"Галицька брама", присвячена історії Журавна, цю версію підтверджує: в 1563 р. місто отримало привілей на самоврядування, що базувався на магдебурзькому праві, а ще було на 12 років звільнене від всіх податків. Цей привілей був підтверджений у 1622 р.

Взагалі історія Журавно досліджена мало. В середині XVI ст. місто належало роду Журавінських (скоріше не місто в них, а вони у міста позичили ім'я). Журавінські збудували в місті невеликий оборонний замок. Його залишки простояли в Журавному до початку ХХ ст., а потім були розібрані. Легенди ходили про підземні ходи від замку аж до Бакочина, що пролягали під руслом Дністра.

Одна з вдів з цього роду, Барбара з Гербуртів з Фельштина, вийшла заміж вдруге за Якуба Клуса (що нас мало цікавить), а потім, вже втретє - за Станіслава Рея (а це вже більш цікаво). Саме від третього чоловіка Барбара народила в 1505 році сина Миколая Рея, меморіальна дошка на честь кого зараз прикрашає журавенську ратушу. 

Про Миколу Рея варто б розповісти трохи докладніше.

Існує певний стереотип, що Миколай Рей був неуком, пияком та ненажерою, диким і розпусним у молоді літа. Сам письменник частково винен в такому реноме - бо й справді не гребуввав гострим слівцем чи анекдотом, міг і вилаятися під час бесіди зі шляхтичами. Та неуком Рей не був: добре знав сучасну йому європейську літературу.

З його найвідоміших творів назовемо "Псалтир Давида" (переклад з латини), надзвичайно популярна "Постілья господня" (том проповідей, казань, 1557), "Апокаліпсис, то є дивна справа укритих таємниць господніх" (1565), "Купець" (вільний переклад твору "Mercator seu indicium" німецького гуманіста Наогергруса, 1549), "Життя Юзефа з покоління жидовського, сина Якуба, розділений в розмовах персон" (1545), присвячений угорській королеві Ізабелі, "Звіринець, в яким різні люди, тварини і птахи, випадки та звичаї докладно описані" (1562), "Дзеркало" (1568), інші твори.

Улюбленою формою М. Рея був діалог: в його творах розмовляють між собою не лише люди, а й тварини й птахи.

Рей й сам став героєм численних літературних творів - дуже вже був колоритною постаттю. Він описаний у комедії "Його світлість пан Рей в Бабині" (1906, Адольф Новачинський), в п'єсі "Поляки не гуси" (1953, Людвік Хієронім Морстін), а 2005 рік в Польщі було оголошено роком Миколая Рея - на честь 500 річниці з його дня народження.

Чому не палац Жебровських? Зараз поясню. Так, Адам Жебровський звів тут в кінці XVIII - на поч. ХІХ ст. великий класицистичний палац, що у плані нагадував підкову. Головний фасад (південний) прикрашав портик, а ще був великий балкон з колонами тосканського ордеру. Мала резиденція зимовий сад і альтанку з чавунною балюстрадою. Цей палац згорів в 1904 рю і більше вже не відбудовувався.

Дуже скоро в Журавному на відстані 100 метрів від старого виріс новий палац, спроектований львівським архітектором, професором Владиславом Седловським (Садловським?). Споруда була вирішена у дусі французького ренесансу з сильним впливом новомодного модернізму.

Палац нерегулярний, у плані наближений до подібного на квадрат прямокутника. До 1939 р. споруду перебудували та розширили - і це вже точно було зроблено Чарторийськими. Найгарніший вид на палац був з боку великого саду, що й зараз оточує споруду. З цього боку фасад був підкреслений двома ризалітами неоднакової ширини з відкритою терасою між ними.

Архітектор свідомо відмовився від регулярного планування інтер'єрів палацу. Залишки різблення і ліпнини, як і зараз тішать око в палаці, виконав відомий львівський майстер Пьотр Віталіс Харасімович (він також оздоблював палац Фредра в Вишні). Бальна зала резиденції була вирішена у стилі Людовіка XVI.

Парк навколо заклав ще Тадеуш Жебровський, коли будував свій класицистичний палац. В середині ХІХ столітя парк перекомпонував відомий "ландшафтний архітектор" того часу Каміл Ямме (Kamil Jamme). Пізніше, вже на початку ХХ ст., парк знову було трошечки змінено - тоді цим зайнявся майстер зі смішним прізвищем Кубік.

Не питайте мене, чи гарний парк в Журавному зараз - я бачила його в мерехтливому світі ліхтарика та при сяйві місяця. Знаю, що тут ще ростуть кілька старих екзотів - гінкго, стробус та 300-літнє тюльпанове дерево.

До 1939 р. парк прикрашали кам'яні колонни та скульптури. З XVII ст. до 1918р. тут знаходилася п'ятиметрова колонна з погруддям Яна ІІІ Собєського на честь його перемоги над турками під Журавно в 1676 р.

Є під Журавном гора. Ну, не гора, так - пагорб. Бакоцин називається. Він за лісом, за Дністром - кілометрах у семи від містечка. В XVII-XVIII ст. там стояв монастир, а в кінці ХІХ ст. власник палацу Антоній Скшинський почав розробляти поклади алебастру з Бакоцина. Він тут не лише білий, а й сірий, й жовтуватий.

Добування "руського мармуру", однак, вимагало значних коштів, котрих у Скшинських не було. Коли сім'я в 1917 р. породичалася через шлюб з князем Казимиром Чарторийським, алебастрові справи пішли дещо веселіше.

Аналіз місцевого алебастру Гелена Чарторийська з Скшинських зробила вже після Першої світової війни. Вона на той час вже прослухала спецкурси в Італії щодо цього матеріалу. З середини 1920-х рр. алебастрове виробництво було відновлене. З італійського міста Вольтерра було запрошено майстра Бертіні, який навчав місцевих робітників секретам обробки мармуру. В 1929 р. в містечку вже працювала чимала фабрика з паровою машиною і спеціальними верстатами. Підприємство випускало будівельні матеріали для інтер'єрів (декоративні елементи, колони, вівтарі, облицювальні матеріали тощо). Були й майстри-кустарники, котрі виготовляли алебастрові вироби на дому. Володимир Дармохвал діставляв журавнівський алебастр в Стрий та Львів. Журавнівські алебастрові вироби експортувались навіть в Канаду та США. Місцева алебастровня була представлена на Всесвітній виставці в Парижі в 1925 р. і на щорічних "Східних Торгах" у Львові. Її вироби прикрашають костел св. Ельжбети у Львові, будинки в Чернівцях, Рівному, Моршині, польських Ряшеві (Жешові), Катовіцах, в Варшаві тощо. В радянські часи журавнівський алебастр використовували для оздоблення київського ЦУМУ, московсього і пітерського метро і т.д.

За статтею Володимира Ягніщака.