Городенка колись.

	Увага! Черговий приклад ідіотизму влади!

Моя стаття про Городенку і Ко.

4 червня 2008 року віруючі, що вчащали до городенківського костелу (у святині "базуються" греко-католики, близько сотні парафіян, та невелика римо-католицька громада) були поставлені перед фактом: територія перед храмом була тишком продана міською владою під забудову.

За чинним законодавством, в нас заборонено продавати чи передавати в аренду не лише пам'ятки архітектури, які перебувають _під_охороною_держави. а й безпосередньо прилеглу до них територію. Але в Городенці, здається, свої закони і свої звичаї. Найяскравіший з яких - поклоніння Мамоні. Здирники і срібролюбці, як же ви нас всіх задовбали! Лохи при владі, тьху на вас.

Цікаво, а чи не привладі зараз оті Свєта і Сергій, які майже 20 років тому "розписалися" півметровими літерами на старовинних фресках? Виконання такого напису такими літерами на такій висоті (метрів 5 від підлоги) вимагає концентрації всіх сил юного, але дурнуватого організма. якщо вони побралися через рік, їхні діти вже закінчують школу. А отже, вступають в тривожну і прекрасну пору міжстатевих стосунків. а отже, скоро вони підуть далі за батьків, і літери будуть товстіші, яскравіші і більші...

	Історична інформація

Райцентр Івано-Франківської області, лежить по дорозі з Кам‘янця на Коломию чи Івано–Франківськ, в 100 км. від міста, кілометрах в 50 від Чернівців. Місто недалеко від Дністра та Карпат, в мальовничому Покутті. Польський “Словник географічний“ пише про ці землі як про “надзвичайно плодородні”.

Туриста тут повинен зацікавити перш за все костел Непорочного Зачаття Марії роботи Бернарда Меретина. Храм прикрашений був великою кількістю скульптур Іоганна-Георга Пінзеля, зараз можна побачити лише Мадонну поблизу храму. Багато з місцевих скульптур експонуються та зберігаються в Олеському замку. Ще більше, розповідали місцеві жителі, за радянських часів просто викрали та розпродали - причому мешканці самої Городенки. Жах.

Ця тринавна кам‘яна базиліка збудована в 1743 р. Середня частина значно вища за бокові. Головний фасад фланковано двома баштами, що трохи зміщені відносно центральної осі будівлі.

Що до робіт І.-Г. Пінзеля, то путівник по музею його скульптур в Львові зазначає, що “на поч. 50-х рр. 18 ст. Іоганн-Георгій працює в м. Городенці, де виконує найбільше замовлення Миколи Потоцького – п‘ять вівтарів для костeлу оо. Месіонерів та чотири – для парафіяльної церкви, а також ставить колону з постаттю богородиці. (Колона стоїть і по цей день)

...Групи святих з вівтарних комплексів мовби спілкуються між собою, залучаючи до співпережиття та діалогу присутніх. Глибока духовність відзначає городенківські скульптури Пінзеля.”

Що ще оглянути в Городенці? На головній площі міста - цікавий пам'ятник Т. Шевченку (поет там неначе на трампліні, напів-завис у повітрі, див. фото в галереї поруч) та пам'ятний знак в честь самого міста.
Зараз трошки сухої статистики: Загальна площа міcта cтановить 1363,6 га, наcелення — 13 тиc. чоловік. Неcтоp-літописець у “Повіcті вpеменниx літ” пише, що в 993 pоці київcький князь Володимиp Великий пішов поxодом на пpадавнє плем'я Білиx Xоpватів, яке наcеляло Галичину. Cаме тоді Гоpоденківщина увійшла до cкладу Київcької деpжави. Пеpша літопиcна згадка пpо Гоpоденку датуєтьcя 1195 pоком. Тоді це було поcелення xлібоpобів і pеміcників у cкладі Галицько-Вололинcької деpжави. В 1995 pоці відзначалоcь 800-pіччя пеpшої пиcьмової згадки пpо міcто, тоді ж, здається, на честь цієї події в центрі міста встановили пам'ятний знак.
В міcті зараз функціонує 2 школи і гімназія. Є гpеко-католицька і віpменcька цеpкви, євpейcька cинагога. З пам'ятних місць - могила громадського діяча Т.Окуневського. Братська могила вояків УПА. Будинки колишньої гімназії та "Народного дому", де працював письменник А.Крушельницький та жив письменник В.Бандурак.

Стаття Р. Смеричинського ("Галицька Брама", присвячена Городенці, зі скороченнями):

Найдавніші людські сліди на терені Городенщини губляться в мороці тисячоліть. Матеріальні свідчення проживання людини старого кам'яного віку (палеоліт, 400000-20000 років до н.е.) в нашому краю виявлено в 1923 році Ю.Полянським при розкопках на прибережній терасі Дністра.
Перші свідчення проживання ранньослов'янських племен дають знахідки глиняного посуду 4-5 ст. у Серафинцях, а також так званої передроманської і романської кераміки 6-9 століть у Незвиськах. У 9-10 ст. територію сучасного Покуття, як і всієї Галичини, заселяло слов'янське плем'я білих хорватів. Княжа доба, яка стала періодом остаточного формування економічних стосунків, соціальної і політичної структури слов'янських племен залишила чисельні пам'ятки на території нашого краю. Насамперед це укріплені городища, рештки яких збереглися у Корневі, Кунисівцях, Чернелиці, Михальчі, Городниці, Стрільчі.
На час правління галицького князя Ярослава Осмомисла (1152-1187 рр.) припадає перша звістка про Городенку. Згадується тільки назва без жодної інформації. До середини 14 століття територія сучасної Городенщини входила до складу Галицько-Волинського князівства. Не обминула край руйнівна монголо-татарська навала. Приблизно в середині 13 століття перестають існувати ті з городищ, які пережили попередні наїзди степових кочівників. Після зруйнування більше не відновлюється і велике городище в Городниці. Край став беззахисним і опустошеним.
У 15-17 століттях більшого значення в краю набуває Михальче. В 1439 році тут вперше на Городенщині було засновано римо-католицьку парафію і побудовано костел. Фундатором його був Мужило з Бучача (Мусхило де Бучач), староста Снятинський i Коломийський. Був він українського роду, бо в фундаційному акті, писаному латинською мовою, розписався кирилицею. Вигідне розташування Михальча на березі Дністра сприяло його розростанню і перетворенню в містечко.
Майже на півстоліття Городенщина стала ареною постійних приграничних воєн між Польщею і Молдавським князівством, котре в 15 ст. опанувало Буковину, землі якої раніше входили до складу Галицько-Волинського князівства. В 1491 році молдавський воєвода Стефан Великий здійснив похід на Покуття, спалив Снятин, Городенку, Коломию і дійшов до Галича. В 1497 році після невдалого походу на Волощину військо польського короля Яна Ольбрахта повернулося на Покуття і своїм постоєм сильно спустошило його. Під Городенкою в 1509 році гетьман Микола Каменецький розбив молдавське військо. Можливо, в пам'ять про цю подію долина р.Ямгорів між Городенкою і Серафинцями називається Червоною. Найбільш спустошливим був похід на Покуття воєводи мультанського Петра Рареша (званого Петрилою) із 33-тисячним військом в 1531 році.
Вже на початку 16 століття Покуття систематично піддавалося нападам татар. Після того, як молдавське князівство потрапило у васальну залежність від Туреччини, через його землі відкрилася дорога на Галичину для турецьких завойовників. 1589 року відбувся перший великий напад турків на Покуття.
Після зруйнування татарами Михальча, з середини 17 століття найбільшого значення на Придністров'ї набуває Городенка. Ще в 15 столітті тут на урвищі над р. Ямгорів було збудовано замок. В 1648 році, коли під впливом подій на Україні в Галичині розгорілося повстання під проводом Семена Височана, селяни Чернятина, Заболотова, Олеші, Любківців напали на замок в Городенці, який тоді належав Янові Жулчинському (Стжемовському), роззброїли його залогу, а будівлі спалили. Сам же власник врятувався втечею.

