English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Чортків
5 листопада 2004 року. Кадр, про який мріяв багато хто.
5 листопада 2004 року. Кадр, про який мріяв багато хто.
Той самий ракурс, але фото зроблене ще до Першої світової.
Той самий ракурс, але фото зроблене ще до Першої світової.

Улюблене місто №2.

Світлини за березень-2006 дивись тут.

Моя стаття "Від Сатанова до Чорткова - година дороги".

Відео Чорткова з висоти пташиного лету з 1980-х рр.

 

 Маю велику симпатію до цього міста, просто люблю його - і все. Як не дивно, місто це поляризує думки подорожуючих: дехто закохується в нього з першої миті, як я (Скажімо, Норман), дехто очікує від міста бозна чого - і потім не скриває розчарувань. Хоча я б тут залюбки жила.

Отже, райцентр на Тернопіллі, друге за кількістю мешканців місто в області. Лежить приблизно в 80 км. на захід від Кам‘янця в мальовничій долині Серету.

Як і інші давні подільські поселення, Чортків не знає точної дати своєї появи на світ. Будемо оперувати лише встановленими фактами: місто отримало Магдебурське право в 1522 р., ця ж дата є одночасно і першою письмовою згадкою про Чортків, хоча, безумовно, виникло це поселення значно раніше. На карті Казимира Великого місто було позначене як Чортковиці, а офіційний дозвіл перейменувати місто в Чортків дав король Сигизмунд ІІІ. До речі, назва міста походить не від слова “чорт" (а шкода), а від прізвища власників поселення - магната Чартковського.

Хоча й легенда про нечисту силу є. Краєзнавець П. Медведик записав:

"Коли ще людей не було, боги на нашій землі порядок наводили, русла рік та озера водою заповнювали. Отоді із заздрощів посварився бог з чортом. Що бог задумає зробити, чорт йому наперекір насвинить, зіпсує справу. Ото як запустили в русло Серету воду, то чортяка назло перегородив її кам'яними насипами. Води у річці зібралося багато - розірвало його насип. Тоді чорт в іншому місці насипав вал із землі та каміння високо, щоб зупинити річку. Закурив файку і регоче. Та тут водяні змії порили нори, вода великою силою прорвала ту греблю. Там, де була гребля, стала долина. Чорт ще раз пробував перегороджувати воду високими горбами, каменюками, а вода зробила бокові русла і знову затопила долину. Сила води закинула чорта в рів, накрила на кільканалцять сажнів густим намулом. Там він і зостався, бо вилізти не міг. Вода зійшла, береги зазеленіли, прийшли сюди люди, оселилися в затишній долині над водою і назвали ту улоговину Чортовою долиною. Потім побудували місто іназвали його Чортків".

Була я тут багато разів, переважно легковим автотранспортом. Машину під час візитів до Чорткова ми завжди лишаємо біля Успенської церкви, під‘їжджаючи з сторони головної площі міста задвірками. По Чорткову раджу пройтись пішки, тут багато вуличок, забудованих сецесійними кам‘яницями з невеличкими баштами, шпилями, еркерами - естетика тієї архітектури, вважайте її за самодостатній стиль чи лише за еклектику зламу сторіч - милує око якоюсь очевидною радістю буття, декоративністю заради самої декоративності. А тепер - про найголовніші туристичні принади міста.

ЗАМОК

Знову антикварний вид.
Знову антикварний вид.

Вважається, що побудовано місцеву фортецю на місці давніших дерев‘яних укріплень в 1610 р. Місце було вибрано невдало - хоч і на пагорбі, але під горою, що робило замок легкою мішенню для артилерії. Площа замку - 100 на 70 м. Збудовано його з місцевого світлого пісковику. Зберігся замок відносно непогано - але це відносно інших твердинь, що стоять цілком зруйновані. На території фортеці діє дизельна заправочна станція - не знаю, як вплинуть на пам‘ятку калюжі мазуту, але впевнена, що не найкраще. Раніше на територію потрапити було важко, туди не пускали, та останнім часом місцеві тітоньки та дядьки нічого не мають проти людей з фотоапаратами, які блукають старими баштами та переходами. Тітоньки ці вельми спритні та ділові: на замку-заправці стояьб кілька вуликів біля старих стін.

