English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Золотий Потік
Вид Золотого Потоку. 1848. Автор літографії - Богуш Стенчинський (Maciej Bogusz Zygmunt Stęczyński)

Вид Золотого Потоку. 1848. Автор літографії - Богуш Стенчинський (Maciej Bogusz Zygmunt Stęczyński)


Склепіння костелу у Золотому Потоці. 9 жовтня 2016 р.

Склепіння костелу у Золотому Потоці. 9 жовтня 2016 р.



Замок, Золотий Потік

Замок виглядає поважно лише з сусіднього пагорба.

Польоти дроном над Золотим Потоком 9 жовтня 2016 р.

Ну або з неба. Польоти дроном над Золотим Потоком 9 жовтня 2016 р. На передньому плані замок, далі чудово видно і костел Різдва Діви Марії та св. Стефана.



 Про воду, зраду і замок.

Палац Гнєвоша - фото з сімейного архіву Казиміра Казміровича та моє, зроблене 21.07.05


Палац Гнєвоша - фото з сімейного архіву Казиміра Казміровича та моє, зроблене 21.07.05

Карта

Координати: 48°54′27″ пн. ш. 25°20′18″ сх. д.

Фільм про безпорадність влади врятувати замки Тернопільщини (і Золотий Потік теж)

 

Невелике містечко (офіційно - СМТ) на півдні Тернопільської області, на берегах річечки Золотої. Річечку також часом називають Золотим Потоком - логічно :о). Недовгий час після Другої світової війни містечко було навіть райцентром. 

Для тих сміливців, хто, як і ми свого часу, вирішить поїхати туди через Язловець, попередження - дорога ДУЖЕ погана, навіть і порівняти неможливо з трасою на Бучач. Єдиний її плюс - надзвичайні краєвиди (хоча це ж саме можна сказати майже про всю Тернопільщину). Так от, ті приблизно 15 км., що відділяють Золотий Потік від Язлівця - це довгий серпантин безлюдними лісами в по-справжньому гористій місцевості. Можливо, не їдь ми там похмурим і вологим жовтневим вечором на останньому літрі бензину, то ця дорога видалась би більш привабливою, особливо в районі колись широковідомої турбази "Лісова". (UPD: їхали тим серпантином сонячним жовтнем у 2016 році. Все одно дорога - кошмар. Подекуди це вже просто лісова стежина, а не дорога).

 

За однією з версій, перша письмова згадка про село Потік у галицькому повіті є під 1433 р. Пізніше поселення належало Паравам і Ходецьким, а у І половині XVI ст. король Сигізмунд Старий дарував його своєму дворянину Якубу Потоцькому (1481-1551). Його спадкоємець Михайло Потоцький  у 1570 р. добився для Потока міських прав і додав до назви слова "Золотий". 

За іншою версією, село було відоме з кінця XIV ст. під назвою Загайполе - і вже аж Миколай Потоцький перейменував його у Золотий Потік на честь свого родинного гнізда під Краковом. У 1578 р. король Польщі Стефан Баторій надав містечку привілей на два щорічних ярмарки та щотижневу торговицю. 

У 1613 р. на Золотий Потік напали козаки-запорожці - і зайняли місто на недовгий час. Козаки тримали місто в облозі також у 1648 і 1655 рр. Частина міщан-русинів тоді перейшла у загони Богдана Хмельницького. 

Турки нищили місто і замок у 1672 і 1676 рр. 

Але повернімося до наших ба... замків.

Отже, замок в Золотому Потоці збудований був Стефаном Потоцьким, воєводою Брацлавським (близько 1568-1631) на початку XVII ст. Цей магнат також у 1601 р. заснував і саме місто (за твердженням польських істориків) навколо замку і зробив його головною садибою роду Потоцьких, де й жив частенько з своєю дружиною Марією Могилянкою.

