Славське як гірськолижний рай. 1938 р.

Вид на центр Славського. Липень 2010 р.

Карта. 26 км від Сколе. 139 км від Львова. 

Координати: 48°50′00″ пн. ш.23°27′03″ сх. д. 

Їдеш електричокю в холодний час кудись в Карпати, Стрий вже давно позаду, в вагоні гамірно від веселого молодняка. От вже й Сколе проїхали - недовго залишилося, ще трішечки - і Славське, і весь цей юнацький гамір там зійде, далі буде спокійніше.

І саме так весь час і трапляється. Молодь любить зимові лижі, рок-концерти і гори - молодь, виходить, любить Славське. Бо все це тут є. 

Фанфари трішки причепуреної статистики провіщають ледь не про міліон туристів у Славському щороку. Не дуже віриться, хоча я з калькулятором біля місцевих бугельних підйомників не стояла, а те, що тут таки дешевше, аніж на Буковелях та Драгобратах, говорять всі. Сезон, знову ж таки, триває довго - з листопада по березень як мінімум. І спуски тут на горі Тростян (1232 м) на будь-який смак - це спадщина ще радянської пори, коли на Тростяні тренувалася радянська лижна збірна. Тростян, Політех, ФМІ, Погар, Захар Беркут, Варшава, Грабовець - лижникам ці слова щось та скажуть, мені не кажуть нічого. Навіть влітку канаткою можна дістатися вершини гори. 

Ах, який тут планувався костел!

Тим більш, що взимку на Тростян новачкам, кажуть, зась - важкі там траси, не для чайників на лижах. Для таких є західний схил Тростяну, "Політех" і "ФМІ" на горі Кремінь або траси на схилах гори Менчіл. 

Це добре, що і літом тут товчуться туристи - місцевим жителям (а їх у Славському біля трьох тисяч) є змога заробити (здавати квартири, продавати гриби, варити гарячу їжу взимку), аби здирництвом не займалися.

І знову - це добре, що й літом, бо місця тут казкові: Високий Бескид, змія Опору, дерев'яні хатки та інша карпатська романтика. Й інфраструктура більш-менш непогана. Шосе є, залізниця є, аптеки-готелі-магазини є, лісопильний завод щось там пиляє...

Туристів заманювати у цей шматочок Бескидів почали ще барони Грьодлі (Гредлі) наприкінці ХІХ ст. Начебто перші гірськолижні витяги на горах Погар та Ільза поруч з містечком спорудили вони та якісь Шмідти. В 1896 р. на Погарі (847 м) запрацював підйомник на кінній тязі. Бідні коники.  

В міжвоєнний час містечко називали "Закопаним Східних Бескидів". 

Якщо Україна переможе в змаганнях за проведення зимової олімпіади-2022, в Славському будуть базуватися олімпійці-сноубордисти. 

 Але до того ще жити і жити. Поки що Славське може похизуватися неовізантійською Успенською церквою (1901, автор проекту Василь Нагірний) та старенькою дерев'яною дзвіницею на кладовищі. Там була й церква колись, але якось під час бурі з неї зірвало хрест (ну, так місцеві розказують) - і віднесло туди, де зараз стоїть мурований храм. Скільки б разів люди не повертали хрест на місце, вітер вперто ніс його на облюбоване місце. Бешкетник. Там церкву й збудували, а куди стару діли - не знаю. 

Так як через селище тече не лише Опір, а й Славка, етимологія здається прозорою.  Але народ так не любить - тому придумав легенду про те, як на цій річці дружинники Захара Беркута билитися з степовиками хана Батия у 1241 р. (це ще що - в майже-сусідній Тухлі навіть могила Захара Беркута є!). На вибір ще один легендарний і гарний варіант - воїни князя Святослава, вбитого в Бескидах, дуже вже були славні - і оселилися тут після смерті князя. Хоча в документах поселення згадується аж під 1483 р., коли Іванко з Криниці передав дружині Марусі право на половину майна у Славському та Криниці.