89-літній дідусь каже, що туристи часом заїжджають помилуватися храмом. Пану Антону не даш аж стільки років. Виглядає значно молодшим, кляне комуністів та щиро переживає за долю церкви. Стан споруди майже катастрофічний, реставрація була ще в 1971 році, хоча, дивлячись на зелений від моху високий дах, можна подумати, що святиню не ремонтували з 1668-го. 

Відчинені двері церкви - як вхід до машини часу. Східну стіну вкривають автентичні розписи XVIII століття, трохи наївні та щирі. А який цікавий старий різьблений іконостас! Таке виразне, промовисте бароко - цей стиль більш пасує до часу побудови храму, чи не так? 

Гарно збереглися бічні стулки іконостасу. Хоча деяким фрагментам стінопису пощастило значно менше. Дяк запрошує оглянути й закристію: 

"Та не бійтеся, це тільки православні не пускають туди жінок, заходьте"...

Хм. Ну добре. Щоправда, я вже спробувала сфотографувати нутрощі закристії через віконце, але запрошенням гріх не скористатися.

Тут вже роздивитися розписи значно важче: вони майже непомітні на фоні яскравих риз, вицвіли з плином часу.

Церкву віддали греко-католикам зовсім недавно, кілька років тому. Громада маленька, якихось півтора десятки людей (це лише п'ять родин на чимале село - півтори тисячі мешканців), та кожної неділі в крайниківський храм приїжджає священик. 

Грошей на відновлення даху не вистачає. Громовідвід благенький. Поруч як застереження - остов пораненого блискавкою дубу. 

Пан Антон Хвуст каже, що якщо гроші на ремонт знайдуться, ніхто серед громади не дозволить забілити старі фрески. Це ж пам'ять віків! Ще за Чехії хотіли церкву до Праги забрати. І забрали б, якби не війна. А по війні влаштували тут сільський музей. 

З'ясувалося і походження незрозумілої бляшаної споруди біля православної святині. Дзвіницю Михайлівської церкви (1668) перемістили до православного храму та вкрили бляхою. Мабуть, щоб не дошкуляв вигляд старого дерева, що аж волає про реставрацію. Легко і просто.

UPD: Майже через десять років після мого першого візиту в Крайниково храм дочекався-таки свого ремонту. Поки що лише зовнішнього: на відновлення розписів потрібна чимала сума. Почали змінювати ґонт на шпилі ще у 2012 році.

Так як і на перекриття храму новим ґонтом маленька греко-католицька громада потрібні кошти не потягнула б, їй допомогли закарпатські меценати. А силами громади восени 2015 року вже вирівнювали терен навколо церкви, обрізали гілки дерев, поставили нову огорожу. Про неї окрема мова: сучасна і важка непривітна брама зазвичай зачинена, туристам оглянути пам'ятку дуже важко. Святиню не обійти - навколо чужі паркани. Недобре так.