До цієї пори збереглись, кажуть, підземні ходи, що тягнуться на кілометри. Скільки в цій інформації фольклору, а скільки правди - сказати не беруся. Можу говорити лише про те, що бачила сама: підвалини геть усі завалені сміттям, там - як на першому, так і на вищих ярусах - хазяйнують полохливі істеричні кури, часом провалля під ногами завбачливо зверху прикидане гілляччям, що створює певну атмосферу ризику: провалюся чи ні? Підлога піді мною - чи лише тонкий прошарок листя та кори?

Не вірте інформації про начебто збережені на стінах палацу фрески зі сценами полювання: немає там такого, найцікавіше, що є - граффіті 1911 року (див. фото поруч). І не думаю, що сто років тому були ті фрески: старі поштівки дозволяють переконатися, що і тоді вже замок був в стані руйнації.

Спочатку укріпленням володіли українські магнати Гольські, потім - княжа родина Потоцьких. Останнім власником був Ієронім Садовський, який передав споруду місцевим благодійницьким організаціям. На початку ХХ ст. Подільським туристсько-краєзнавчим товариством була проведена наукова консервація замку (також Товариство реконструювало замки в селах Кривче та Окопах).

Замок п‘ятикутний в плані, своєрідний подільський Пентагон, з 4 оборонними вежами. Товщина стін сягала метра, а висота - до 12 метрів. Колись дитинець був по периметру забудований будинками, зовнішні стіни які одночасно слугували й оборонними. Зараз від цієї забудови лишилися лише руїни. Головний в'їзд розташовувався у північній стіні. Між двома вежами на західній стороні замку в 18 ст. був побудований палац в неоренесансному стилі. Частково збереглись аркадні галереї, які так чудово простежуються на старій поштівці з видом замку. Башти при перебудові втратили оборонне значення і перетворилися на ризаліти палацу. “Історія міст і сіл УРСР” згадує, що збереглися фрески на тему полювань на стінах палацу - але про це ми вже говорили, немає їх там.

Замок знаходиться на другому березі Серету, тому його не видно з центру міста. Щоб туди потрапити, потрібно, пройшовши повз торгові ряди зі старою ратушею, перейти через міст - а там вже все буде видно.

ДЕРЕВ'ЯНІ ЦЕРКВИ

Стара поштівка.
Стара поштівка.

В місті збереглося два старовинних дерев‘яних храми.

Перший - це Успенська церква, розташована в центрі міста. Побудована вона в 1635 р. в традиційному “карпатському стилі”. (За іншими даними - зведена у 1581-84рр. з ініціативи ремісників кушніра Миколи Драчука та шевця Гаврила Журавля). Старою не виглядає - можливо, через пізніші добудови. Два додаткових зруби, прибудовані до апсиди з півночі - робота ХІХ століття. Чомусь відзначається вийнятковою нефотогенічністю. На фасаді - підсилювачі звуку. Характерно для релігійного Тернопілля: найбільші черги тут саме у храми.

В XVIII столітті створено іконостас храму. Збереглась гарна дзвіниця. Добра рада - біля церкви чистий туалет (трошки приземленно звучить, але таке теж треба знати). Також зверніть увагу на будинок поруч - балкон свого житла господар оздобив за допомогою пляшок з-під шампанського. Якось я не полінувалась і підрахувала їх - 162.

1717 р. датується будівництво дерев'яної тризрубної Вознесенської церкви (церкви Знесіння?). Це - один з найбільш довершених взірців народної архітектури Поділля. Принаймні, так стверджують книги з історії українського мистецтва. Церква, як і замок, лежить на другому березі Серету. Спитайте дорогу до залізничного вокзалу - і обов‘язково потрапите до цього храму. Якщо до замку, перейшовши міст, звертаєте направо, то до Вознесенської церкви - наліво.

Три частини храму, що завершуються куполами, традиційно символізують тризуб. Висота середнього верха - 14 м. Бічні зруби мають верхи з одним заломом, а середній - з двома заломами. Силует храму виразний та монументальний. Мені пощастило оглянути інтер‘єр церкви. Привітний дядечко, що відкрив на наше прохання храм, з гордістю показував іконостас та хори. Вражає висотно розкритий простір верхів, бабинець відкривається в неф двоярусною фігурною аркою. В храмі дуже затишно, багато деталей інтер‘єру виконані з дерева зовсім недавно.

