Карта

Координати: 49°00′05″ пн. ш. 25°41′29″ сх. д.

Біля 80 жителів.

Супер-мега-крихітне (подивіться на кількість жителів!) село за Старою Ягільницею, на річечці Черкасці (звідси, певно, й назва). Фактично там одна вуличка над яром. В яру - дерев'яна в анамнезі Успенська церква (1936), змучена сучасним ремонтом; за яром, дорогою до поля - покинутий цегляний костел з неоготичними елементами. 20 кілометрів від Чорткова, патріархальна тиша, страшненька дорога - типова західноукраїнська провінція, натура, котра йде зі сцени назавжди.

Першим ви побачите хрест, поставлений у 2014 р. з теребовлянського брунатного пісковику. Він відразу при дорозі. Він поставлений в пам'ять про місцевого уродженця, студента Краківської академії мистецтв, юного поета, художника та хорунжого січових стрільців Юліана Назарука (1893-1916). Він - автор стрілецьких пісень "Нема в світі кращих хлопців", "Хлопці, алярма!", "Слава, слава, отамане".

Далі буде церква - нижче, у ярку. За місцевими переказами, свого храму село довго не мало - і віруючі ходили на богослужіння у Стару Ягільницю. Потім вирішили збирати кошти на будівництво власної церкви, та процес йшов кволо. В селі  на той час проживало понад 400 мешканців. Коли дізналися, що у Туторові на Гусятинщині продають стару дерев'яну Миколаївську церкву (бо вже збудували собі нову муровану). вирішили її купити. Поширена ж практика.  Зібраних грошей якраз вистачало на цей архітектурний секонд-хенд.

Підготували фундамент на ділянці, котру виділила під храм одна з місцевих мешканок. Навесні 1936 р. з Черкавщини до Туторова потягнулася ледь не сотня возів. Розбирали стару церкву, вантажили на підводи. На одній з балок побачили напис "Була благословлена 30 мая 1732 р."

28 серпня 1936 р. зібраний на новому місці тризрубний храм освятили. Тепер мають два храмових свята: на Успіння - і на святого Миколая, як це було за ті 200 років, що храм стояв у Туторові.

У радянський час церкву не закривали. До 80-річчя перенесення храм "відремонтували", вкривши фальшбрусом і синьою металочерепицею, через що він втратив всю свою ледь не 300-річну автентику.

Від церкви влітку зовсім не видно, де ж у селі старий костел. Якщо від храму рухатися у протилежному від села напрямі, вгору до поля, він раптово вигулькне з-за дерев. Невелика цегляна каплиця з старими дубовими дверима і закладеними дошками вікнами чекає на ілюзорний шанс бути комусь потрібною. Чи дочекається?

На топографічній австрійській карті 1910 року костелу в селі ще немає. Отже, міжвоєнний час.