Палац на місці оборонного замку в Колиндянах ніяк не дочекається на справжнього господаря.

Бічне крило палацу-замку. 29 грудня 2010 р.

Палацу все гірше і гірше:чортківський бізнесмен, який купив споруду, виразно не знає, що з нею тепер робити. 29 березня 2011 р.

	Не лише дріжжі, або ще одна згадка про Володийовського.

Здогадаєтесь, що там замок? Придорожна фіґура з 1910р.

Координати: 48°57′55″ пн. ш.25°56′54″ сх. д.

Карта

 Велике село (1,7 тис. жителів), що лежить приблизно посередині між Скалою-Подільською та Чортковим. Багатьом відоме завдяки чималенькому концентратно-дріжжовому комбінату, що виготовляв і виготовляє усілякі продуктові напівфабрикати. (До речі, серед його будівель трапляються просто-таки антикварні на вигляд). Комбінат працює й зараз, але справи в нього, здається, йдуть кепсько.

Традиційна в книгах з історії перша згадка про поселення відноситься до 1661р. До 18 ст. називалось Райгород. Поблизу збереглися 2 давньоруські городища - "Вали Великі" і "Вали Малі". Одне з них, за книгою "Земля Тернопільська", добре збереглося і може слугувати за приклад типового феодального замку на рівнинній місцевості (особливо якщо у вас гарна уява або замок належав зграї шляхетних кротів). Адже цей град було знищено татарвою ще приснопам'ятного 1241 року. Нічого, окрім землі та черепків у ній, до наших днів не збереглося. 

Треба мати соколиний зір, щоб влітку запримітити на пагорбі над Нічлавою, в центрі села, біля повороту на Пробіжну, башту, що ховається за листям берізок, які надійно захищають старі стіни від допитливих очей. Восени 2009 р. перед берізками виросли невелика церква і монумент Христу.

 На жаль, ні берези, ні скульптури не можуть нічим зарадити в процесі невпинної руйнації будівлі. Замок, палац, потім технікум - зараз закинутий всіма, шиби повибивані, всередині пилюка та жахіття помирання. В 2008 р. палац купив чортківський бізнесмен Василь Градовий – але, схоже, що робити з махіною, він і сам не знає.

А палац цей свого часу був перебудований поміщиками Городиськими 1840р. з залишків замку XVII століття. Палацовий комплекс складається з власне самого палацу та 2 флігелів-башт по боках. Досить романтична споруда, де суворість класицизму пом'якшена декоративністю, "іграшковістю" башточок - а колись суворих оборонних башт.
Якщо трохи вище за замковий пагорб, по дорозі на Кам'янець, звернути праворуч біля хреста-каплички, проїхати трохи вище за Миколаївську церкву (1888), то потрапите на старий цвинтар, де серед сучасних поховань трапляються давні гробівці. Особливо монументальні - склеп родини Чарнишів і обеліск на похованні Йоанни Лахман (1890-ті). На цвинтарі похована також якась Анна з Пшибиславських Радзішевська (1790-1877) - теща капітана уланів Петра Чарниша. 

А ще тут розвалюється з миром невеликий костел. Всередині можна від душі полазити хорами, вивчаючи меморіальні написи на стінах - як давні, на мармурі, так і прості графіті, вишкреблені цвяхом вже у наші дні.

	Переклад розділу "Колиндяни" з книги Романа Автаназі:

