Сенявська римо-католицька парафія вперше згадується у 1593 р., хоча її формальна фундація відбулася 2 березня 1594 р. (про це є акт, виданий дочкою Олександра Сенявського, Анною Стадницькою, вдовою Станіслава, а також Зофією Олесницькою, вдовою по Яну. На той час вже існувала плебанія ("даємо в містечку в Синяві грунт костельний, на котрому є плебанія"). Пастором на той час був Міхал Монторс (Michal Montors) з Бржожи.
Парафія входила тоді до Рогатинського деканату, а з часу його ліквідації в 1787 р. і до ХХ ст. - до свірзького деканату.
Під час деканської візитації в 1765 р. в Соколівці відмічено шпиталь (miserrimum). В 1819 р. згадано існування Братства св. Трійці.
Ну а коли ж було зведено костел? Давайте розберемося.
Томаш Зауха (Tomasz Zaucha) в своїй статті "Костел парафіяльний під визванням Св. Трійці в Соколівці" ("Костели і кляштори римо-католицькі давнього Руського воєводства. Том ІІ" (Краків, 2003) вважає, що храм, чи принаймні процес його будівництва, було започатковано в Соколівці ще до закладання місцевої парафії. Вже цитований вище документ з 1594 р. згадував, що обидві вдови вирішили "фундувати, надати і облаштувати костел містечка нашого родинного, Сеняви, що лежить над Бібркою (...)".
Архієпископ Ян Димитр Соліковський писав в своїй реляції за 1600 р., що костел в Сеняві-Соколівці було розпочато будувати за часів пані каштелянової Анни з Сенявських Стадницької, а після її смерті процесом керував воєвода бельський Станіслав Влодек. Архієпископ додає також, що будівництво мало завершитися в 1600 р. і що костел на той час було вже практично закінчено. Отже, храм було зведено між 1590-ми та 1600 р.
Акти візитацій з другої половини XVIII ст. згадують, що честь будівництва місцевого костелу приписують його першому пароху, Міхалу Монторсу, а також те, що інтер'єри святині було оздоблено Каспром Вілжинським. Костел у 1611 р. було консекровано архієпископом Яном Замойським. В 1648 р. храм спалили козаки.
Найстаріший опис костелу було зроблено в 1741 р. Тоді в храмі було 4 вівтарі - головний (Богоматері) та бічні (Св. Трійці, св. Антонія та св. Станіслава).
Лаконічний протокол за 1761 р., написаний рогатинським деканом Бенедиктом Хмелевським, згадує, що костел був під титулом св. Трійці, а субпатронами храму вважалися святі Станіслав, Анна та Софія (так звали вдів-фундаторок). Ще відомо, що сам костел названо "елегантним" і його оточувала дерев'яна огорожа. Все. В 1765 р. список патронів святині ще розширився: додалися святі Ядвіга, Феліціан, Никифор і Колумба. В храмі було трохи срібного літургійного начиння. Ці цяцьки були за кілька років конфісковані в храму австро-угорським урядом: секуляризація, самі розумієте. Ще одна конфіскація мала місце в 1810 р., коли з храму забрали начинь вагою майже в 10 фунтів. Пастору і парафіянам нічого не лишалося, крім як... викупити срібло назад. Так і зробили.
Навколо костелу знаходився неогороджений сільський цвинтар. З 1811 р. в храмі було вже не 4, а лише 3 вівтарі. Десь невдовзі в храмі з'явилася пам'ятна таблиця на честь Франциска фон Гауера, губернатора Галичини. Міні-культ особи.
На жаль, період з середини ХІХ і до початку ХХ ст. в житті костелу залишився практично незадокументованим. Все, що відомо - в 1916 р. костел було позбавлено двох дзвонів вагою в 162 і 62 кг. Австрійській владі потрібні були гармати. В міжвоєнний період храм отримав три орнати в дарунок від архієпископа Болеслава Твардовського.
Останній пробощ Соколівки, Ян Ясінський, покинув село 1 березня 1944 р. і подався до Бібрки. З собою він забрав єдину вцілілу книгу запису народжених, датовану 1850 р.
6 березня 1944 р. в Соколівку увійшов загін УПА. Серед 11 убитих був і Адам Шмідт, який мав ключі від костелу. Щоправда, ключі упівці не знайшли, тому вирубили двері в храм сокирою, майно яке забрали, яке спалили, а після того підпалили й закристію. Дещо з цінних речей віруючі сховали в костельній дзвіниці - упівці цей сховок не знайшли.
А ха совєтів у храмі влаштували склад та колгоспний гараж.
Розписи, які подекуди ще помітні в храмі, датуються спеціалістами першою третиною ХХ ст.