Фігура біля костелу.

У 1668 році Городенка отримує Магдебурзьке право. Місто входило тоді до складу Руського воєводства з центром у Львові, але саме не творило якоїсь адміністративної частини, а належало до Коломийського староства. Надання Городенці самоврядування створило сприятливі умови для розвитку ремесла і торгівлі.

З 17 століття в місті почали селитися вірмени, які до першої половини наступного століття утримували в своїх руках майже всю торгівлю. Про впливовість вірменської общини і про те, що на кінець 17 століття Городенка вже була досить значним торговельним центром, свідчить побудова в 1706 році великого вірменського костeлу (вірмени в Галичині прийняли унію в 1668 році).
Саме місто у власності грунтів майже не мало, а весь дохід отримувало в основному з ремесла і торгівлі. Довколишні землі і більшість сіл на Городенщині в 17-18 століттях належали магнатам Потоцьким, одному з найбагатших шляхетських родів у Польщі. Вони ж утримували і своє власне досить сильне війско.
У 1743 році в Городенці коштом Миколи Потоцького, воєводи Белзького і старости Канівського (в народних переказах і "Баладі про Бондарівну" — "пан Каньовський"), розпочато будівництво великого римо-католицького костeлу Непорочного зачаття Діви Марії і монастиря місіонерів при ньому. На будову йшли доходи з сіл Городниці, Поточиськ, Слобідки, Луки, Незвиськ, Гарасимова. Тоді ж було зведено мурований триарковий міст через Ямгорів — "Три мости".
Особливо швидко Городенка розвивалася з середини 18 століття. Немалу роль відіграв у цьому магнат Микола Потоцький, який більшу частину свого життя прожив у Городенці, володів величезними маєтками на Покутті і Поділлі і хотів перетворити місто в центр староства, свого роду магнатську столицю, а тому сприяв будівництву, розвитку ремесла і торгівлі. Своїм коштом він розширив греко-католицький монастир, а також замість старої у 1763 році побудував на середмiсті для української общини велику муровану церкву Успення Пресвятої Діви Марії. Церква також побудована за проектом Бернарда Меретина (закінчена після його смерті) і нагадує зовнішнім виглядом костeл у Годовиці. Іконостас церкви — унікальний і є спрощеним аналогом іконостасу собору св. Юра у Львові, що дозволяє вважати його автором Пінзеля.
Cлід в історії і культурі Городенки і краю залишила і єврейська община. Почали селитися євреї в Городенці у XVI столітті, але найбільший їх наплив спостерігався після надання місту Магдебурзького права. В 1743 році Потоцьким надано цій общині привілеї в торгівлі й ремеслі, виділено місце під будівництво синагоги і на цвинтар. З середини XVIII століття євреї витіснили з торгівлі вірмен і посіли в цій сфері панівне становище. На 1775 рік у Городенці проживало вже 863 єврейські родини. Великі єврейські общини були в Чернелиці та Гвіздці.
1772 році після першого поділу Речі Посполитої Городенщина в складі Галичини відійшла до Австрії. Під час правових, освітніх і релігійних реформ австрійського імператора Йосифа II, які він здійснював в дусі європейського просвітительства, у 80-х роках XVIII століття було ліквідовано обидва монастирі в Городенці. В 1788 році відкрито першу світську школу з німецькою мовою навчання.
Городенка поступово росла і на 1800 рік мала 744 різні будівлі і понад 5000 тисяч населення. Так край вступив у ХІХ століття. І на цьому варто закінчити екскурс в його давню історію, бо два наступних перенасичених подіями віки, коли Городенщина вступила в період національного пробудження і дала Україні багатьох визначних політичних діячів, літераторів, учених, а також тисячі простих скромних трудівників, потребують окремого дослідження.