Журавно

Перша згадка про Журовно як про місто, 1445р

Ратуша в Журавному вночі 12 серпня 2006 р.

Фрагмент інтер'єрів палацу в Журавно. Перша згадка про Журавно як про місто, 1445 р., з книги Галицького гродського суду (за матеіралами "Галицької брами"). Ратуша в Журавному вночі 12 серпня 2006 р.

Журавно я проїжджала неодноразово. Знала, що є там якийсь костел, в "Високому замку" читала про якийсь палац, що згорів у містечку. Познайомитися ближче з Журавном не випадала нагода - аж поки 12 серпня 2006 року мене не відвезли сюди Алекс і Лєна Яворські.

Журавно гуло весіллям. Ми відразу заблукали на темних кривих вуличках, і темрява, що давно на нас полювала, накинула-таки свою чорно-синю сітку на місто. До генделика з веселою нареченою ми виїжджали раза три, кружляли літучими мишами навколо ратуші, що темним кубом піднімалася в центрі ринкової площі. Палац мав бути ось-ось, за поворотом, але його все не було. Хлопченя, злапане на вулиці, пояснило дорогу до маєтку. Ми поїхали за його вказівками (нам так здалося) - і знову опинилися біля ратуші. За машиною біг, захекавшись, знайдений кількома хвилинами раніше хлопчина - він догнав авто, щоб сказати, що ми не там звернули. Така щирість (це вночі, народ! Невідомі дідьки зі Львова в темній машині шукають погорілий будинок!) здатна розчулити - і розчулила.

Палац ми знайшли. Але про це трохи пізніше :).

Спочатку - екскурс в історію цього містечка в Жидачівському районі, за 20 км від райцентру і з трохи більш як 3 000 населення. Сюди варто приїхати, і зробити це негайно - бо дуже скоро, здається, місцевий палац прості туристи побачити не зможуть. Їзди - всього 70 км від Львова.

Вперше Журавно згадується в документах від 1435 року (див. архівний документ вгорі), хоча місцеві легенди розповідають, що поселення з'явилося над молодим в цих місцях Дністром ще до татаро-монгольської навали. В актових книгах за 1445 р. Журавно вже названо містом, хоча деякі джерела стверджують, що магдебургію поселення отримало лише в 1563 р. - див. архівний документ поруч (Хоча не варто відкидати можливості, що тоді міські права було всього лише підтверджено).

"Галицька брама", присвячена історії Журавна, цю версію підтверджує: в 1563 р. місто отримало привілей на самоврядування, що базувався на магдебурзькому праві, а ще було на 12 років звільнене від всіх податків. Цей привілей був підтверджений у 1622 р.

Взагалі історія Журавно досліджена мало. В середині XVI ст. місто належало роду Журавінських (скоріше не місто в них, а вони у міста позичили ім'я). Журавінські збудували в місті невеликий оборонний замок. Його залишки простояли в Журавному до початку ХХ ст., а потім були розібрані. Легенди ходили про підземні ходи від замку аж до Бакочина, що пролягали під руслом Дністра.

Одна з вдів з цього роду, Барбара з Гербуртів з Фельштина, вийшла заміж вдруге за Якуба Клуса (що нас мало цікавить), а потім, вже втретє - за Станіслава Рея (а це вже більш цікаво). Саме від третього чоловіка Барбара народила в 1505 році сина Миколая Рея, меморіальна дошка на честь кого зараз прикрашає журавенську ратушу.

Про Миколу Рея варто б розповісти трохи докладніше.

Миколай Рей гербу Окша (4 лютого 1505- осінь 1569) став відомим письменником, поетом, перекладачем, що творив під псевдонімами Амброзій Курчбок Рожек (Ambroży Kurczbok Rożek).

Часом його називають не лише "батьком польського письма", а й Миколаєм Реєм з Нагловіць - з цього села під Краковим начебто походив його рід. Його батько, не дивлячись на заможність та шляхетство, був неписьменним, але сину дав освіту у Скалбмєжу (1514-1516) та Львові (1516-1518). В 1518р. Миколай вступив до Ягелоньського університету, але витримав там лише рік. З 1519 по 1525 роки мешкає в рідному Журавно, де часто їздить на полювання.

20-літнім юнаком він потрапляє на кілька років як секретар до двору Анджея Тенчинського, сандомирського воєводи, де спілкується з високоосвіченим кальвіністським середовищем, зближається з реформаторами з оточення гетьмана Миколи Сєнявського. Молодий письменник під впливом нових знайомих не лише переходить у кальвінізм, а й починає зображувати в своїх творах людину просту та навіть простакувату, неначе в пику старій католицькій традиції. Він перший з усіх польських письменників писав свої твори не латинкою, а рідною мовою. Писав Рей надзвичайно багато, але далеко не всі його твори збереглися.

Після смерті батька оселяється на Холмщині, де займається господарством з чималим хистом. Хоч і мав братів, та всі вони померли ще в дитинстві - і численні маєтки батька та матері дісталися одному Миколаю. А потім помирає дядько Миколая, теж не лишивши спадкоємців - тож маєток Рея все зростав і зростав.

