Батьківщина Ужгородського Геракла

	Стара поштівка з видом Михайлівської церкви

Карта.

Невелике (населення кілька років тому було 772 чоловіка) село в Великоберезнянському районі вперше згадується в документах за 1582 рік. До райцентра - 45 км. Навколо - гори і краса.

Назва поселення зрозуміла: поруч виривається з-під землі на волю річка Уж, неподалік - Ужоцький перевал, з якого видно не лише Закарпаття і Львівщину, а й шматок Польщі.

В села довга кар'єра як в курортної зони. Це зараз сюди приїжджають в основному заради гірських лиж (в селі розташована гірськолижна база "Ужок").

Ще в XVII столітті тут, під Бескидом, відкрили джерела з лікувальними властивостями (сучасники сказали б: води типу "Нафтусі" та "Єсентуков"). А коли Австро-Угорська імперія наближалася до свого кінця, село перетворилося на популярний бальнеологічний курорт, куди з задоволенням приїздили не лише закарпатці, а й мешканці сусілньої Речі Посполитої. Одне з джерел носило назву Гераклове - начебто вода звідти дарувала людям силу, якою славився античний герой. Скульптура Геракла, яка зараз прикрашає двір Ужгородського замку, колись знаходилась саме там, аж поки в 1915 році курорту не прийшов кінець. Чия саме артилерія використала відпочинкову зону в якості мішені, і дотепер невідомо.

І справді, Перша світова цю місцевість не жалувала. Не дарма Ужоцький перевал кілька разів фігурує в романі Я.Гашека про бравого вояка Швейка. І хоча на початку ХХ ст. місця навколо перевалу були більш як на 50 процентів вкриті буковими пралісами, запеклі бої велися і тут, де раніше захоплено блукали мандрівники і туристи.

Про це поговоримо трохи нижче, а зараз повернемося до Геракла. Перший директор Закарпатського краєзнавчого музею, Петро Сова у 1947 році перевіз Геркулеса до Ужгорода.

А що ж за курорт тут був? Відомо, що на початку ХХ ст. в Ужку біля мінеральних джерел стояли два санаторних будинки з 30 купальнями, п'ять вілл на 60 ліжок, а також військова лікарня. Навколо курортних установ шумів липовий парк, прикрашений статуями. Мінеральні джерела за старим звичаєм називалися людськими іменами: "Ласло", "Бела", "Марча".

Зараз про колишню славу Ужка нагадують процедури з застосуванням мінеральних вод в пансіонаті "Ужок". Вже щось. :)

	Церква св. Михайла

Якщо Геракл не тут, це ще не означає, що в Ужку немає на що дивитися туристам. Є.

В селі збереглася дерев'яна Михайлівська церква з дерев'яною ж дзвіницею.

 Звели храм в 1745р. майстри Павло Чернеїв та Іван Циганник з ялинових брусів. Вкрили гонтом. Такою вона й зараз залишилася - на щастя, жителі Ужка не вдягнули храм в бляху.

Біля входу - неканонічна охоронна таблиця з ЗОВСІМ ІНШОЮ датою побудови святині, чомусь там написано скупо і незрозуміло: "XVII ст." Можливо, на цьому місці і раніше стояв храм-попередник, але я про таке не читала. Якщо комусь відомо, звідки взялася така плутанина в датуванні, поясніть, буду вдячна.

Що ще сказати про церкву, що стоїть на невеликому пагорбі в центрі села? Яскравий зразок бойківської архітектурної школи, але не канонічний: на відміну від інших храмів, тут західний верх вищий за східний. Тризрубна, триверха.

Кутові з'эднання виконані в простий замок з двостороннм вирізом з прямим потаємним зрубом. Зруби центрального та східного об'ємів перекриті шатровими верхами з заломами. На плоскому перекритті бабинця влаштовані емпори.

Над емпорами піднімається невелика каркасна дзвіниця з відкритою галереєю голосників під шатровим дахом. Піддашшя, що спирається на випуски зрубів, переходить у дах.

Квадратовий у плані центральний зруб ширший за інші прямокутні зруби. Над входом до святині - вирізьблені написи-графіті (див. фото).

На північний захід від храму стоїть двоярусна, квадратова в плані дерев'яна дзвіниця. Пофарбована чомусь на блакитне.

На випусках вінців першого зрубного ярусу покоїться опасання, а другий каркасний ярус вкритий шатровим дахом. Тут вже без бляхи не обійшлися - не втрималися. :)

Всередину церкви потрапити не вдалося: не було часу на пошуки ключів. Шкода, колись, можливо, виправлюсь.

	В пам'ять про полеглих вояків

Фото - О.Волков

Неподалік від Ужка є ще один релікт минулих часів. На горі Черемха (1130м), на альпійській луці (площею 10,7 га) - кам'яна піраміда.

Це монумент на честь солдат, що полягли тут в 1914-1915 роках - без різниці, на стороні якої держави вони боролися.

Російські війська тоді двічі захоплювали Ужок. Під час військових дій в селі було зруйновано 20 будинків. В статті про ці події  в газеті "Киевские Ведомости" наводяться спогади старожила села, 91-літнього (на 2005 рік) Миколи Барана. Він розказав, що угорська влада перед російським наступом розказувала селянам про росіян жахливі речі, особливо наголошуючи, що казаки забирають жінок для, гм, загального користування. Зрозуміло, що чоловіки з Ужка заховали від окупантів не лише майно, а й дружин. Так що казочки з старих підручників історії про зустріч росіян з хлібом-сіллю - лише пропаганда.

Ось ще мініатюрка з того часу: російський солдат наставив рушницю на взятого в полон солдата австро-угорської армії, а той попросив його помилувати як християнина. "Та який ти християнин, - сказав москаль, - А ну перехрестись, скажи "Отче наш"!" Коли той відмолився, обидва солдати обійнялися і розплакались.

Постраждав не лише Ужок: внаслідок воєнних діл було в тому чи іншому ступені зруйновано 15 сіл неподалік від перевалу (дані історика Теодора Легоцького).

Після одного з боїв жителі Ужка зібрали тіла загиблих і поховали разом 6 російських та 6 угорських офіцерів, а також 351 солдата з ворогуючих армій. Панахиду по їх душам відслужили в уже описаній Михайлівській церкві.

На місці поховання звели кам'яний пам'ятник з таблицею, де на угорській, російській та німецькій мові написана кількість загиблих. Кажуть, в радянські часи німецькомовний напис щез.

Схожі меморіали є в Чернівецькій області, на Торунському перевалі в Міжгірському районі Закарпаття.

За матеріалами статті Богдана Барбіла "Посмертне примирення".

	Ще фотографії: