Тим більш, що взимку на Тростян новачкам, кажуть, зась - важкі там траси, не для чайників на лижах. Для таких є західний схил Тростяну, "Політех" і "ФМІ" на горі Кремінь або траси на схилах гори Менчіл.
Це добре, що і літом тут товчуться туристи - місцевим жителям (а їх у Славському біля трьох тисяч) є змога заробити (здавати квартири, продавати гриби, варити гарячу їжу взимку), аби здирництвом не займалися.
І знову - це добре, що й літом, бо місця тут казкові: Високий Бескид, змія Опору, дерев'яні хатки та інша карпатська романтика. Й інфраструктура більш-менш непогана. Шосе є, залізниця є, аптеки-готелі-магазини є, лісопильний завод щось там пиляє...
Туристів заманювати у цей шматочок Бескидів почали ще барони Грьодлі (Гредлі) наприкінці ХІХ ст. Начебто перші гірськолижні витяги на горах Погар та Ільза поруч з містечком спорудили вони та якісь Шмідти. В 1896 р. на Погарі (847 м) запрацював підйомник на кінній тязі. Бідні коники.
В міжвоєнний час містечко називали "Закопаним Східних Бескидів".
Якщо Україна переможе в змаганнях за проведення зимової олімпіади-2022, в Славському будуть базуватися олімпійці-сноубордисти.
Але до того ще жити і жити. Поки що Славське може похизуватися неовізантійською Успенською церквою (1901, автор проекту Василь Нагірний) та старенькою дерев'яною дзвіницею на кладовищі. Там була й церква колись, але якось під час бурі з неї зірвало хрест (ну, так місцеві розказують) - і віднесло туди, де зараз стоїть мурований храм. Скільки б разів люди не повертали хрест на місце, вітер вперто ніс його на облюбоване місце. Бешкетник. Там церкву й збудували, а куди стару діли - не знаю.
Так як через селище тече не лише Опір, а й Славка, етимологія здається прозорою. Але народ так не любить - тому придумав легенду про те, як на цій річці дружинники Захара Беркута билися з степовиками хана Батия у 1241 р. (це ще що - в майже-сусідній Тухлі навіть могила Захара Беркута є!). На вибір ще один легендарний і гарний варіант - воїни князя Святослава, вбитого в Бескидах, дуже вже були славні - і оселилися тут після смерті князя. Хоча в документах поселення згадується аж під 1483 р., коли Іванко з Криниці передав дружині Марусі право на половину майна у Славському та Криниці.