CТАРА РАТУША І ТОРГОВІ РЯДИ

Невідомий Анонім потішив мене колекцією старих рекламних написів, що з'явилися на торгових рядах під час ремонту кілька років тому.
Рекламний напис.

В центрі міста, на Ринковій площі збереглись торгові ряди ХІХ століття у вигляді двоповерхової споруди з колонадою. Їхньою частиною є прегарна будівля ратуші з годинником. Зовнішній вигляд цієї споруди нагадує середньовічні будинки Північної Європи. Частина торгових рядів - двоповерхова, а частина - одноповерхова. Торгові ряди й зараз виконують свою функцію: тут розміщені м'ясні павільйони, крамнички та бари. Класно! Поруч - галасливий міський базар, який окупував весь центр міста.

Ратуша давно припала до смаку кінематографістам: тут знімались фільми "Вершники", "Діти підземелля", "Квартет Гварнері", "Вишневі ночі".

Новий магістрат розташований трохи далі - і теж прикрашений вежею з годинником, хоча й не такою мальовничою, як та, що на старій ратуші. Магістрат збудували у 1926-30рр. До того на цьому місці біла так звана "Стара міська гміна", яка розвалилася у 20-х роках ХХст. Керував будівництвом нової ратуші польський інженер з Перемишля Юзеф Кунцевський і місцевий житель Андрій Дражньовський. Споруда вийшла у так званому "блоковому" стилі. Крім контор магістрату і кабінету бургомістру, тут розміщувалися повітова поліція, адміністрація пожежної команди міста і міське музичне товариство імені композитора Станіслава Монюшка.

КОСТЕЛ СВ. СТАНІСЛАВА

Унікальний кадр: костел ще до перебудови. 1901 рік, вул. Головна.
1901 рік, вул. Головна.

Ось справжня окраса міста! Як він мені подобається, мммм... На площі Ринок височіє споруда, збудована на початку ХХ століття у неоготичному стилі - але на остові давнішого храму. Домініканці перебралися сюди близько 1600 р. з с. Шманьківці, що розташовано недалеко, а в 1610 р. було споруджено домініканський костел.
В храмі знаходиться копія відомої Чортківської богоматері, ікони, яку дуже шанували свого часу. Давніше костел з монастирем був оточений високим оборонним муром з баштами на рогах і чисельними бійницями. Коли розібрали мури, важко сказати - на поштівці від 1901 року їх вже не видно, але костел на ній впізнати важко.

За проектом відомого архітектора Теодора Маріана Тальовського (за іншими даними - професора Краківського університету Сас-Зубжицького) в першій третині ХХ століття була здійснена перебудова споруди, внаслідок чого храм втратив своє оборонне значення. Дзвони з дзвіниці, до речі, під час Другої світової зняли та переплавили на гармати.

Храм знову діє з 1989 року. Ось що писала про нього Людмила Пустельник в статті "Чортків чи Богородичне?" (журнал "ПіК", орієнтовно 2000 рік):

 

Костел незабаром закрили, перетворивши його на склад для міндобрив. У храмі був орган, як виявилося пізніше — частина великого Дрезденського органа. Та радянській владі було не до сентиментів — державі потрібні кольорові метали, ось і розтягли інструмент. В 70-х роках з Дрездена до райкому компартії надійшов лист з ввічливим проханням: чи не була б міська влада настільки ласкавою, щоб продати нам орган? Дві необхідні частини ми вже знайшли і придбали, черга за вами. Повідомляли і суму оплати, на яку райцентр міг би безбідно існувати декілька років. Але продати тоді можна було хіба що спогад.

Досить раритетне фото:

таким був чортківський костел з XVII ст. Фото 1900 р. (з 17 тому багатотомника Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego).
таким був чортківський костел з XVII ст. Фото 1900 р

Коли в 1906 р. східна частина ось цього скромного старого костелу була зруйнована і почалося будівництво нової святині, ніхто навіть не попередив про це Спілку реставраторів Східної Галичини (Гроно Консерваторув Галиції Всходньої). Спілка дуже дивувалася і обурювалася в своєму часописі - безрезультатно.

Костел звели. Від старого комплексу залишилися тільки напів-оборонні мури (XVII ст.).

