English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Болехів
Найкраще, що є зараз в 10-тисячному Болехові з архітектурної точки зору, з'явилося на межі ХІХ-ХХ століть.
Bolechów (Болехів, Bolechau) - miasto na Ukrainie, w obwodzie iwanofrankowskim.
Ошатна (до встановлення позолочених ідіотських левів) міська ратуша. До речі, співає "Реве та стогне...".
Ошатна міська ратуша. До речі, співає "Реве та стогне..."

Карта

Координати: 49°04′01″ пн. ш. 23°51′05″ сх. д.

 

Що подивитися поряд: скелі в Бубнище, монастир в Гошеві, солеварню в Долині. Щоправда, в Болехові теж є солеварня - і в значно кращому стані.

Ну добре: БУЛА в кращому стані. Вже в 2011 році і болехівська саліна перетворилася на жалюгідні руїни. Пам'ятки українцям не потрібні. 

Затишок і провінційність - хіба це погано?

 Любите такий коктейль? Тоді це місто на річці Сукіль вам сподобається. А ні - проїдете повз Болехів дорогою до більш відомих "чудотворного" Гошева чи нафто-соляної Долини без зупинок, хіба яка сецесійна кам'яниця, багато прикрашена ліпниною, приверне вашу увагу.

Чотиритомник "Пам'ятки містобудування та архітектури УРСР" бундючно робить вигляд, що міста Болехова для історії української архітектури просто не існує. Спробуємо довести, що чотиритомник може помилятися, і не лише тому, що, скажімо, в якійсь там Америці будинки віком 100-150 років - раритети та скарби національної культури, а й тому, що деякі споруди тут таки заслуговують на увагу.

Школа у старому Болехові.
Школа у Болехові. polona.pl


Ну от хоч би приміщення в самісінькому центрі міста, на розі двох центральних вулиць, зелененьке (упс, вже блакитне :о)) таке, з башточкою. Зараз у ньому відділ Укртелекому. Сто років тому у єврейському Болехові тут тримав свій готель на ресторан місцевий багач Брукенштейн (-штайн?). Добре, що споруда прожила до наших часів - так пощастило далеко не всім будинкам та пам'ятникам. Скажімо, монумент Адаму Міцкевичу, знайомий з старих поштівок, я тут не знайшла (а вони в довоєнній Польщі, до складу якої входила і ця земля, стояли у кожному містечку: і в Мельниці, і в Гримайлів, і в Борщові, і майже скрізь стоять і дотепер).

В самому місті за п'ять моїх туди візитів нічого з літератури краєзнавчої тематики знайти не вдалося - можливо, через те, що я чомусь буваю тут або в неділю, або під вечір, коли книгарні мають звичку відпочивати від клієнтів, які аж спраглі до знань.

Найбільше матеріалів про Болехів в мережі пов'язані з колишніми жителями-іудеями. Це зрозуміло. Знаю, що Голокост жахливою мітлою вимів звідси майже все єврейське населення, а було його тут років сто тому багато (навіть старі поштівки з видами ринкової площі говорять про це: всі обличчя, що потрапили на листівку, виразно семітські і за фізіогномікою, і за одягом). В часи нацистської окупації місцевих іудеїв заставляли носити знаки, за якими їх відрізняли від громадян інших національностей - але, наскільки читала, це були не жовті зірки Давида, а сині капелюхи з жовтою стрічкою, а також червоні пов'язки на рукавах. Дивно :о(. 

 

Найвідомішим іудеєм Болехова був Дов Бер Біркенталь (Dov Ber of Bolechow, 1723-1805), торговець вином, що жив у містечку в XVIII ст. і залишив по собі яскраві, докладні мемуари, в яких описує соціальне, культурне і політичне життя тогочасних іудейських громад в Галичині та Угорщині. Він писав про все - і про те, як важко вдавалося виторгувати собі скидки на хорошому вині, і як пережити довгий період транспортування закупленого товару до рідного містечка, і які порядки царювали на тогочасних митницях. Писав про складнощі грошового обміну між країнами, про п'яних візників, про відомого хасидського вченого з Угорщини Ісаака Тауба (цадика з Нагикалло), про вкриті кригою річки, про замовлення розкішних золотих ритуальних предметів у львівських майстрів в 1765 р. - в подарунок своїм знайомим, про хитрих і зрадливих партнерів по бізнесу, про завшивлені постоялі двори, про раптові напади дорожних бандитів - та про все. 

Його рукопис було знайдено у 1912 р. - і перекладено на кілька мов. Дов Бер багато подорожував Галичиною - не так для задоволення, як у справах свого винного бізнесу. І не лише Галичиною - він часто відвідував Токайський регіон, скажімо.  

На болехівському кіркуті є могила якогось Дов Бера, до неї часом приїжджають дослідники життя іудейських громад у Речі Посполитій та діти колишніх емігрантів. На мацеві -  ведмідь та гроно винограду. Тільки цей Дов Бер жив набагато пізніше за автора мемуарів - і лише був його тезкою, не більше. За іншими даними, збереглася мацева не лише СПРАВЖНЬОГО Дов Бера, а й його дружини. 

Найдавніші мацеви на кіркуті походять з XVII століття - принаймні люди, що вивчали їх, так стверджують. Болехівське окописько приведене до порядку та обнесене бетонним парканом - десь зустрічала згадки, що це було зроблено з ініціативи якоїсь іудейської організації з Будапешту. 

Болехівська ратуша на старій листівці
Болехівська ратуша на старій листівці

А з того, що побачила, найбільше, звичайно, сподобалась карамельна, витончена, невеличка рожева ратуша з високим фігурним дахом з флюгером та великим годинником на башті. Розташована ця адміністративна споруда на майдані ім. Івана Франка, але не по центру, як то у ратуш зазвичай буває, а на перехресті з дорогою, на куті - от як в Коломиї. Реєстр пам'яток архітектури місцевого значення чомусь датує споруду XVIII ст. - думаю, помилка тут не менш як у сто років. Магістрат запам'ятався мені ще з жовтня 2000-го року, коли я була тут проїздом вперше.


Годинник на ратуші (виготовлений львівським дзигармайстром Олексієм Бурнаєвим) відбиває години та чверті, видзвонююче шевченківське "Реве та стогне Дніпр широкий" та інші популярні мелодії. Поруч - невеликий скверик з фонтанчиком, де вода тече з левиної пащі. Ще поруч - величезний, яскравий як дитячі книжки православний (а в онтогенезі - греко-католицький) собор з суворим Ісусом з величезним хрестом на плечах біля входу. Все це - ратуша, сквер, собор - творять найгарніший куточок міста.

 

Правда, після відвідин міста в листопаді 2008 року позитивні враження про ратушу були перекреслені: тогочасний мер Болехова встановив біля споруди потворних, ідіотських левів. В людей з ненапрацьованим смаком часто трапляються такі от вибрики: все, що золоте, блищить і видається їм зробленим "під старовину" вони автоматом вважають гарним. Хоча більшого несмаку і кітчу ще пошукати треба... Шкода, що чиновники в Україні не складають іспити з рідної мови, історії і мистецтвознавства. Воно б їм не нашкодило.

 

Отже, сухі статистичні рядки.

Сучасний Болехів - місто обласного підпорядкування, найдавніше поселення Долинського району. Територія міста становить 3669 га. Населення – 11,3 тис. мешканців (дані за 2000 рік).

 

Перша письмова згадка про "болехівські землі" належить до 1371 року. Саме тоді угорська королева-мати Ізабела подарувала ці маєтності за вірну службу якомусь Данилу Дажбоговичу (цьому імені радіють наші рідновіри :о)). Вже за панування сина Ізабели, короля Луї Угорського, Галичина - і Болехів теж - заселяються угорськими військовими та міщанами, сюди з німецьких земель запрошуються єврейські торговці. Угорці покинули прикарпатські краї лише після того, як їх вигнали польсько-литовські війська князя Ягайла. Десь невдовзі по тому, наприкінці XV ст., в Болехові взялись споруджати замок. Не зберігся, навіть і не шукайте. Але потрібен тоді ой як був: на місто часто нападали і кримські татари, і турки.

Музей і бюст Н.Кобринської
Меморіальний музей і бюст Н.Кобринської в Болехові

 

У 1546 році в Болехові, на Старій Бані, було споруджено на кошти Емілії Гросовської перше підприємство - солеварню. Та, що сяк-так доживає свої дні на околиці Болехова (вул Січових Стрільців, на виїзді на Моршин), зрозуміло, походить з більш пізніх часів (1855 рік) - і ще донедавна діяла. Пережила і перших господарів Потоцьких, і австро-угорські та польські часи, та навіть радянський лад пережила, а у вільній Україні виявилась непотрібною. Тільки й нагадують зараз про соляне минуле Болехова три соляні гірки на міському гербі.


В 1603 році польський король Сигізмунд ІІІ Ваза надав місту Магдебурзьке право.

 

XVIII століття на Болехівщині пройшло під знаком Олекси Довбуша. Його місця. Десь тоді ж в Прикарпаття і в Болехів прибувають перші німецькі колоністи, які оселяються в Буковці, Козаківці, Кривому (правда, осади свої вони називали по-своєму: Пехерсдорф чи Яммершталь).

 

За міським переказом, в 1852 р., під час візиту в Галичину при моршинській дорозі юний цісаревич Франц-Йосип І посадив дуб.

 

Як не дивно, але на Заході про Болехів знають чи не більше, аніж в Україні. Просто Болехів став героєм книги американця Даніеля Мендельсона "Загублені: пошук шести із шести мільйонів" (The Lost: A search for Six of Six Million), присвяченої життю єврейської громади містечка. Громада була чисельна: як і в більшості інших міст Прикарпаття чи Галичини, євреї складали близько половини місцевих мешканців. Другу світову з 3000 іудеїв Болехова пережили лише 48 чоловік.

 

Саме ця мультинаціональність міщан, серед яких були поляки, іудеї, українці, була причиною того, що болехівські школярі колись були змушені вівчати кілька мов: польську, українську та (в австро-угосрькі часи) німецьку. При бажанні в інтернеті можна відшукати спогади колишніх болехівчан з роду Ізраіля, які до цього часу скаржаться, як же важко було бідним маленьким євреям завчати на пам'ять Тараса Шевченка. Але й важко, ну й важко... Хм.

 

В 1944 році Болехів став районним центром Болехівського району, який ліквідовано в 1964 році, а Болехів приєднано до Долинського району. З 1993 року поселенню надано статус міста обласного підпорядкування.

Замкові плутаниці

Туристам тут дивуються.
Туристам тут дивуються.

Колись до складу Болехова, який в польські та австрійські часи був повітовим центром у Стрийському обводі, входила також якась Саламонова Гора (хутір? Сільце?). Містечко було цілком цивілізованим: станом на 1860 рік тут діяли не лише римо-католицька та православна парафії, а й три школи. Мешкало на той час у Болехові понад 4 тисячі жителів (2 900 з них були євреями). Іудейська громада в 1845 році заснувала шпиталь - тільки от приймали в ньому лише представників цієї нації. 

З промисловості вже в 1860 р. тут працювало три фабрики з виділки шкіри (41 тисяча шкір на рік загальний обсяг виробництва, 138 робочих місць. Місцеві шкіри та зроблені з них підошви йшли для війська, розходилися по Галичині та йшли на експорт), саліна, в місті було близько 40 шевців. В Болехові ХІХ століття виготовляли також сукно - товсте, не надто делікатне, не для панночок. 

Шкіра і в радянський час залишалася болехівським "спеціалітетом" (не дарма на руїнах болехівської синагоги все ще можна помітити літери: "Клуб шкіряників"). 

