Карта

Широта 49.452, довгота 24.906.

ЛіснИки - фактично західне передмістя Бережан, кордону села і міста помітити не вдалось. Тут проживає трохи менше за тисячу чоловік, відоме село з 1320 р. Довгі часи, як і сусідні Бережани, Лісники належали роду Сенявських.

Добиратися безтранспортним можна або пішки, або на пазику, який відходить о 15-15 від неоготичного банку в Бережанах. Назад вас може підібрати автобус о 17-40 (приблизно). Хоча місцеві переконували, що буси курсують досить часто (це Рогатинський напрямок) - тож я навела лише той варіант, котрий підходив мені за часом. В самих Лісниках дивитися нічого (місцеву дерев'яну церкву було спалено 22 травня 1980 р.), а от в лісі за селом, біля дерев'яного вказівника "Хресна дорога", починається спуск в урочище Монастирок. Воно нам і потрібне. Їхати треба до останньої зупинки, від неї до Чортового Каменя ще понад кілометр.

Монастирків на Тернопільщині кілька: є під Бучачем, є в Борщівському районі (там ще й село так зоветься), а це ось під Бережанами. Не здивуюсь, якщо під Кременцем чи Підволочиськом теж є свої районні Монастирки. :о) 

Спуск від дороги до спинки каменя-велетня, прозваного в народі Чортовим, недовгий - там всього 150 м. Влітку промайнеться - й не помітиться, важче взимку, коли сходи до каменюки засипані багатоденним снігопадом. Спинка каменя не вражає. Треба спуститися вниз, щоб оцінити всю велич цього вапнякового останця, котрий століття тому скотився в урочище: 5 метрів заввишки, 7 метрів завширшки, а ще й прикрашений дещо примітивним розп'яттям...  

Дивна якась штука: камінь Чортів, а на ньому Христос. За легендою, варіації котрої я вже чула в Рогатині та Підкамені, розлючений чорт ніс вночі важкенну каменюку, аби скинути її на дерев'яну церкву, що стояла біля скелі у лісі. Церквицю збудував монах-пустельник. Але не доніс чорт камінь (чи то втомився, чи півні закукурікали) - і полишив камінь у лісі. Як часто буває в місцях, де сакральне перемішалося з профанним, а гіпотетична святість місця була відкрита ще в поганські часи й потім підлаштована під пануючу релігію, місцеве джерело вважається цілющим для людей з проблемами зору (як от в нас в Дем'янківцях чи Івахнівцях). В міжвоєнний час Лісники навіть намагалися бути таким собі бальнеологічним курортом. Так як хвороб багато, а Лісники одні, то мох, що росте в урочищі, славиться як помічник при хворобах шкіри.  

А те, що камінь колись слугував язичникам за жертовник, майже не викликає сумнівів. Потім під гбибою оселилися ченці-відлюдники (вхід до їхньої печери маркує зараз вузька ущелина). Тільки от як вони туди потрапляли, в ту пустоту під каменюкою? Може, чергова лагенда, не більше? Взагалі історія Чортового каменю дуже схожа на історію печерного монастиря в Маліївцях: спочатку язичники, потім відлюдники, нарешті, ближче до XVII-XVIII ст. - ченці-василіани. Напевно, монастир тут був присвячений св. Онуфрію. Розп'яття на камені з'явилося, ймовірно, саме в василіанські часи -і  було понівечено вже в радянську епоху. Навіть місце, де було розп'яття, закамуфлювали сірим цементом - під колір каменюки.

Відродити розп'яття на камені взялися бережанські активісти у 2003 р. Фігуру за два тижні вирізьбив Ігор Крук. Працював за старовинними методиками (тому, напевно, й результат такий). Тримається розп'яття на клеї з казеїнового відвару.

Знизу до каменя можна підійти старою дорогою, що за Середньовіччя вела на Львів. Як розказували місцеві, раз на рік влітку біля Чортового каменю відбуваються богослужіння, віруючі прямують сюди пішки від Бережан.

Ставок і зони відпочинку, котрі теж є у лісницькому лісі, я не бачила: зима, мороз, день короткий... :о)