 | 
|  Неприглядна дійсність: оборонні церкви у віці під 400 років часом виглядають і так. 21 квітня 2010 р.

|

 | |  Чого в Жабині дійсно багато, так це старовинних фіґур.

|


Карта
Широта - 49.648, довгота - 25.004.
Омріяне царство бездоріжжя, Жабиня одночасно і розчарувала, і зацікавила мене.
Ви, автотуристи, плачте в своїх залізних пересувних хатках. Гармонія світу безмежна, нарешті і в мого пішого чумакування з'явилася перевага: тачку свою ви на жабинській дорозі вб'єте, я ж лише вимастила новенькі червоні кеди.
В Жабиню я йшла від Кального лісом, горою і полем - там зовсім близько. Йшла двічі (примудрилася загубити у лісі куртку - і заблукати на зворотньому шляху, тож все Кальне обійшла двічі, перш ніж в хащах кущів знайшла свою загублену лашку).
Та там і трасою недалеко - не до самой Жабині, звичайно, а до зворота на неї. Кілометр битого шляху від шосе - а далі фантастичне, небачене досі бездоріжжя. До монументу на найвищій точці Зборівщини я так і не дійшла - був ризик втопитися в багнюці.
В Жабиню хотілося зі зрозумілих причин: тут все ще стоїть оборонна церква з 1636 року, за переказами перебудована з місцевого замочка. Як храм виглядав, було невідомо - а шанс побути піонером-колумбом в спогляданні сакрально-оборонної пам'ятки гріх прогавити. Вперше в Інтернеті, коротше. :о) 
 |  Трансформація замку |  |
 |  | |  Фіґура св. Миколая в Жабині

|
Жабиня - село невелике, проживає тут близько 500 чоловік. Відоме поселення з 1419 р. Тоді Жабиня (назва - так-так - від великої кількості жаб) належала до поморянського ключа.
Коли на початку XVI ст. терпіти нескінченні татарські напади не було ніякої сили, в поморянському ключі почали зводити невеликі оборонні замочки. В Жабині для цього й рельєф був підходящий: дорога до Поморян лежить десь внизу, хатки карабкаються на горби навколо.
Замок в Жабині з'явився в 1579-1585 рр. Якою саме була твердиня, достеменно невідомо - іконографії ж немає. Тут не лише оборонялися в разі нападів ворогів, що сунули по Волоському шляху, а й тримали порох. А ще в замочку були глибоченні льохи-підвали.
Слідів ровів я, щоправда, не побачила - де там природнє узвишшя, а де рукотворне, через 600 років вже не розібрати.
Так от вали - валами, але Вознесенська церква - це, начебто, і є той перебудований замочок. Ось вам доказ: на плиті над давнім, вже врослим в землю входом до святині, зберігся ледь читаємий напис. Згідно статті вчителя Г.О.Ковбасюк(а?) "Жабиня", напис розшифровується так:
"Священником жабинським Михайлом перероблено на дім божий р.б. 1636".
Маленьким же замочок був. Товстезні стіни - понад 80 см, майже немає вікон, все дуже лаконічно - коли вороги підступають, не до архітектурних витребеньок. В стінах можна помітити бійниці. знамениті замкові льохи-підземелля в 1914 р. були засипані землею: через пустоти внизу в церкві, кажуть, було дуже зимно. В 1904 р. покрівлю з ґонтової змінили на бляшану. А от дерев'яна каркасна дзвіниця біля церкви значно молодша за сам храм.
Крім старої церкви, котра виглядає значно молодшою за свій вік (завдяки незугарній прибудові-веранді та малоцікавій сірій шубі-штукатурці), в самому центрі Жабині є розвалини костелу. Споруда, значно молодша за церкву за віком (поч. ХХ ст.), стоїть руїною без даху вже років 30 і ніяк не використовується. Поки був дах, тут діяла майстерня з ремонту тракторів. Як дах впав... Ну, зрозуміло. Років 15 тому в селі навіть почали збирати гроші на сяку-таку покрівлю костелу. Про турботу про пам'ятку не йшлося: Вознесенська церква мало що стоїть в дальному куті Жабині, так туди ще по бездоріжжю піди доберись, та й замала святиня для села, переважна більшість віруючих на свята змушена стояти назовні - все село всередину міні-фортеці не влізе. Хотіли от пристосувати костел під церкву, та щось не зіграло, не зрослось. Так костел і бовваніє поруч з автобусною зупинкою, котра й сама вже виглядає антикваріатом.
До речі про автобуси. Бусики від Тернополя і Зборова повз Жабиню курсують досить часто, а один з них навіть заїжджає в село (відправлення в 12-20 з тернопільської приміської автостанції).
Поруч з костелом - непримітний магазин. Теж ще польських часів будівля, зведена в 1932 р.
На найвищому пагорбі біля Жабині в кінці ХІХ ст. було встановлено хрест на могилі вояків, що загинули під час битви з військами паші Ібрагіма Шишмана в липні 1675 р. Хрест зруйнували в Першу світову війну німецькі солдати: на його місці було влаштовано спостережний пункт, звідки прогядалась вся околиця на добрі 20 км. Впорядкували здевастовану могилу знову аж в 1925 р., коли на кошти графа Потоцького тут було встановлено кам’яний обеліск з хрестом і написом латинкою: "У 250-річницю відбиття наїзду орди татарської на Русь року божого 1675. Праху полеглих героїв пам'ятник цей поставив Єжи Потоцький, власник Поморян р.б. 1925". Обеліск все ще стоїть, але підходити не ризикнула - страшне болото було.
В селі також збереглися фіґури - численні і цікаві. І майже всі - розмальовані :о). Скажімо, фіґура Богоматері (1892) біля нової каплички. Чи зелено-рожевий хрест в дальньому куті села з 1900 р.
Здається, в Жабиню варто приїжджати під час великодніх і різдвяних свят - кажуть, тут все ще збереглися яскраві народні обряди, а я таке люблю. 
 |  Відповідь на головне жабинське питання |  |
Якщо перед нами й справді унікальна, майже 400-річна споруда (а якщо брати до уваги її функціонування як замку, то й старша за 400 років) - чому про неї немає й слова в чотиритомнику "Памятники архитектуры и градостроительства УССР"? Думаю, відповідь - в шубі, блясі і веранді. Ці три речі зробили старовинну і в багато чому унікальну споруду невиразною, вбили її історичний шарм.
А шкода. 
|