Пройшло років 8. І тут домініканці вирішують розбудовувати і храм, і монастирський корпус, заодно і розширити дорогу біля храму. Старі мури зносять до камінчика. Спілка реставраторів обурюється і благає зберегти релікт минувщини, її традиційно не чують. Спілка просить подбати також про старі надмогильні плити, які після руйнації старого храму "поневірялися" на монастирському дворі. Чи почули хоч це благання, невідомо.

ІНШІ СПОРУДИ

Цього вже не побачите. Олександр Волков встиг сфотографувати пасторальну бабцю поруч зі скелетом літака, а я навіть всі ті літаки облазити. Зараз на місті цвинтаря винищувачів йде будівництво.
Олександр Волков. Кладовище літаків.

Збереглося у місті дві синагоги - "Головна" біля медичного училища та "Нова", в якій зараз станція юних техніків. Головний корпус її був оздоблений розкішними різьбою та живописом, який виконали італійські майстри. Нова синагога збудована за проектом віденського архітектора Ганса Гольдкремера у псевдоорієнтальному стилі. Під час першої світової божниця була частково знищена, але відбудована у 1925-27рр. Сюди раз на рік приїжджав головний рабин з Відня або Парижа - "чудотворець". До нього в Чортків прибували євреї з усієї Галичини, а ще Угорщини, Румунії, Австрії та Чехії. Головна синагога збудована ще у 1680-х роках, за Яна Собеського. До побудови Нової у 1909р. саме ця божниця була резиденцією Головного рабина.

Збереглася ще й кірха з високим шпилем поблизу якогось медичного закладу (каритасу?). Ще огляньте православний храм біля замка - там Є на що подивитись:). Не рекламую греко-католицький собор - його побачите неодмінно, ця велична споруда стала справжньою окрасою міста. На жаль, від кладовища літаків, яке так вразило мене у 2000 році, зараз не залишилося нічого - кольорові метали в нас дорогі. :(

До речі, не так давно стали ходити чутки, що місто хочуть перейменовувати - мовляв, навіть єпархія локальна, центр якої саме в Чорткові, називається Бучацькою... Не знаю, як на мене - назва в міста чудова... а клерикали - хай маються:). Що ще? У центрі - історичний музей та готель "Таня". Ще є готельні комплекси "Гетьман" та величезний "Авіаносець". Поїсти теж є де.



Замок зараз.
Замок зараз.
Знайдіть 10 відмінностей
Знайдіть 10 відмінностей
Зали замкового палацу
Зали замкового палацу
Старе граффіті.
Старе граффіті.
Cтара синагога (XVII ст.).
Cтара синагога (XVII ст.).
Успенська церква.
Успенська церква.
Дзвіниця Успенської церкви
Дзвіниця Успенської церкви
Балкон напроти церкви
Балкон напроти церкви
Під церквою Знесіння - я
Під церквою Знесіння - я
Cтара ратуша та торгові ряди
Cтара ратуша та торгові ряди
Cтара ратуша колись.
Cтара ратуша колись.
Новий магістрат.
Новий магістрат.
Вівтар в костелі.
Вівтар в костелі.
Амвон.
Амвон.
Нова синагога.
Нова синагога.
Греко-католицький храм.
Греко-католицький храм.
Греко-католицький храм всередині.
Греко-католицький храм всередині.
Мойсей, богородиця, фонтани, заповіді, навіть блондинистий Ісус, якому цілують ноги.
Мойсей, богородиця, фонтани, заповіді, навіть блондинистий Ісус, якому цілують ноги.
Цей же храм на поч.ХХст.
Цей же храм на поч.ХХст.
Панорама середмістя.
Панорама середмістя.
Таких будиночків тут багато
Таких будиночків тут багато
Цим мостом прямуємо до замку...
Цим мостом прямуємо до замку...
Знову міст. З іншого боку.
Знову міст
І місто, і замок.
І місто, і замок.

"Замки і храми України" - некомерційний cайт, що підтримується фактично силами і ентузіазмом однієї людини. Допомогти проекту:
гривневий рахунок 4149 5100 9101 3567

євровий - 5168757402858452

Patreon

Ваш внесок допоможе не зневіритися в тому, що роблю вже 20 років. Дякую.

Екскурсійний супровід у мандрівці Кам'янцем-Подільським, Поділлям та Західною Україною в цілому: kamienczanka@gmail.com

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник