Я так давно хотіла його побачити! Через Розлуч доводилося проїжджати неодноразово, але видивляйся за вікно - не видивляйся, з дороги шпиль кірхи-костелу не помітиш. Хай і шпиль високий, і Розлуч невеликий - всього 1 200 жителів, не так щоб дуже багато...
Колись давно це село-курорт (а Розлуч здавна має курортний статус, єдиний випадок на всю карпатську Турківщину) називалося Борисова Воля. Відоме поселення з 1511 р. - саме тоді начебто його заснував солтис Борис, який і дав поселенню ім'я.
Нова назва (хоча яка там нова... в документах польського короля Зигмунда І вона зустрічається вже під 1519 роком) з розлученнями таки пов'язана: за легендою, сюди під час чуми в сусідній Ясениці Замковій переселилося кілька чоловік, розлучившись з своїми рідними. А ще над селом піднімається гора Розлуч (932,9 м). Ох ця гора над Розлучем... Ох ці гори над селом... Давно помітила: вдало передати їх масштаб на фотографіях вкрай важко. Нівелюються їх висоти, згладжуються скелясті схили, втрачається захват...
Повернімося до напів-закинутого костелу. Дізналася я про нього завдяки суперовій книзі Ігоря Седельника "Львівська архідієцезія латинського обряду. Парафії, костели та каплиці. Львівська область" (Львів, 2004). Висока дерев'яна споруда видавалася лаконічно-витонченою і неоготичною - і в принципі, такою й була. Готика і Карпати надзвичайно пасують одне одному. Присвячений св. Франциску храм, який шваби-колоністи звели в 1914 р. (за іншими даними, в 1901-1902 рр.), як і в випадку з Язлівчиком, виглядає старшим за свій вік. На початку ХХ століття він входив до Турківського парафіяльного округу, найбільшого на теренах Галичини: три десятки сіл, понад 3 000 віруючи у 1913-1939 рр. Парохом був о. Ігнатій Кулаковський - саме він був ініціатором зведення костелу у Розлучі, Нижній Яблунці (1911), Соколиках (1912), Яворі (1913), Ясениці Замковій (1914). Всі вони, крім костелу у Розлучі, не збереглися...
Самі німці-шваби з'явилися в цих краях ще в 1780-х роках.
Хоча в радянський час храм конфіскував під свої потреби колгосп, збереглися і простенькі розписи, і рештки вівтаря, і дерев'яні сповідальня та амвон. А ще чудова стеля. Про сучасність в костелі нагадують хіба штучні квіти, що - гм - прикрашають похилений ганок. З 1994 року костел марно намагаються зробити діючим, та все щось ніяк. Бойки - не католики, до чужої їм культури ставляться по-нехлюйськи недбало, тільки й чимчикують, по-своєму розодягнені, повз готичне диво з своєї ялинково-приземкуватої, пузатенької, розцяцькованої дешевими іконами церкви... А костел тим часом гине - і не докричиться через гору Розлуч і Сянський хребет до католиків-поляків, які і раді б врятувати, та хто їм дасть... Розлучили католиків і їх храм, сиротиною лишився костел без віруючих.
Значно більше про Kosciol filialny p.w. Sw. Franciszka Borgiasza w Rozluczu я б дзналася з 5 тому "Koscioly i klasztory rzymskokatolickie dawnego wojewodztwa ruskiego" (Краків, 1997), але в мене є майже всі томи, крім цього.