З ХІХ століття у Болехові жила чимала німецька громада-колонія. 

Що цікаво: Болехів колись не був єдиним поселенням. До міста у стрийському обводі тулилося сільце Болехів, населене українцями. І воно вже відносилося до Долинського повіту. В селі на той час проживало близько 350 мешканців і діяла школа. Вперше документи чують про Руський Болехів (оце власне сільце) ще у 1488 р. 

В 1470-1478 рр. власником Болехова і Долини був Юраш (не Єжи, помітьте!) Ходоровський. Пізніше цей рід володів ще й добрим десятком навколишніх сіл. Кількістю, кількістю юрали, не якістю: наприкінці XV століття ця частинка Прикарпаття все ще була дуже погано залюднена. Воно і не дивно: татари нападали часто, забирали людей в ясир.

Власники місцевості всерйоз задумались про переселення сюди людей з більш заселених теренів тогочасної Польщі. І працювати тоді буде кому, і кордони від татарви оберігати. Таким чином у 1588 р. за дозволом короля Зигмунта ІІІ Вази на Долинщину прибули 400 солдатів і два капелани з Мазовша. Обоз на чолі з поручником Миколаєм Гєдзінським нараховував 300 возів! Солдати стали табором неподалік річки Сукіль і взялися за будівництво якихось фортифікацій. Вони ж спорудили й замок. (Я вже згадувала його трохи раніше). Все було досить сучасно і модерново як на ті часи: воду в укріплення постачали з сусідньої Саломонової Гірки, між замком та костелом св. Хреста на Саломоновій Гірці існував якийсь підземний хід. За місцевими переказами, під час земляних робіт на цій ділянці було віднайдено муміфіковані рештки мамонта та ще якихось прадавніх звірів. Гм. А от те, що тут знайдені кам'яні знаряддя праці та рештки глиняного посуду - більш достовірна інформація. Де тільки щось таке не знайдено, ага. 

Про цей костел на Саломоновій Гірці відомості теж суперечливі. Відомо, скажімо, що храм у цьому місці був фундований в 1689 р. суфраганом львівської дієцезії Георгієм де Гєдна Гєдзінським - і що в 1755 р. костел відвідав архієпископ Миколай Ігнатій Вижицький. А от про святиню-попередницю, пов'язану підземеллями з замком, відомостей дуже мало. 

Замок стояв на березі Сукілі, а та має неприємну звичку розливатися навесні і рвати греблі. Довелося насипати нову велику греблю з каменю та піску - і навіть трішечки змінити русло річки, щоб відсунути капризну водну артерію подалі від замку. Фортеця і місто тоді поєднувалися за допомогою підйомного мосту. Все поселення було обнесене по периметру мурами та ровом. З трьох боків обмурованого чотирикутника знаходилися житлові будинки, з четвертого боку лежали магазини та лавки. В центрі був, зрозуміло, ринок. На ринку мешкав війт - його обирали пожиттєво. Коли потрібно було, радники міста наймали на роботу ката - кажуть, його топор та корито майже ніколи не простоювали (віриться, правда, в таке мало). Тогочасний Болехів мав два храми: один був власника замку, інший обслуговував парафіян. На замковій брамі красувалися герби Ходоровських та Гєдзінських. В передмісті Довжок існував монастир з церквою. В обителі у 1603 р. було здійснено переклад Євангелія - манустрипт, написаний на замовлення родини Чолганських, був надзвичайно гарно оформлений мініатюрами. 

Вже в XVII столітті існував так званий "соляний тракт" - з Долини через Болехів на Стрий і Перемишль - і аж до Торуня та Гданська. Інша місцева середньовічна траса поєднувала Болехів зі Львовом через Роздол і Жидачів. Були також дороги на Букачівці, Дуліби та Перегінськ. Багато доріг - це добре. На жаль, це добре і для ворогів: татарські набіги мали місце у 1524, 1546, 1562, 1594, 1620, 1648, 1664 і 1672 рр. Більшість навколишніх замків після цих навал лежали в руїнах - а болехівський тримався.  

