Та повернемося до історії зведення замку. На таблиці біля декоративного ставу під трафарет писано, що перенасичений коминами та прикрашений башточками палац - релікт XVIII століття, хоча Д. і І.Поп в своїй відомій книзі "Замки Підкарпатської Русі" стверджують, що замок в стилі романтизму звели на місці старого дерев'яного в 1890-му році. Слова авторів підтверджує і напис над входом до палацу.

Є десь в Німеччині замок, кількість башт в якому співвідносна з кількістю днів в році. Уявляєте - 365 башт! Я от не уявляю. Та і за Чинадіївським романтичним дивом, що неначе зійшло з ілюстрації мушкетерського роману, можна вивчати календар: 365 вікон, 52 кімнати, 12 входів. Символічно і безглуздо :). Апофеозом алегоричності був колись став: його контури нагадували абрис Австро-Угорської імперії. Є ж в Києві зараз біля університету фонтан у формі України? Ну так от, традиція робити географічні водойми, виявляється, досить давня.

Місцеві розказують про побудову замку таку от небилицю: палац був даром кохання графа Ервіна-Фрідріха Шенборна своїй дружині Францисці. Тільки слуги перешіптувались, що жінка зраджує графа. Якось Шенборн раптово повернувся з полювання - і застав Франциску в спальні в обіймах якогось полковника. Від люті граф розстріляв годинник на вежі замку - так, що той аж зупинився. За легендою, полковника-жонолюба скинули за наказом графа з крутої скелі, а Франциску покарали більш витончено: майстри виготовили люстру-русалку, схожу на Франциску фон Шенборн-Бухгейм - але з рогами на голові...

Зрозуміло, що все це романтичні нісенітниці. :о)

Комини мені сподобались. Таке нагромадження входів зіб'є з панетлику будь-якого санта-клауса! Виглядає цей кам'яний лісок дуже мальовничо, хоча мальовничим тут є все: пузаті відображення хмар у вкритій ряскою воді ставу, архітектурний безлад геометричних форм: балкони, 4 різні за формами башти з бляшаними флюгерами з цифрами "1890", вікна, вітражі в каплиці на другому поверсі, герби з коронами та хрестами...
Хрест на гербі не раптово з'явився. Лотар Шенборн був єпископом Бамбергзьким та архієпископом Майнцьським. Саме з Лотара і почалася в цих місцях династія Шенборнів. А герб з п'ятилисником - свідоцтво володіння частиною Рожмберзької домінії на півдні Чехії.

Просковзаємо всередину. Пускають скрізь, крім церкви. Ну, і то вже добре. Дерев'яні сходи. Розкішний камін. Знову геральдичний лев, суворо ковтаючий жуйку "Love is" (забрала і з'їла. Мік вередував, бо хотів її собі. Втішала його, що "Любов - це нести її лижі"). Фотосесія розкішної люстро-жінки. Сідаю в камін, тут Мік починає шалено жестикулювати.
От вам мінус цифровика: поки відкриєш, поки режим вибереш, поки наведеш, то манюнька сіра мишка, яка прогулювалася по килиму біля комина, піде собі геть - гуляти в інших покоях. Я як слідопит дослідила траєкторію мишачих подорожей: вона вела у кабінет головного лікаря.
А ще на території санаторію були ятки з народно-промисловими виробами, де Блека купила з нагоди свого ДН собі національну бісерову цацку на шию за 25 гривень. Видно, лише ізувіри з ресторану тут ламають шалені ціни.

Кого ж цікавить не архітектура, а оздоровлення, най знає, що санаторій "Карпати", розташований в долині річки Латориця, у передгір’ї вулканічного хребта Українських Карпат, має 650 місць і функціонує з 1946 року. Є три спальні корпуси, один з них - в замку, водооздоровниця з ванним відділом і закритим плавальним басейном, концертний зал, дендрарій з джерелом "Красоти". Санаторій спеціалізується на лікуванні хворих з патологією серцево-судинної, нервової систем, обміну речовин, супутньої патології травного тракту. Функціонує реабілітаційне відділення для постінфарктних хворих.
Свого часу тут відпочивав відомий американський художник Рокуелл Кент.

В принципі, санаторій "Карпати" - не зовсім Чинадійово. Саме село Карпати (угу, так і називається) належить до Чинадіївської селищної ради і лежить за рельсами-рельсами, шпалами-шпалами, тягнучись довгою тонкою смугою чи не до самого Мукачева (до того всього кілометрів 14). Але ще кілька років тому, здається, за територіальним поділом було не так: і Чинадійово було рідкісним зразком поселення з ДВОМА замковими спорудами, та ще й непогано збереженими. Щоправда, оборонний характер простежується лише в одній. Про неї - на окремій сторінці, а поки насолоджуємося чистим повітрям та красою навколо.

