Координати: 49°33′37″ пн. ш.25°41′13″ сх. д.
Понад 2 тис. мешканців.
Карта
Вікіпедія гордо повідомляє, що площа Байківців - 4,4 кв. км, до Тернополя всього 3 км і в селі є аж три дев'ятиповерхівки. Факт підрахунку дев'ятиповерхівок трохи дивує, але насправді - ну де ще на Західній Україні у селах є такі хмарочоси? Підозрюю, що ті висотки цілком собі можуть бути не багатоквартирними: Байківці нині - своєрідне царське село, квартали велетенських особняків тернопільських нуворишів. Серед цих нових коробок і коробочок дуже просто заблукати, бо костел, чи не єдина цікава споруда села, знайти непросто. Слова-пароль - "стара частина села". Місцеві підкажуть, там плутана дорога. Ну або заїжджати у Байківці відразу з правильного боку, від Шляхтинців, а не з Тернополя, як скеровуватиме GPS-навігатор. Тоді ще і шанс є побачити старий панський маєток родини Шелиських (Szeliskich) - у ньому зараз школа і на свої 200 років він не дуже виглядає. Яскравий такий, неначе курчатко.
Ні, сама я маєток-курчатко не бачила - навіть не знала, що він дожив до наших днів. Буде за чим у Байківці повернутися. Тим більш, саме в цьому селі наш коптер влаштував короткий, але ефектний бенефіс, перестав слухатися команд з пульта. Вперше і востаннє тоді я літала всліпу. Востаннє вже хоча б тому, що всі кадри були ну зовсім не такими, як треба. Замість фотографувати всю капличку, "Фантом" наклацав небо і шпиль.
Тепер про історію. Тут справжня безодня з імен, мало кому відомих і цікавих.
Колись Байківців була пара - Старі та Нові. На початку XVIII ст. села належали Казимиру Чолганському, потім Андрію Сераковському та Антонію Ястрембському. Останній продав маєток Андрію Рола Яницькому, а вже той у 1793 р. заповідав це добро своєму сину Каролю. Та син дуже швидко продав Байківці за 158 тис. злотих Францішку Шелиському. У 1903 р. 3/4 Байківців належали наймолодшому сину Францішка, Юзефу Шелиському. Після його смерті у 1819 р. села відійшли за заповітом Вінценту Шелиському, а в 1860-1872 рр. їх господаркою була його вдова, Хелена з Маневських.
Власне Юзеф Шелиський і звів у Байківцях у першій чверті ХІХ ст. одноповерховий панський будинок в класицистичному стилі. Головний вхід до споруди був прикрашений портиком з двома парами іонічних колон - зараз від нього не залишилося нічого, а це була головна і єдина прикраса будівлі.
Всередині палацику був велетенський прямокутний салон посеред анфілади кімнат, котрі виходили вікнами у великий ландшафтний парк. Ніяких особливих цінностей тут не було: двір було розграбовано ще в часи Першої світової.
Синів подружжя Шелиських не мало, тому після 1872 р. Байківці розпалися на шість частин. Якась дісталася Розвадовським, якась - Маневським, якісь іншим людям. На початку ХХ ст. Старі Байківці належали Підліським, які у 1905 р. продали їх Фрайбергам. Більша частина Нових Байківців з панським двором належала Марьяну Маневському. У міжвоєнний період Байківцями володіла Ірена Несьоловська. Думаю, саме вона була головним спонсором зведення в селі прегарної і стрункої римо-католицької каплиці. Сталося це у 1936 р. Це була не перша каплиця в селі: в 1901 р. було зведено дерев'яну попередницю на кошти Леона Підліського.
Зараз дах костелика в поганому стані. Так як споруду передали греко-католицькій громаді села, вже скоро прийде той день, коли замість сиґнатурки та дашку на вежі віруючі вліплять про-московські цибулини з дешевою і лискучою булатною бляхою. Коротше, поспішайте побачити храм таким, яким його і задумував невідомий (мені) архітектор.
Пагорби навколо Байківців в народі називали Щурячими горами.
У І томі Słownikа geograficznego Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich (Варшава, 1880) згадано, що в селі є триверха дерв'яна греко-католицька церква св. Параскеви, зведена в XVIII ст. у старому стилі і на кошти тодішнього власника Казимира Чолганського.
