Сможе - село старовинне, відоме з 1553 р. Навіть містечком встигло побувати: за привілеєм польського короля Августа ІІ від 24 жовтня 1760 р. отримало магдебургію та герб. Правда, не все Сможе було таким важним: аж до 1939 р. зберігся розподіл на Сможе Містечко та Нижнє Сможе, котре було просто селом - і, певно, містечку заздрило. Нехай там було лише 200 жителів, але про міський статус нагадували ярмарки, що проводилися двічі на рік, крамнички, ремісничі майстерні - і обов'язкова ратуша. Ремісники були не лише місцеві: поряд існувало три німецьких колонії (Феліцієнталь, Аннаберг і Карлсдорф).

Дерев'яна тризрубна та триверха церква св. Михаїла (1874, за даними чотиритомника "Памятники архитектуры и градостроительства УССР" - 1901 р., кому вірити, не знаю) - між іншим, пам'ятка архітектури державного значення - стоїть при трасі Київ-Чоп, на сільському цвинтарі. Зовні - майже типовий бойківський храм. Родзинка - в слові "майже". Звів храм майстер Лука Снігур - і зміг надати церкві індивідуальності. Ця своєрідність силуету святині лиш на користь. Тут оригінально вирішені закінчення двох бічних об'ємів, де перехід від восьмерика до четверика відбувається за допомогою трикутних парусів, що надають композиції такий любий бойкам пірамідальний характер. Храм оточує піддашшя.  З південного боку східного зрубу добудовані приміщення. На жаль, храм під бляхою.

Цей абзац, що зверху, він у 2008 році писався. Знову я побувала в тих краях у листопаді 2015-го, проїздом клацала з вікна автівки - і ніяк не могла зрозуміти, що це за страшна така церква, якої я раніше не бачила, ну звідки ж вона тут?

А це вона, Михайлівська церква в Сможому. З усіх 600 жителів села не знайшлося і одного з мізками, совістю та смаком - і тепер святиня виглядає ось так :( Соромно за націю.

Дерев'яна двоярусна дзвіниця храму (нижній ярус зрубний, верхній каркасний), що стоїть на південний захід від святині,  походить теж з ХІХ ст. Дзвіницю перенесли з присілка Сможе Долинівки.