Гєдзінські залишили Болехів у 1710 р., з 1740 по 1750 рр. місто належало Любомирським. 

В ніч з 5 на 6 липня 1759 р. Болехів був підпалений опришками і сильно постраждав. Через це місто на три роки звільнили від всіх податків. 

Вже в ХІХ ст. славилася місцева вода - у ній були корисні солі та йод. 

 

З історією Болехова пов'язані імена видатних людей. До них насамперед належить Наталя Кобринська (1855-1920) - відома українська письменниця і громадська діячка, організатор жіночого руху на Прикарпатті. Спільні справи єднали Н.Кобринську з О.Кобилянською, яка часто відвідувала Болехів у 20-х роках XX ст. Зараз бюст Наталі Кобринської, встановлений перед меморіальним музеєм письменниці, прикрашає центральну вулицю міста.

 

У Болехові в 1884-1888 рр. бував Іван Франко. Він також перебував у селі Лолин, де написав ряд оповідань, а згодом на основі місцевого матеріалу створив драму "Украдене щастя". Каменяру встановлено пам'ятник в місті.


Працює у Болехові народний музей історії міста, розташований в симпатичній сецесійній кам'яниці неподалік від костелу. У неділі вихідний, на жаль. На фасаді - меморіальна дошка, здається, С. Тудору, а також Роману Скворію, творцю музею та автору книги На Болехівських видноколах". Р. Скворій довгі роки збирав експозицію музею і доглядав її в ті роки, коли мало хто цікавився місцевим осередком історичної пам'яті.

Поруч з музеєм Н. Кобринської розташувався простий за архітектурою костел Успіння Богородиці.
Є ще ділянка могил вояків, полеглих під час першої світової війни та вояків Української Галицької Армії (УГА). Братська могила радянських воїнів, полеглих у 1944 р.

 

Хоча місто справляє дуже приємне враження, має цікаві пам'ятки (та ж солеварня чого варта!) і є транзитним пунктом до популярних серед туристів скель в селі Бубнище, люди туристського вигляду з фотоапаратами викликають занепокоєння в більшості болехівчан. На фотоапарат зглядаються так, як папуаси зглядались на дзеркальця та брязкальця. Це дикунство дещо дратує.

 

З сусідньою Долиною чудове сполучення: від центральної площі Болехова по мірі наповнення маршруток туди відправляються бусики. Дістатися Болехова також можна автобусами в напрямку з Франківська на Стрий - і зі Стрия на Франківськ.

Цікавий сайт про Болехів

Байка від годинникаря

Ось та сама корона.
Гніздо на короні.

Автор: О.Бурнаєв

Про ворону. Трагедія.

 

ВСІ знають історію, як ГУСИ спасли Рим.

НІХТО не знає, як ВОРОНА спасла КОРОНУ Австрійської імперії.

 

В Болехові ворона (чи то галка?, крук? чи то ще щось велике і чорне з породи воронових) протягом 50 років використовувала Ратушу у ролі житла. Вона натягла патиків через змащувальні дверцята циферблату і зробила гніздо на місці годинника висотою 30-40 см аж до валу (ну і нагадила достатньо). Крім цього, гніздо (вагою кілограмів під 50) було на шпилі вежі.

Коли коломийські шабашники фарбували шпиль у жахливий коричневий колір фарбою для підлоги і відбивали історичний візерунок з вежі, гніздо скинули донизу, на дашок над вхідними дверима. Останній мало не відпав. Каструлеподібний фундамент" гнізда не уникнув долі і був теж помальований на коричнево.

Не зрозуміло було, що робить каструля на шпилі. Але мій бінокль підказав, що це не просто вивернута ржава каструля, а декоративний елемент.

Міський голова (на моє прохання) викликав з Долини автощоглу (що було зробити практично неможливо, бо в той час алярмово закінчували санаторій залізничників в Гуті - він же - дача Кучми- він же - дача Ющенка. Діти з місцевих шкіл не ходили на уроки, а організовано збирали по коліна у воді в річках кольорові камінці для облицювання "санаторію", і ВСІ автощогли франківської області були там ).

