 | Сатанівські красоти, частина друга. | |
Сатанів вже бачили? А це - зовстім поруч, на тому-ж таки Збручі.
Це – продовження містечка. В єдиному архітектурному та оборонному комплексі з замком були й будівлі слобідки. Троїцький монастир 16–18 ст., міцні в‘їздні ворота з валами поблизу та до цієї пори не вивчені печери в кручах Збруча... В ясну погоду вже з Сатанова видно бляшані дахи монастирських споруд – на них і орієнтуйтеся в дорозі до Слобідки.
Троїцькій монастир в Слобідці початково був збудований з дерева, кам'яні будівлі орієнтовно датуються на основі архітектурних досліджень першою чвертю 17ст. Монастирський ансамбль складається з Троїцької церкви, надбрамної дзвіниці, яку, власне, і видно іноді з Сатанова, келій, в'їздної брами та огорожі. Монастир зазнав перебудов у 1744 році, коли комплексу надали виразних рис бароко. У ХІХ ст. до однонавної Троїцької церкви добудовують притвор. Ще цікавинка: на південно-східній стіні храму встановлено сонячний годинник, а ще,к ажуть. у інтер'єрах збережено темперні розписи вісімнадцятого століття. В північній частині церкви влаштовано пивницю.
Була я в Слобідці давно тому, ще у 1999 році, сказати, щоб аж надто сподобалось, не можу, тому обмежусь на сторінці чужими словами про монастир.
З газети "Є!":
Сам монастир стоїть на вершинi гори в оточеннi вишень, крислатих волоських горiхiв, старезних ясенiв. Горiх, який росте в монастирському дворi, був подарований росiйським iмператором. Побутує повiр’я: якщо посидiти на лавцi пiд цим горiхом, «обретешь душевный покой»... Iсторiя, на жаль, не зберегла нi дати заснування цього монастиря, нi iмен людей, причетних до його заснування. Кажуть, це було чи не в XI столiттi. Адже саме тодi з’явилися на Русi печернi монастирi, вирубанi у скелях, що височiли над Днiпром i Збручем. Сатанiвський монастир можна вважати одним iз таких. У монастирських печерах спочатку знайшов притулок чернець-пустельник, а згодом до нього приєднались його учнi, якi i звели стiни Свято-Троїцького монастиря.
За часiв розквiту монастиря були зведенi з трьох бокiв двометрової товщини мури заввишки до шести метрiв. З четвертого, пiвнiчного боку - кам’янi урвища i крута гора з рукотворними печерами, яка спадає до берега Збруча. До однiєї iз стiн туляться житловi примiщення з вузькими вiкнами - бiйницями й готичними склепiннями. Тут - келiї. Над входом у подвiр’я - триповерхова дзвiниця, поряд - в’їзнi ворота. Ось вже скiльки столiть стоять кам’янi стiни, скрiпленi вапняним розчином.
На територiї монастиря було три церкви, одну з яких збудували нашi предки на честь Святої Трiйцi i Миколи Чудотворця.
Колись, розбираючи дерев’яну церкву, що розвалювалася вiд часу, робiтники знайшли напис «1600 рокъ». Вiдомо, що з 1707 року монастир належав представникам унiатської церкви. Часи тодi були суворi, про це нагадують пiдземнi монастирськi каземати, де, кажуть, i катували, i ховали живцем... Мало кому судилося вийти звiдти на свiт бiлий.
В товщi гори пiд щербатими скелями причаїлася монастирська печера. Вона невелика - кiлька тiсних камер i десятиметровий тiсний коридор з вiкном, продовбаним назовнi. Волого, холодно, моторошно. Низька стеля закопчена, чорна. Пiд стiнами щось подiбне до кам’яних лавок, якiсь незрозумiлi приступки, нiшi. Недобра слава ходить про цi мовчазнi гроти. Страшнi таємницi знають їх стiни. Не один гайдамака, живцем замурований шляхтою в пiдземеллi, знайшов тут свою могилу. Сатанiвський монастир пани i ксьондзи перетворили на катiвню для повстанцiв i непокiрної чернi.
Проте iсторiя пам’ятає не лише трагiчне. Траплялися тут i комiчнi випадки. В 1711 роцi, повертаючись з Прутського походу, Петро I завiтав до Сатанова, оглянув укрiплений замок. Вiдвiдав вiн i монастир. Високого гостя зустрiв кращий унiатський проповiдник I.Чижевський. Вiн скористався нагодою похизуватися своєю красномовнiстю перед росiйським iмператором. Пiд час проповiдi до Чижевського пiдкрався царський блазень. Блискавичний рух ножиць - i розкiшної, випещеної бороди iєромонаха як не було. З нечуваної образи i ганьби проповiдник гiрко заплакав. Цар нагримав на блазня, а ченця втiшив жменею монет...
У 1744 роцi в монастирi був встановлений годинник. На церквi закрiпили кам’яну плиту, витесавши iз неї циферблат, цифри на якому збереглися донинi.
Щодо мешканцiв монастиря, то звiдси походить знаменитий лiтописець Арсенiй Сатанiвський, що згодом був при дворi росiйського царя Михайла Федоровича. Монастир мав тiснi зв’язки з Києво-Могилянською академiєю, друкарнею Києво-Печерської Лаври. 1899 року монастир став жiночим. А 1929 року, з приходом радянської влади, монастир було зруйновано i закрито. Лише у 1942 роцi життя монастиря вдалося вiдновити. Черницi пiд настоятельством iгуменi Рафаїли вiдреставрували церкву та келiї, взялися за господарство. Вони обробляли землю, тримали худобу, шили ковдри та подушки на продаж, допомагали багатодiтним та бiдним сiм’ям.
Та у 1962 роцi радянська влада знову закриває монастир. Церковне майно вивозиться до сусiднього села, на смiтник, будiвлi руйнуються.
Але у 1989 роцi Свято-Троїцький монастир передали православнiй громадi, i почалась реставрацiя цiєї пам’ятки архiтектури.
Iнна ХАРЧЕНКО
|