Минуле Колиндян, які лежать в 15 км на південний схід від Чорткова, до цього часу не вивчена науково. Згідно з місцевими даними чи легендами, ця місцевість початково називалась Райгород і була родинним маєтком сім'ї Володийовських. Якогось року на різдво Володийовські мали подарувати цю місцину отцям домініканам. Від коляди (польською - "коленда") з часом перейменовано Райгород на Колиндяни.
В першій половині ХІХ ст. Колиндяни були власністю родини Альбіновських гербу Ястрженбець, на широкій арені з'явившейся лише в другій половині вісімнадцятого сторіччя. У спадок отримав цей маєток потім Корнел Городиський гербу Корчак (помер 1898), одружений з Леонією Гарниш гербу Порай, володаркою Тлустенького. Родина його, що мешкала на Волині та в інших руських землях, була насправді чисельна, та належала до середньо-заможних, не відігравала в житті краю помітної ролі. Великі маєтності згромадив у своїх руках допіру сам Корнел Городиський. Після його смерті, в результаті родинних справ, багатство те знову, одначе, було роздріблене на менші частки. Найстарший син Корнеля - Леон (помер 1868), одружений з Анєлою Скібневською, отримав в якості своєї частки Тлустеньке; середній, Францішек (помер 1871), одружений з Марією Йодко-Наркевич, - Трибухівці; наймолодший же син Людвік (помер 1875), австрійський каштелян - Колиндяни. Був він також останнім володарем цього маєтку.
В часі якогось з попередніх сторіч на досить високому і стрімко спадаючому березі Нічлави збудовано в Колиндянах оборонний замок. Як він виглядав, зовсім невідомо, тому що будівля, точніше, її руїни, в 1840р. тогочасними власниками села була перебудована на сучасний, пізньокласичний палац. Після закінчення всіх робіт він складався з трьох з'єднаних між собою частин: головного житлового корпусу та двох стоячих в кутах, значно змодернізованих давніх башт. Палац, двохкондигнаційний (не питайте мене, що то є, я не знаю! - Блека), був зведений в формі прямокутника. Його фронтальна частина була розчленована іонійськими пілястрами. Тут був великий портик у вигляді чотирьох іонічних колон на квадратних постаментах. На колонаді розташовувався довгий балкон. (...)
Домінанту фасаду з боку саду становив ризаліт, в нижній частині розбитий трьома замкненими аркадами у формі півкола, з балконом у верхній частині, поставленим над кам'яною оглядовою терасою. Садовий ризаліт увінчувала також стіна аттику. Всі фасади оживляли гримси (не гримзи! - Блека). Палац був накритий високим гладеньким чотирискатним дахом, з двома довгими, отинькованими коминами.
Інтер'єри мали регулярне планування. Біля портику знаходилась простора вітальня, а з лівого боку холл з парадними сходами. Таку ж як вітальня площу займав посередині садової половини палацу нижній салон. Представницький вигляд мав другий поверх з двома однаковими за розмірами квадратовими салонами, які розміщалися над вітальнею та над нижнім салоном. До обох салонів примикала з правого боку велика прямокутна їдальня з чотирма вікнами - двома від під'їзду до палацу і двома від саду, та підлогою з кількох видів паркету. До 1914 року її cтіни прикрашали голанські натюрморти.
Інші кімнати - кабінет, бібліотека та житлові приміщення. Скрізь були печі з кахлів, а в салонах та їдальні - ще й каміни та стильні жирандолі. Стіни були вкриті барвистими шпалерами.
Під час Першої світової палац був цілком зруйнований. Через те, що в міжвоєнний час знищені були ще й усі сільгосп-знаряддя, власники вже не змогли підняти палац до минулого стану, лише відремонтовані мури віддали на суспільні потреби. В палаці розмістилися кімнати для дітей працівників маєтку.
Короткі галереї з прямокутними дверима з'єднували палац з шестикутними павільонами, переробленими з давніх башт, накритими також шестикутними шатровими дахами. Стіни галерей були декоровані пілястрами та напівколонами. Зверху їх прикрашала сліпа балюстрада, утворюючи щось в кшталті фриза. Окрім великих квадратних вікон кожна галерея мала ще по одному круглому віконечку з рамою у вигляді розетки. В галереях містилися коридори, кухня та кімнати для гостей. Завершував оздоблення павільонів аркадний неоготицький фриз. Весь комплекс палацу був підчиненим суворій симетрії.
Біля правого павільону знаходилася велика оранжерея. Перед палацом простягнувся круглий, низенько підстрижений газон, з яскравим килимом квітів посередині. Перед в'їздом на дітинець стояла стародавня брама, яка, як і павільони, залишилася від старого замку. Чарівність кілька-гектарового нерегулярного ландшафтного парку створювалась завдяки його розміщенню на підвищенні та на узбіччях стрімких берегів. Тут, крім старих лип, кленів та тополь, росли також сливи. (Зараз там заростають трактори).

	Міжвоєнний період

1936 р. У палаці - "Народний дім". Фото з архіву NAC