Дещо примітивно в цій оазі пихи виглядають бетонні ведмидиця з ведмежатками та олень, які чатують на гостя замку в різних куточках парку. Якщо це пам'ятник фауні, яка водилася тут ще до того, як Шенборни звели це чудо, то нехай, хоча на цій траві набагато краще б дивилися якісь аполони з афродітами.

А починалося ж все у 1840-му з простої дерев'яної хатинки в урочищі Берегвар, куди володарі домінії графи Шенборни частенько навідувалися відпочити та пополювати, та ще й не одні, а з високоповажними гостями. "В урочищі" звучить так, неначе до палацику потрібно було спускатися - але все навпаки, він розташовувався (і його нащадок теж:)) на висоті близько 300 м над рівнем моря.

Берегвар був перлиною Мукачево-Чинадіївської латифундії Шенборнів. Про те, звідки в Карпатах взялися німецькі єпископи, розказав у "Монографії Березької жупи" адвокат Шенборнів Теодор Легоцький. І почав здалеку: з передачі маєтків Ференца Ракоці ІІ у 1711 р. у руки Габсбургів, а від них 31 липня 1728 р. до Фрідріха Лотара Шенборна, 75-річного архієпископа в Майнці, коронного канцлера римської держави - і ще й до купи бамберзькому єпископу. Високолповажний дідок відразу доручив керівництво новими землями своєму кузену Фрідріху Карлу Шенборну - не так через вік, як через... відсутність угорського громадянства. :о)

А маєтки були завидні: 152 села, 15 присілків, 4 міста. Неначе цього мало, у княгинь Софії Баторі та Естергазщі купується ще 33 села навколо Чинадієва. А ще ж були поля. І обов'язкові в Карпатах гори. Ба-а-агато гір.

Цісар Карл VI дарував домінію архієпископу навічно, але вже в січні 1729 р. старенький Шенборн помирає, а за маєтком слідкує його секретар Бауер. 30 січня Фрідріха Карла Шенборна обирають бамберзьким єпископом - і вся спадщина Фрідріха Лотара дістається його кузену. Але єпископ теж в Карпати не поспішає: відправляє двох управляющих (які пишуть йому листи - а ті йдуть до Бамберга аж два тижні!) - та час від часу посилає інспекторів.

Українські селяни, які населяли Чинадіївську домінію, нового пана не надто поважали - часто-густо навіть не спускалися з своїх гірських присілків на панщину. Ті ж, хто приходив, працювали абияк і в техніці не розбиралися. Фрідріх Карл змушений задуматися - і вихід бачить у німецьких колоністах та купцях-євреях з Галичини. Німці ж були спадковими виноробами, лісниками, рільниками та ремісниками. Були й лікарі та учителі, органісти і пивовари. Рільникам надавали безкоштовне поле і дерево для будівництва, плюс на 6 років звільнювали від податків.

Але ми відволіклися. Домінія переходила від одного Шенборна до іншого, останнім власником її був віденець граф Шенборн-Бухейм. В 1928 р. чехословацький уряд ліквідував за земельною реформою Мукачево-Чинадіївську домінію. Після Другої світової всю землю було розділено між бідними селянами.

Хоч і віденські аристократи, а убивцями Шенборни були ще тими. Майже щовересня батько і син, Фрідріх-Карл і Георг-Ервін прибували сюди на кількаденні лови - з чисельними гостями. Потім в Берегвар звозили нещасні тушки невинно убитих оленів - по 30-40 щороку. Нелюди :(.

З іншого боку, розказують і бувальщину про Георга-Ервіна, котрий власноруч вийняв з крижаної води поранене оленятко - і виходив його.

Полювати в цих місцях люблять дотепер, судячи з паноптікуму нещасних, беззахистних голівок сарн, які прикрашають ресторанчик на території санаторію. Ціни там, до речі, дуже навіть московські - навіть не київські. От би голови власників рушниць, які поцілили граціозних лісових жертв - та в такий же бестіарій виродків десь на стінах якоїсь сільської колиби!

А ще Георг-Ервін мав "Мерседес", яким гасав Карпатами. Водія на цей час садовив поруч - і той роздавав місцевим дітям цукерки.