Костел в Дунаєві. Інтер'єр. Фото 1930-х рр.

	Костел з бійницями: воїн-монах

1910 рік. Панорама поселення.

Карта

Стародавнє село над Золотою Липою, в Перемишлянському районі, відоме з 1386 року. Сюди логічно завернути під час подорожі до Поморян (якісь 10 км всього), Бережан, Біща, чи розкішного Свірзького замку. Дорога - як я її пам'ятаю станом на літо 2001 року, була жахливою. Справжнього дослідника старовини це зупинити не повинно - тим більш, у 2006 р. стан шляху був, здається, кращим.

Селом Дунаїв був не завжди. Вже під 1404 р. документи фіксують, що поселення належить львівському архієпископу Якубу Стрепі. Не дивлячись на те, що католицька парафія тут була заснована лише у 1413 р., невдовзі про Дунаїв знали по всій Галичині - бо вже невдовзі тут була влаштована садиба львівських архієпископів (століттями пізніше вона опинилась в Оброшині).

В 1424 р. король Ягайло дав дозвіл архієпископу Яну Жешовському (Jan Rzeszowski) перетворити Дунаїв на місто, засноване на німецькому (магдебурзькому) праві. Тоді ж було отримано привілей на проведення щорічних ярмарків у день св. Мальгожати (20 липня). В 1430 р. привілей було ще раз підтверджено королем.

Перші згадки про місцеву католицьку парафію стосуються 1485 р. Вже в кінці XV ст. документи згадують існування в місті "братства убогих" та школи (!). На початку XVIII ст. існувало братство св. Анни.

Видатний гуманіст та "улюбленець муз", щедрий меценат та умілий промовець, єпископ Ґжеґож з Сянока (1451-1477) довго добивався для спадкового архієпископського села Дунаїв назви містечка. Він любив бувати у своїму дунаївському палаці, до якого приїжджали найвидатніші діячі культури з усієї Європи. Дещо про ті часи можна прочитати ось тут. Його Дунаївські симпозіуми стали прекрасною школою для багатьох священників. Ґжеґож переконав короля Казимира Ягеллончика з 1470 р. влаштувати в місті два щорічних ярмарки: в дні св. Ядвіги та св. Петра, а також тижневі торги. А ще за наказом гуманіста Дунаєв оточили ровом та валом, а архієпископську резиденцію укріпили. Не дарма: в 1476 р. Дунаїв витримав татарську осаду. Пізніше завдяки замку місто витримало спустошливий напад татар, який прокотився Галичиною після поразки під Цецорою. Замок разом з оборонним костелом знаходився в правильному з точки зору оборони місці: з трьох боків його захищали води ставка, спущеного вже аж в ХІХ ст. До 1731 р. архієпископ Ян Скарбек розширив замок і перебудував його на палац. З 1768 принаймні до 1772 р. там постійно мешкав архієпископ Вацлав Ієронім Сєраковський (Waclaw Hieronim Sierakowski). Він навіть до львівської катедри вибратись не міг: в країні лютувала чума, а ще через Галичину раз по разу йшли війська. Енергічний Сераковський нудьгував - і зайнявся грунтовною перебудовою палацу, який вважав вкрай незручним. Палацову каплицю в 1770-х рр. оздобив фресками на теми страждань Христових італійський майстер Антоніо Травелліо (Antonio Travellio).

Згідно з описом ХІХ ст. замок був прямокутним в плані, до нього було добудовано два крила. В одному з них на першому поверсі розміщалася каплиця. В палаці містилася бібліотека з архівом.

В ХІХ ст. архієпископи нечасто бували в Дунаєві - занадто вже він далеко розташований від битих шляхів. В часи Першої світової палац обстріляла австрійська артилерія, а росіяни під час відступу його підпалили. Бічне крило з каплицею було підірвано австрійськими вояками - тим негайно знадобився матеріал на мощення дороги. :(

В 1470 р. у Ґжеґожа гостював Філіп Буонакорсі (Filip Buonaccorsi, a.k.a. Kallimach), відомий як Каллімах.

Шкода, що існуючий зараз костел св. Станіслава, яким опікуються священики-салезіани, з'явився у містечку пізніше - у 1485р., коли львівський архієпископ Йоан Стшелецький підніс дунаївських парохів до гідності препозитів.

Головний вхід до храму.

Щоправда, книга "Костели і кляштори римо-католицькі давнього Руського воєводства. Том 15" (Краків, 2007) подає дещо іншу інформацію про костел. За нею, первісний храм був дерев'яний, а мурований на його місці звели за наказом архієпископа Яна Димітра Соліковського (1582-1603). Версія про більш раннє походження споруди базується на дещо романтизованій версії О.Чоловського і Б.Януша, які вважали, що готичні риси костел втратив під час перебудови 1585 р. Цій версії заперечують існуючі документи, які підтверджують, що храм повністю зведений в часи Я. Д. Соліковського.

В 1688-1698 рр. в Дунаєві перебував вікарій з Біща Станіслав Бржежанський, якому було доручено відбудувати костел в Дунаєві, випадково (!) спаленний солдатами.

В 1724 р. храм було відреставровано після двох пожеж архієпископом Яном Скарбеком. В 1796 р. відновлено дах святині. Розписи склепінь відносяться до 1742 р., а стін - близько 1766 р. з елементами, доданими в 1909 р. Леонардом Вінтеровським.

Споруда, нехай і молодша на століття, таки цікава. Бійниці у вигляді перевернутого ключа, оборонні галереї під стріхою та на башті... здоровезні букви "Слава королю Данилу! 10 клас" позаду храму як фінальна нота в цьому яскравому історичному акорді...
Зараз це однонавна хрестова в плані споруда з масивною триярусною баштою на західному фасаді. Західний та південний входи до башти обрамлені прегарними білокам'яними порталами - характерною рисою ренесансної архітектури. На західній грані північної гілки трансепту зберігся релікт ще більш давнього мистецького стилю - білокам'яне готичне вікно.
1766р. храм оствятили під титулом св. Станіслава. У XVIII ст. садибу деканату переносять з Дунаєва до Бережан. У 1909 році відбулася реставрація храму, під час якої його інтер'єр було розписано художником Л.Вінтеровським.
Крім оборонного костелу, у Дунаєві був і замок. Разом вони творили міську оборонну систему. За деякими джерелами, дотепер зберігся його фундамент. На жаль, я його побачити не змогла. Проте бачила (за що дякую Алексу та Лєні Яворським!) старий цегляний будиночок з баштами над входом - аксакали розповідали, що тут колись був жіночий монастир. Плюс - в центрі села, поблизу скверу, все ще можна вгадати обриси колишнього Ринку, а в одному з його кутів зберігається дунаєвецька лікарня - споруда з елементами закопанського стилю. Ймовірно, колишній панський будинок. Або стара установа якась тут була.