Містика в подільській глибинці.

На старому цвинтарі. Фото бережанця Олега Шупляка.

 Село Біще розтягнулось над правою відногою річки Золотої Липи, що випливає з Гологірської височини. Дорога до поселення не з найкращих, зате пейзажі навколо – чудові. Якщо їдете з Бережан в Поморяни оглянути місцевий замок, то обов"язково зверніть до Біща.
На підставі давніх переказів та певних топографічних даних можна дійти до висновку, що село Біще колись було досить укріпленим городом, що стояв тут на сторожі довколишніх осель, для відсічі нападів степових зайд. Так, є тут гора, яку місцеву жителі називають “Вали”. На ній - за спогадами Євстахія Манцького - було виразно видно штучно насипані оборонні вали, з північної сторони є ще добре захованих сім таких валів, з західної та з південної – по п‘ять, зі сходу укріплень вже майже не видно – ця територія знаходилась під забудовою. Зі східної сторони, де ті вали спадаюють стрімко в долину Золотої Липи, був колись великий став, що простягався між Біще та Поручином. На вершині “Валів” є ще один круглий вал (пробачте за тавтологію), а посеред нього збудована мурована церква.
За деякими переказами, в старому Біще, в так званій “Нєговій Ямі” одразу під валами, стояла ще одна старовинна церква, зруйнована татарськими загонами. За легендами, коли на Великдень в селі виносили плащаницю та тричі обходили церкву, то на місці зруйнованого храму, з-під землі чулися звуки дзвонів. З цього підземелля випливає джерело чистої води, що вливається до Золотої Липи.
Майже посеред села, на високому штучно насипаному пагорбі, який в народі називають “Говдою”, стоять величні руїни костелу 16ст. Знову ж таки за переказами, раніше вище від Говди, де стоїть подібна, теж штучно насипана гора, був православний Миколаївський храм. Це свідчить, що в давньому Біщу було 3 церкви – а отже, це було досить велике містечко з численним населенням. Ще в 30-х рр. ХХст. в саду Т.Ліпінського було можна побачити старовинне цвинтарище, подекуди навіть з кам‘яними хрестами із старо-слов‘янськими написами, які було важко прочитати. Можливо, це цвинтерище було приналежне до Миколаївської церкви, бо віддаль між ними невелика.
Коли було засновано Біще, хто дав почин і від чого пішла назва тієї місцевості – невідомо. В 30-х рр. ХХст. вийшла друком невелика книжка, написана бувшим посадником Бережан Вишнєвським, який, опираючись на старовинні документи, які зберігалися в скарбниці костелу, стверджує, що Біще заклав та розбудував власник цього села – якийсь Бощ, від якого й пішла назва села. Було це в середині 14 століття. Юзеф Відаєвич, професор Познанського університету та син органіста з костелу в Біще, доводив, що поселення заснував шляхтич Ян Бощ в 1339 р. і від його імені пішла назва села. Начебто цей Бощ за допомогою отців домініканів організував тут римо-католицьку парохію та збудував костел. Коли ж до влади прийшов король Ягайло, в околиці був побудований так званий "королівський шлях", який свого часу відіграв суттєву роль в посиленні торгових зв"язків. Коли Ян Бощ зістарився, його сусідка Клара Романовська скористувалася оказією, зробила "наїзд" (в будь-якому сенсі слова, дорогенькі) на Біще, прогнала Боща, а село забрала собі. Був судовий процес - судились тоді не менш запекло, ніж зараз - і виграла Романовська. Можна ще додати, що рід Романовських вимер на початку 16ст., а їх маєтності відійшли Потоцьким.
За іншими ж джерелами село Біще - одне з найстаріших в краю. Початки його заснування невідомі. За цими, трішки про-польськими даними, римо-католицька парохія існувала тут вже до 1339р., до того ж часу вже й був мурований костьол з оборонними валами, з двох сторін його охороняв став. Начебто на розпорядженні католицького архієпископа Яна Стрепи у Львові парох місцевого костьолу був зобов"язаний платити десятину парохії в Бережанах. Та, врахувавши, що перший костел в місті з"явився лише під кінець 16 століття, починаєш відноситись до цих казкових костелів 13 століття та не менш казкових десятин з великим сумнівом.
Про те, що в скарбниці костьолу справді було досить багато стародруків, оправлених в телячу шкіру, свідчень є достатньо.
В Біще не було свого фільварку, тому люди за часів панщини працювали на полях в Поручині або Двірцях. На підставі перепису населення в 1930р. в Біщу було 1095 мешканців: 638 греко-католиків, 422 римо-католики та 35 євреїв.
Найдавніші роди в селі – це Балаці, Брили, Бузяки. Бурдяки, Вокурені, Галькові, Гиси, Головаті, Дідухи, Дмитерки, Дзюни, Кавки, Качорі, Кізими, Керницькі, Кості, Кузі, Кривошийки, Іваньки, Манацькі, Моньки, Нєги, Олійники, Палинички, Пиригони, Поривчі Савківи, Савчуки, Смаки, Худики, Цюри, Шимкові, Яндрухівські.
Руїни костелу побачите ще здаля. Ця ренессансно-барокова споруда вражає. Храм мав оборонний характер. Всередині закристії - якесь цікаве приміщення, щось на кшталт печі чи комори з комином. Головний вхід до костелу закритий, саме через закристію вдалося попасти всередину. Було це десь коло восьмої години ранку в неділю - і в абсолютно безлюдному покинутому храмі на залишках вівтря біля скульптурки богоматері в оточенні зів"ялих квітів горіла свічечка. Досить містичне враження.