Миколай Рей, вже не юнак, а заможний шляхтич, бере шлюб в 1531 р. з Зофією Коснувною (Zofią Kosnówną), з якою і прожив у щасті та гармонії. Живе як жили шляхтичі того часу: їздить на сейми (1540-42, 1558-1559, 1569), часом буває послом, збирає в своїм маєтку шляхту, бере участь у так званій "курячій війні" (1537), славиться як товариський та веселий господар, основує містечка Рейовець та Окша. Інвестував в промисловість - або то, що могло б нею бути. Мав кілька великих ставків, де розводив карпів. Заснував броварню. Король Зигмунд Старий дарує йому маєток в Темерівці і польський переклад Псалтиря.

Існує певний стереотип, що Миколай Рей був неуком, пияком та ненажерою, диким і розпусним у молоді літа. Сам письменник частково винен в такому реноме - бо й справді не гребуввав гострим слівцем чи анекдотом, міг і вилаятися під час бесіди зі шляхтичами. Та неуком Рей не був: добре знав сучасну йому європейську літературу.

З його найвідоміших творів назовемо "Псалтир Давида" (переклад з латини), надзвичайно популярна "Постілья господня" (том проповідей, казань, 1557), "Апокаліпсис, то є дивна справа укритих таємниць господніх" (1565), "Купець" (вільний переклад твору "Mercator seu indicium" німецького гуманіста Наогергруса, 1549), "Життя Юзефа з покоління жидовського, сина Якуба, розділений в розмовах персон" (1545), присвячений угорській королеві Ізабелі, "Звіринець, в яким різні люди, тварини і птахи, випадки та звичаї докладно описані" (1562), "Дзеркало" (1568), інші твори.

Улюбленою формою М. Рея був діалог: в його творах розмовляють між собою не лише люди, а й тварини й птахи.

Рей й сам став героєм численних літературних творів - дуже вже був колоритною постаттю. Він описаний у комедії "Його світлість пан Рей в Бабині" (1906, Адольф Новачинський), в п'єсі "Поляки не гуси" (1953, Людвік Хієронім Морстін), а 2005 рік в Польщі було оголошено роком Миколая Рея - на честь 500 річниці з його дня народження.

Але про Рея в Журавному зараз нагадує хіба лише меморіальна дошка. Поговоримо краще про палац.

Для цього повернемося у 1790-ті роки. Саме тоді Журавно придбав Тадеуш Жебровський (помер близько 1850 р.). Після нього місто дісталося його доньці Зузанні, дружини Владислава Скринського (Скшинського), члена Галицьких Штатів. Зузанна передала Журавно у спадок сину, Антонію Скринському. Останньою лвасницею місцевості була його донька Хелена (1894-1988), дружина князя Казімєжа Єжи Чарторийського (1892-1936). Саме через останніх власників палац в Журавному називають часом палацем Чарторийських, хоча привильніше говорити все-таки про Скринських.

Чому не палац Жебровських? Зараз поясню. Так, Адам Жебровський звів тут в кінці XVIII - на поч. ХІХ ст. великий класицистичний палац, що у плані нагадував підкову. Головний фасад (південний) прикрашав портик, а ще був великий балкон з колонами тосканського ордеру. Мала резиденція зимовий сад і альтанку з чавунною балюстрадою. Цей палац згорів в 1904 рю і більше вже не відбудовувався.

Дуже скоро в Журавному на відстані 100 метрів від старого виріс новий палац, спроектований львівським архітектором, професором Владиславом Седловським (Садловським?). Споруда була вирішена у дусі французького ренесансу з сильним впливом новомодного модернізму.

Палац нерегулярний, у плані наближений до подібного на квадрат прямокутника. До 1939 р. споруду перебудували та розширили - і це вже точно було зроблено Чарторийськими. Найгарніший вид на палац був з боку великого саду, що й зараз оточує споруду. З цього боку фасад був підкреслений двома ризалітами неоднакової ширини з відкритою терасою між ними.

Архітектор свідомо відмовився від регулярного планування інтер'єрів палацу. Залишки різблення і ліпнини, як і зараз тішать око в палаці, виконав відомий львівський майстер Пьотр Віталіс Харасімович (він також оздоблював палац Фредра в Вишні). Бальна зала резиденції була вирішена у стилі Людовіка XVI.

Парк навколо заклав ще Тадеуш Жебровський, коли будував свій класицистичний палац. В середині ХІХ столітя парк перекомпонував відомий "ландшафтний архітектор" того часу Каміл Ямме (Kamil Jamme). Пізніше, вже на початку ХХ ст., парк знову було трошечки змінено - тоді цим зайнявся майстер зі смішним прізвищем Кубік.

Не питайте мене, чи гарний парк в Журавному зараз - я бачила його в мерехтливому світі ліхтарика та при сяйві місяця. Знаю, що тут ще ростуть кілька старих екзотів - гінкго, стробус та 300-літнє тюльпанове дерево.

До 1939 р. парк прикрашали кам'яні колонни та скульптури. З XVII ст. до 1918р. тут знаходилася п'ятиметрова колонна з погруддям Яна ІІІ Собєського на честь його перемоги над турками під Журавно в 1676 р.