Після пофарбування золотою фарбою і дурному стало очевидно, що це КОРОНА.

(дивно, як фарба для підлоги і незначна деформація може змінити імідж - в гірший бік:)

Отже, якби не ворона, то совдепія давно б корону демонтувала. Більше ніж 50 років корона Австрії (чи чого там ще - я в регіональній історії не сильний) пережила під камуфляжем.

Герой-рятівник символа таки не був нагороджений. Кілька наступних спроб ворони відновити історичну справедливість і відбудувати родинне гніздо грубо переривались за допомогою гладкоствольної мисливської зброї великого калібру.

В останні роки спроби відбудови не поновлювались :>(

Знаєте, а все не дуже й змінилося...

Панорама середмістя Болехова на початку ХХ ст. Листівка - з польської національної цифрової бібліотеки Polona
Панорама середмістя Болехова на початку ХХ ст. З сайту http://polona.pl/dlibra


Ратуша.
Ratusz w Bolechowie
Панорама-1904.
Панорама Болехова у 1904 р.
Костел
Костел в Болехові. 13.11.08
Костел в Болехове (Ивано-Франковщина). 19.04.2011
Костел колись
Костел колись
Маскарони Болехова.
Маскарон. Болехів
בּוֹלֵחוֹב או בולכוב (מיידיש:באָלעכאָוו; באוקראינית:Болехів, "בולחיב"; בפולנית: Bolechów) היא עיירה (לשעבר עיירה יהודית) בנפת דוֹלינה שבאובלאסט איוונו-פרנקיבסק במערב אוקראינה, לשעבר בחבל גליציה ההיסטורי, כ-85 ק"מ מדרום לעיר לבוב
Bolechiw (Bolechów) ist eine kleine ukrainische Stadt
Маскарон на вилле в Болехове (Украина)
Поблизу костелу - народний музей.
Тут розміщається народний музей. Болехів
Колись тут був ресторан та готель.
Колись тут був ресторан та готель.
Колись тут був ресторан та готель.
Залишки іншого життя
Bolekhiv (Болехів Bolechów) est une ville de l'oblast d'Ivano-Frankivsk, en Ukraine.
Болехов. Болехів. بولخیف
Болехівські околиці
Саломонова Гірка.
Закамінь в 1909 р.
Вид Закаменя біля Болехова
Циганське весілля у Болехові. 1916р.
Циганське весілля у Болехові. 1916р.
Солеварня схожа на Долинську
Солеварня дуже схожа на Долинську
Солеварня-саліна у Болехові на Прикарпатті
Саліна 13.11.2008 р.
Саліна 13 листопада 2008 р. Болехів
Деталь солеварні. Фото В.Бурденюка.
Деталь солеварні. Фото В.Бурденюка.
Старий Болехів
Пам'ятник Міцкевичу в Болехові колись
Old Bolechow (Bolekhiv)
Вулиця Міцкевича в Болехові.
Ринкова площа в Болехові
Повітовий суд
Повітовий суд Болехова на початку ХХ сторіччя.
Синагога.
Синагога.
Церква лякає
Церква лякає вкладеними коштами. Болехів
Дитяча бібліотека.
Дитяча бібліотека.
Міст на р. Сукіль.
Міст на р. Сукіль.
Р. Сукіль. Листопад-2008.
Р. Сукіль. Листопад-2008.

"Замки і храми України" - некомерційний cайт, що підтримується фактично силами і ентузіазмом однієї людини. Допомогти проекту:
гривневий рахунок 4149 5100 9101 3567

євровий - 5168757402858452

Patreon

Ваш внесок допоможе не зневіритися в тому, що роблю вже 20 років. Дякую.

Екскурсійний супровід у мандрівці Кам'янцем-Подільським, Поділлям та Західною Україною в цілому: kamienczanka@gmail.com

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник