна вода"), а з його власницею, спритною Ольгою Соловйовою, справу мати було нелегко. Скелю вона продавати не бажала. Якось в липні 1916р. біля вечірнього вогнища Шаляпін зачарував господиню своїм співом - і купча на скелю була підписана. Було створено проект Замку, та наступного року почалось та-а-аке... Не до замків стало.
В моїй колекції старих поштівок є чудовий екземпляр, що зображає грот, весь засталактичений, такий засталагмічений, в "Суук-Су". Але тієї спелеологічної розкоші в наші дні вже немає. Грот був штучним, і був знищеній під час останньої війни.
Та є два справжніх природних гроти у Пушкінській скелі (інша назва мис Ява). Найбільший з них так і називається “Пушкінський”. Він настільки велетенський, що туди може заплисти прогулянковий теплохід! До цього гроту веде ще один, невеликий боковий прохід, по якому можна зайти до нього убрід з пляжу “Лазурного”. Грот здавна облюбували “кіношники”. Зокрема у ньому знімалися такі відомі фільми як “Людина-амфібія”, “Пірати ХХ століття”, “В’язень замку Іф”...
У Генуезькій скелі (інша назва Дженевез-Кая, Рогата скеля), що біля самого Гурзуфу теж е підземелля – довгий, метрів 50 вузький тунель пробитий у камені. Правда відношення до решток давньої генуезьської фортеці, рештки якої ще й досі можна побачити на цій скелі підземелля не має. Тунель пробив на початку ХХ ст. якийсь підприємець, який планував від скелі зробити канатну дорогу на Адалари. З дорогою не вийшло (зашкодила революція), але з отвору у скелі відкривається суперовий огляд на всю артеківську бухту.
(Дмитро Полюхович підказав).
Замок Артек?
Саме на Пушкінській скелі розташоване оте ЩОСЬ, що дуже нагадує здалеку розвалини замку.
Знову повернімося до практично-прагматичної Ольги Соловйової, що володіла цим місцем на початку ХХ століття. В 1900-1903рр. вона навіть запросила сюди архітектора імператорського двора М.Краснова, автора палаців в Масандрі та Лівадії. Суук-Су жіночка отримала в спадок після покійного чоловіка, відомого інженера-мостобудівельника В.Березіна - разом з гігантською сумою грошей. Амбіційна вдовиця вирішила створити в Криму курорт, який би не поступався найкращим європейським зразкам.
В маєтку розбили шикарний парк на 27 десятинах, звідки відкривалися гарні види на Одалари. На території парка розміщувалися Пушкінська скеля з гротами та - УВАГА! - скеля з баштою Крим-Гірея.
(Розяснюю: на початку ХІХст. на цьому місці, в урочищі Хазари, звів свій маєток полковник А.Абдурахманчик. Пізніше маєтність купив в нього поручик А.І.Султан Крим-Гірей. А вже в його нащадків купив участок в 1897р. інжерен Березін).
Ольга Соловйова вміла досягати поставлених цілей. Вона навіть вмовила самого А.Чехова, який бридився займатися рекламою, РЕКЛАМУВАТИ в пресі Суук-Су. Вона й стежила за рівнем клієнтів курорту: тут відпочивали О.Купрін, І.Бунін, О.Суріков, К.Коровін, емір Бухарський, в 1914р. відвідав це місце імператор Микола ІІ.
На території курорту особливою розкішшю виділялася будівля "Казино" в стилі французького Ренесансу з бундючними псевдо-східними інтер'єрами. Землетрус 1927р. пожалів "Казино", але не пожалілла війна. В новорічну ніч 1944 року після гулянки палац, в якому розташувався санаторій для поранених, спалили німецькі вояки. На місці пожариська звели нову споруду, але вже без шикарного декору. (див. фото ліворуч).
Менше з тим. Що то за башта Крим-Гірея? Не думаю, що це залишки якогось середньовічного ісара (бо ісар був трохи далі, на Генуезькій скелі). Скоріше той Гірей звів собі і для себе стилізовану вежу - залишки якої і притягують погляди артеківців.
Хоча і без псевдо-замків тут цікаво. Територія - 345 га, 7 кілометрів морського берега, дві річечки - Артек та Путаніс, тут є чудові ландшафтні парки (особисто я гуляла в парку Вінера в "Алмазному", сподобалось) і величезний залізний ідол совєцьких часів, який жахає пропливаючі шхуни. Неначе гігантського Лєніна мало, я ще підговорила Ігоря Скальського посвітити лазером на добраніч у віконця військового корабля. Ну, ім же там, напевно, сумно? От і повеселили морячків.
Біля табора "Морського" починаються підземелля. На пагорбі Суук-Су - каплиця-грот Володимира Бєрєзіна авторства архітектора імператорського двору Миколи Краснова.
На території табору функціонують кілька музеїв: історії Артека, космічна виставка, краєзнавчий та військово-морський музеї. Так що не сумуйте, що вийшли зі шкільного віку і сюди не потрапите: багато тур-фірм возять дядь і тьоть до дитячого царства. Мене ж вразила новозведена артеківська школа: в кожному класі - туалет та душова, все комп'ютерізовано і дуже, дуже розкішно.
А тут можна почитати про історію Артека та "Артека".
Дякую за доповнення та виправлення артеківці в душі Дмитра Полюховича.