 

Ах, Маріє, молдовська принцеса, що робила ти тут, у подільській глуші? Кохана донька господаря Єремії Могили, ти заслужила у народу прізвисько "Добра домна" ("добра панна") - напевно, не дарма. Так, розбудовував Золотий Потік твій чоловік Стефан, але чи багато він би побудував без твого посагу-приданого? Та не було б тут без тебе ні замку, ні храму. Не дарма твій посаг заслужив навіть у істориків пошану у вигляді фразеологізму "Скарб Могилянки". Ти принесла в родину Потоцьких коштовності і камені, камені, камені: перла, діаманти, сапфіри, смарагди. Ох, та твої прикраси коштували стільки, що на бідному Поділлі початку XVII ст., певно, можна було не одне село купити. А гардероб! Хутра, оздоблені перлами сорочки, сап'янові чобітки - опис твого гардеробу, кажуть, займає з -надцять сторінок. Не дарма жителі Потоку придумали легенду, що все це неземне багатство ти заховала десь у містечку - і неодноразово шукали твої каблучки та намиста. Не знайшли. (Жителі Підгайців хитро мружать очі: ну зрозуміло, що не знайшли, бо ж Стефан Потоцький скарби своєї жінки заховав саме у Підгайцях, в підвалах замку Гольських. Принаймні, так твердить легенда-конкурент). 

Пощастило Стефану Потоцькому з заможною дружиною, таки пощастило. Бо і сам був не промах: допоміг Єремії Могилі повернути молдовський трон. Добре, що був Стефан господарем економним, не всі кошти пускав у діло - інакше не було б йому за що у 1612 р. знову виручати тестя і швагра, шикувати на війну загони, щоб молдовський престол залишився за Могилами, щоб зійшов на нього швагро Костянтин. Не вдалося Стефану: і військо втратив, і в турецькому полоні опинився. Сидів закутий у кайдани у Чорній вежі в Стамбулі, мріяв про батьківщину.

Марія Могилянка хотіла викупити мужа з неволі, а дзуськи: де посаг, жінка не знала. Зникли коштовності, зникли смарагди і діаманти, наче і не було. Куди саме Стефан то все сховав, так ніхто ніколи і не дізнався - от він, ґрунт для розкішних легенд, у яких фігурують скрині, набиті золотом та коштовностями. 

На свій захист легенди можуть посилатися на документи з судів. Бо й справді, у 1613 р. почалася довга судова тяганина, описана у книзі "Prawem i lewem" польським письменником Владиславом Лозинським. Більше того: у 1984 р. на основі книги навіть було знято серію "Скарб Могилянки" за сценарієм Юзефа Хена у телесеріалі "Лицарі та розбійники" ("Rycerze i rabusie"). Непоганий синопсис для майбутнього фільму у жанрі "плаща та шпаги" - може, колись і у наших кінематографістів до нього руки дійдуть.  

Та ми відволіклися. З турецького полону Стефан Потоцький додому таки повернувся - у 1618 році. І пішов на Підгайці війною - значить, саме там мав би бути скарб. Потримав місто в облозі - та повернув додому. Не було вже скарбу. Брацлавський воєвода ніколи так і не дізнався, де подівся посаг Марії Могилянки. Гольські теж були шляхтичі - і як змогли, компенсували Стефану втрачене багатство. Потоцькому дісталися три міста із замками (Бучач, Чортків та Вербів), бучацький ключ на 23 села, а також кілька сіл у кам'янецькому повіті. Плюс срібла та клейнодів на 20 тисяч злотих. 

 

До речі, замок звів Потоцький не зі своєї волі, а за наказом польського короля Сігізмунда ІІІ, який надав містечку у 1601 році магдебурзьке право. А раз місто має самоуправління, то нехай і боронить своїх мешканців та приїжджих купців за високими міцними стінами.
Місце під фортецю обирається у південній частині міста, на невеликому підвищенні на лівому березі Золотого Потоку - притоки Дністра. Свого часу (у 1672р.) форт-пост оглянув відомий шведський мандрівник Ульріх фон Вердум - і залишив в своєму щоденнику запис і про місто, і про замок.

