 | 
|
Костел в Звенигороді, 15 червня 2009 року.
|
Карта
Координати: 49°05′30″ пн. ш. 25°24′10″ сх. д.
Типові проекти - вони ж різні бувають. Ну, не цілковито типові, а, скажімо, трендові. Такі, що вхопилися за хвіст моди, тенденції - і на ньому в'їхали в галицькі села і містечка в 1930-х роках. Мода - це ж не лише потворне гостроносе взуття чи штани-"банани". Це ще й архітектура. Був в міжвоєнній Європі короткий час грайливого якогось романтизму як противазі суворого лаконізму конструктивізму. З того тренду маємо зараз пресимпатичні руїни костелів в перемишлянському Вишнівчику, золочівських Єлиховичах чи в Великому Ходачкові під Тернополем.
Ще один симпатичний приклад - невелике село Звенигород (841 житель за останнім переписом населення) в кількох км на північ від Бучача по тернопільській трасі. (Це вже третій, здається, Звенигород на сайті. Вкрай популярна назва - як от Тростянець). Звенигород відомий з XVIII ст., хоча люди тут, вздовж Стрипи, звичайно ж, селилися задовго до того - не дарма ж археологи віднайшли тут артефакти трипільської та давньоруської культур. А перша документальна згадка - за 1761 р., де Звенигород разом з 17 іншими селами названий як такий, що входить до Бучацької римо-католицької парафії.
Місцевий мурований костел було зведено в 1934 році. (Правда, в книзі Ігоря Седельника "ЛЬВІВСЬКА АРХІДІЄЦЕЗІЯ ЛАТИНСЬКОГО ОБРЯДУ. Ілюстрована розповідь. Том 1. ПАРАФІЇ, КОСТЕЛИ ТА КАПЛИЦІ" подається інша дата: 1889. Тож 1934 р. може бути роком ремонту. хоча стилістично храм більше схожий на 1934 р.) В радянський час храм перетворили на склад міндобрив. Зі здобуттям Україною незалежності споруду віддали католицькій громаді поселення (тут жінка, що живе по-сусідству від костелу, дещо плуталася, тож я так і не зрозуміла: віддали храм відразу греко-католикам, чи римо-католики теж мріяли про власну парафію). Відслужили навіть кілька служб - але хімічні сполуки, що протягом десятиліть зберігалися в костельних стінах, вивітрити було непросто. Багато людей почувалося в храмі через це жахливо: нічим було дихати.
Затіяли ремонт (в костелу катастрофічний стан даху, на фото цього практично не видно, а насправді там сито з дошок) - та коштів підняти таку махіну не вистачає. Греко-католики побудували на сусідньому з костелом обійсті скромну муровану капличку з дзвіницею, там і моляться.
Римо-католики, наскільки зрозуміла, сподіваються на допомогу держави (наївні, на жаль, сподівання). Навіть мене жінка просила: "А ви не дасте нам кошти на ремонт?" Чорт, я навіть і не знаю в таких випадках що казати...
Хоча, можливо, римо-католиків в селі лічені одиниці: ті з місцевого населення, хто був етнічними поляками (читай - католиками, а таких було 55 % за даними Вікіпедії), були переселені зі Звенигорода в 1944-1945 рр., а на їхні господи прибули українські переселенці з Польщі. Так що запитувати, яким був костел колись, й ні у кого...
Храм помирає. Повністю завалились хори. Вітер позривав ошатні бляшані троянди, що оздоблюють куполи двох капличок біля входу в костел. Вівтар дихає на ладан, як і помост під ним: деревина гнила, дерев'яні троянди (так, знову троянди), неначе виплетені з дивовижного мережива, опадають, як осіннє листя. На вівтарі хтось дбайливий акуратно поскладав уламки декору: якісь різблені капітелі, якась скульптурка ангела, ще шматки чогось, що вже не індефікувати. Збоку стоїть залізний хрест, що прикрашав, ймовірно, сигнатурку. Іржавий вже.
Шкода костел. Він правда симпатичний, хай і не шедевр. І для села - головна архітектурна атракція...
|
