Жабиня - село невелике, проживає тут близько 500 чоловік. Відоме поселення з 1419 р. Тоді Жабиня (назва - так-так - від великої кількості жаб) належала до поморянського ключа.

Коли на початку XVI ст. терпіти нескінченні татарські напади не було ніякої сили, в поморянському ключі почали зводити невеликі оборонні замочки. В Жабині для цього й рельєф був підходящий: дорога до Поморян лежить десь внизу, хатки карабкаються на горби навколо.

Замок в Жабині з'явився в 1579-1585 рр. Якою саме була твердиня, достеменно невідомо - іконографії ж немає. Тут не лише оборонялися в разі нападів ворогів, що сунули по Волоському шляху, а й тримали порох. А ще в замочку були глибоченні льохи-підвали.

Слідів ровів я, щоправда, не побачила - де там природнє узвишшя, а де рукотворне, через 600 років вже не розібрати.

Так от вали - валами, але Вознесенська церква - це, начебто, і є той перебудований замочок. Ось вам  доказ: на плиті над давнім, вже врослим в землю входом до святині, зберігся ледь читаємий напис. Згідно статті вчителя Г.О.Ковбасюк(а?) "Жабиня", напис розшифровується так:

"Священником жабинським Михайлом перероблено на дім божий р.б. 1636".

Маленьким же замочок був. Товстезні стіни - понад 80 см, майже немає вікон, все дуже лаконічно - коли вороги підступають, не до архітектурних витребеньок. В стінах можна помітити бійниці. знамениті замкові льохи-підземелля в 1914 р. були засипані землею: через пустоти внизу в церкві, кажуть, було дуже зимно. В 1904 р. покрівлю з ґонтової змінили на бляшану. А от дерев'яна каркасна дзвіниця біля церкви значно молодша за сам храм.

Крім старої церкви, котра виглядає значно молодшою за свій вік (завдяки незугарній прибудові-веранді та малоцікавій сірій шубі-штукатурці), в самому центрі Жабині є розвалини костелу. Споруда, значно молодша за церкву за віком (поч. ХХ ст.), стоїть руїною без даху вже років 30 і ніяк не використовується. Поки був дах, тут діяла майстерня з ремонту тракторів. Як дах впав... Ну, зрозуміло. Років 15 тому в селі навіть почали збирати гроші на сяку-таку покрівлю костелу. Про турботу про пам'ятку не йшлося: Вознесенська церква мало що стоїть в дальному куті Жабині, так туди ще по бездоріжжю піди доберись, та й замала святиня для села, переважна більшість віруючих на свята змушена стояти назовні - все село всередину міні-фортеці не влізе. Хотіли от пристосувати костел під церкву, та щось не зіграло, не зрослось. Так костел і бовваніє поруч з автобусною зупинкою, котра й сама вже виглядає антикваріатом.

До речі про автобуси. Бусики від Тернополя і Зборова повз Жабиню курсують досить часто, а   один з них навіть заїжджає в село (відправлення в 12-20 з тернопільської приміської автостанції).

Поруч з костелом - непримітний магазин. Теж ще польських часів будівля, зведена в 1932 р.

На найвищому пагорбі біля Жабині в кінці ХІХ ст. було встановлено хрест на могилі вояків, що загинули під час битви з військами паші Ібрагіма Шишмана в липні 1675 р. Хрест зруйнували в Першу світову війну німецькі солдати: на його місці було влаштовано спостережний пункт, звідки прогядалась вся околиця на добрі 20 км. Впорядкували здевастовану могилу знову аж в 1925 р., коли на кошти графа Потоцького тут було встановлено кам’яний обеліск з хрестом і написом латинкою: "У 250-річницю відбиття наїзду орди татарської на Русь року божого 1675. Праху полеглих героїв пам'ятник цей поставив Єжи Потоцький, власник Поморян р.б. 1925". Обеліск все ще стоїть, але підходити не ризикнула - страшне болото було.

В селі також збереглися фіґури - численні і цікаві. І майже всі - розмальовані :о). Скажімо, фіґура  Богоматері (1892) біля нової каплички. Чи зелено-рожевий хрест в дальньому куті села з 1900 р.  

Здається, в Жабиню варто приїжджати під час великодніх і різдвяних свят - кажуть, тут все ще збереглися яскраві народні обряди, а я таке люблю.