Замок був регулярним, в плані подібним на квадрат. Подорожуючі півднем Тернопольської області, безперечно, помітять, що ця фортеця, як і твердині в Язлівцю, Червонограді чи Бучачi, побудована з місцевого сорту пісковику - темно-червоного, гранітного кольору. Товщина фортечних мурів - близько 2 м., на розі кожної стіни звели башту з 3-ярусними стрільницями. Посередині північно-східної куртини збереглася в‘їздна брама. Зверніть увагу на пізньоренесансний характер декору брами та сандриків вікон палацу, що знаходиться на території фортеці. Палац спочатку був одноповерховим, другий поверх надбудовано пізніше. З внутрішнього боку брама прикрашена родовим гербом Потоцьких - Пилявою. Слід над в‘їздом вказує на те, що тут раніше була якась пам‘ятна таблиця, але якомусь невідомому героєві вона, певно, знадобилась в господарстві – от і гадайте, пане туристе, що там було і навіщо.

З джерел відомо, що до кінця XVIII століття замок був замешканий. В західній частині замкового подвір‘я розміщувався колодязь, засипаний в ХІХ ст. Навколо фортеці були земляні вали, залишки яких ще подекуди можна прослідити.
1676 р. замок вщент спалили турецькі посіпаки паші Ібрагіма Шейтана, захопивши перед тим Бучач. Потоцькі, в чиїх руках фортеця залишалася до середини XVIII ст., відбудували твердиню - а що ж їм ще залишалося робити?:). В більш-менш пристойному стані протрималась фортеця аж до початку ХІХ століття.

За першим поділом Польщі в 1772 р. Золотий Потік відійшов до Австрії. Близько 1840 р. тодішні власники замку, Ольшевські, перебудували палац за проектом італійського архітектора, при чому зруйнували частину мурів, безжально повидиравши всі білокам'яні деталі оформлення споруди (балюстради, барокові обрамування вікон, дверей та ватранів). В новоствореній одноповерховій кам'яниці господарі влаштували глибокі пивниці, класицистичний головний та неоготичні дворовий та бічні фасади. Подвір'я засаджують липами, там же встановлюють кілька скульптур. Дотепер на замчищу під ногами можна знайти барельєфний портрет Адама Міцкевича (хоча - логічно якщо подумати - ну звідки там Міцкевич? Скоріше, цей бородань був Карл Маркс)


 Початок занепаду

Замок та центр Золотого Потоку з квадрокоптера. 9.10.2016

Замок та центр Золотого Потоку з квадрокоптера. 9.10.2016


 Іронія долі: на будівництво нового палацу пішло стільки коштів, скільки господар цих маєтностей насправді дозволити собі не міг. Логічний наслідок: хтось з Ольшевський нарешті-таки збанкрутів і продав екс-твердиню.

Наступний власник замку Ян Стоєвський відпродав його рабину-"чудотворцю" Ізраєлю Фрідману. Доля не вибачила такої невтішної перспективи для старої фортеці. Замок руйнується, його щороку безжально б'є град, бездушно палить вогонь пожеж. У місті оселяється нужда та голод. 1875 р. рабин Садогурсьий продав цю маєтність Владзімєжу Іпполіту Гнєвощу з Олексова (1838-1909). Родина цього австрійського шамбеляна і посла Державної Ради у Відні і володіла замком аж до 1939 р.

Гнєвош намагався врятувати старі мури. Туди перебираються містечковий суд та податковий уряд, котрий до того знаходився у Бучачі.

Пожежа 1935 року знищила палац на території замку. Та у 1938 році власники вперто відбудовують споруду, котра неначе ніяк не бажає жити далі.

Рештки старої фортеці піддали консервації. Знали б вони, що і цінну бібліотеку, і більшу частину художньої збірки з палацу вже за кілька років буде вивезено до холодної та суворої Москви...


Після Другої світової війни замок перетворився на банальний склад. Замок порівняно непогано зберігся, якщо не згадувати про те, що немає вже західної башти та деяких частин замкових стін. Звичайно, аж надто романтичного враження він не справляє: ні тобі неприступних гір, ні струнких високих башт, ні бурхливих вод навколо мирних зовні стін. У 2005 році на території фортеці містились якісь майстерні чи щось подібне – у всякому разі, на подвір‘ї було повно дощок. Все ж це краще, ніж коли замок просто тихесенько розбирають на паркани. Начебто тут йдуть дослідження ще з 1989 року під керівництвом Я.Скрентовича. Коли то правда - добре.

5 листопада 2008 року фортеця у Золотому Потоці стала частиною Національного заповідника "Замки Тернопілля" зі штаб-квартирою у Збаражі. 

 


 Домініканський костел у Золотому Потоці - і два слова про церкву

У золотопотоцькому костелі. Жовтень-2016.

У золотопотоцькому костелі. Жовтень-2016.

В Золотому Потоці є також костел Різдва Діви Марії та св. Стефана колишнього монастиря домініканців. Інтер'єри там барокові. А зовні, на жаль, споруда втратила багато за радянські роки - але якщо треба підлаштувати її до якогось з архітектурних стилів, ми виберемо пізню провінційну готику. Тут товсті стіни і вузькі високі вікна - так, саме так котилося відлуння готики Поділлям

Храм почали будувати за волею і на кошти Стефана Потоцького та його дружини Марії Могилянки у 1632 році. Будівництво тривало до 1665 р. Святиня пережила кілька ґрунтовних ремонтів - у 1908 р. та після пожежі містечка у 1934 р.  

Костел був монастирський: домініканський кляштор у Золотому Потоці був ліквідований австрійською владою у ХІХ ст. Храм був діючим до 1945 р. Римо-католикам селища святиню повернули у 1992 р. 

На жаль, вежа храму (а вона була) не збереглася, була розібрана після Другої світової війни. Побачити її можна хіба на архівних листівках, присланних мені з Польщі Казимірои Казмировичем. Виглядає споруда якось невесело, буденно - мабуть, саме через свою безголовість та депресивний колір стін. Хоча доля у неї в радянський час була не настільки сумною, як у сотень інших римо-католицьких храмів. Золотопотоцький костел у 1954 році переобладнали під кінотеатр. 

Добре, що збереглися до нашого часу фрести XVIII ст., для Поділля річ досить унікальна - та й для України в цілому теж. Поліхромію фахівці приписують роботі майстерні художника Станіслава Строїнського - він спеціалізувався саме на фресках і розписав не один костел на наших землях. Крім фресок з давніх часів збереглася ще дерев'яна галерея на хорах. Все. 

З 1995 р. у храмі розмістили копію Богоматері Золотопотоцької, ікони XVIII ст., котра мала в цих краях славу культової та чудотворної. Оригінальний образ зараз перебуває у Польщі, в сілезькому селі Вабеничі.

До відродження і костелу, і римо-католицької парафії в Золотому Потоці багато доклав священник Людвік Рутина (Ludwig Rutyna, 10.02.1917, Підзамочок - 11.12.2010).  Він багато де бував на Західній Україні: учився у Львові, був вікарієм у Баворові, довгий час мешкав у Польщі, щоб повернутися на малу батьківщину вже пенсіонером-душпастирем - і працювати у Кременці, Бучачі, Пороховій, Рукомиші. Рутина рутинно відновлював подільські костели у Старих Петликівцях, Усті Зеленому, Коропці, Трибухівцях. Навіть коли священику було вже за дев'яносто, він все одно працуював - керував ремонтом плебанії у Бучачі, наприклад. Про Людвіка Рутину знято два документальних фільми ("Пробощ з-над річки Стрипи" та "Повернення до Бучачу", обидва авторства Єжи Яніцького та Кшиштофа Яна Кубяка). 

 

Місто нещодавно стало центром Бучацького деканату УГКЦ, а парох Василь Бігун призначений його деканом. В Золотому Потоці є також капарно євро-відремонтована Троїцька церква з 1897 року. На її будівництво гроші давав і Володимир Гнєвош. Зберігся багатий іконостас роботи Юліана Левицького та Антонія Оріховського. Дерев'яна дзвіниця - з 1761 р. Мала б бути - але я бачила лише сучасну, муровану, нецікаву. 


 Десерт

Золотопотоцький замок у жовтні 2016 року.

Золотопотоцький замок у жовтні 2016 року.


І знову легендарний Ігор Хома зі Львова ділиться зі мною наступними легендами:
"Знаю 2 легенди, як пояснюють таку назву. Колись, нібито, містечко називалось Загайпілля. (Комент від Блеки: і не нібито, а абсолютно точно!) Раз татари напали на місцевий замочок, де сховались всі жителі, але вирішили його не штурмувати, а взяти облогою. Через 2 тижні в обложених закінчилась вода, вони почали шукати "жилу" на території подвір'я. Але не змогли знайти. І тоді хтось старий і мудрий сказав, що воду знайде лише юнак, який народився на Івана Купали (Купала - володар водних багатств), та який ще не цілований. Такого знайшли, він-то й знайшов водну жилу. Татари нічого не змогли вдіяти своєю облогою, пішли в інше місце за пригодами... З того часу назвали Загайпілля Золотим Потоком.

Є й інша легенда.
Татари обложили замок, але не наважились його штурмувати. I тут знайшовся якийсь пройдисвіт, який розказав татарам про підземний хід. Всього за 100 золотих. Татари вдерлися в замок, всіх вирізали, а тоді подякували стукачу: розплавлені 100 золотих влили йому в горло. З того часу містечко назвали Золотий Потік..."


 Панорама Золотого Потоку з неба, 9 жовтня 2016 р.

Панорама Золотого Потоку.

Видно і замок, і костел, і центр села, і навіть сусідні села. Гарно тут.





Костел св. Стефана та Різдва Діви Марії. Золотий Потік, липень-2005.
Жовтень-2016. Колишній домініканський костел у Золотому Потоці на Тернопільщині.
Potok Złoty, kościół rzymskokatolicki, zrujnowany w okresie Ukraińskiej SRR, wyremontowany po upadku ZSRR z inicjatywy ks. Ludwika Rutyny.

Костел у селищі

Інтер'єр домініканського костелу у Золотому Потоці, Бучаччина
Розписи куполів бічних каплиць у костелі в Золотому Потоці на Тернопільщині
Розписи куполів бічних каплиць у костелі в Золотому Потоці на Тернопільщині
У римо-католицькому костелі. Золотий Потік, Тернопільська область

Поліхромія костелу



Хочете знати, з чого в палаці Гнєвошів зроблено сходи?

З них в палаці сходи


План золотопотоцької фортеці

План фортеці


Вікно замкового палацу

Вікно замкового палацу


Унікальне фото - Thanx Kazimiez Kazimierowicz!

Унікальне фото - Thanx Kazimiez Kazimierowicz!


Довоєнні фото замку в Золотому потоці.

Довоєнні фото замку.


Potok Zloty. Zamek

На території замку - закинутий палац

На території замку - закинутий палац


Золотий Потік у 1916р.

Місто у 1916р.


Це не архівне фото. Це липень-2005

Це не архівне фото. Це липень-2005


Potok Zloty. Zamek

Башта замку.


Тільки так з старими ідолами і треба.

Тільки так з старими ідолами і треба.


Казали, Міцкевич. Йдіть до біса. Маркс.

Казали, Міцкевич. Йдіть до біса. Маркс.


О! Блека!

О! Блека!

Золотий Потік. Палац Гнєвошів у 2016р. - вже напів-руїна. Валиться.
Złoty Potok, palac rodziny Gniewoszej. 2016 r.
Золотий Потік. Палац Гнєвошів у 2016р. ніяк не використовується.
Золотий Потік. Палац Гнєвошів у 2016р. ніяк не використовується.

Палац Гнєвошів у 2016р.


Центр Золотого Потоку з квадрокоптера з жовтні 2016 р.

Центр Золотого Потоку


Золотопотоцький замок з неба у жовтні 2016 р.
A castle in the small town of Zoloty Potik in Ukraine
A castle in the small town of Zoloty Potik in Ukraine
Złoty Potok: zamek
An aerialview of the castle in Zolotyy Potik (Ukraine)
Złoty Potok: zamek
Погляд згори на замок Потоцьких у Золотому Потоці

Золотопотоцький замок з неба


Одна з кутових башт замку в Золотому Потоці.
Всередині вежі золотопотоцького замку.
Рів замку в Золотому Потоці давно вже сухий.
Пасторальний вид золотопотоцького замку

Замок з землі


© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник