Курортом Татарів працював ще за Польщі: в путівнику по польським курортам за 1912 р. він описаний як "такий, що має дуже мальовниче положення в лісистій гірській місцевості, багато віл і будинків, а також санаторій доктора Жураковського". Трохи далі читаємо, що село це в Надвірнянському повіті творить з Микуличином єдину адміністративну одиницю (? - гм), а також має пошту, телеграф і залізничну станцію. За нотаріусом чи там до суду - до Делятина.

З тих часів у Татарові зберігся двірець (залізнична станція) - один з найбільш імпозантних у наших Карпатах. Вікіпедія датує його 1894 роком, але архітектура вокзалу підказує, що це неправда. Можливо, наприкінці ХІХ ст. тут просто з'явилася станція. Але існуюча чимала споруда має походити з міжвоєнного часу. Це підтверджують і старі листівки: на них будівля зовсім не схожа на те, що бачимо у Татарові в наші дні.

Татарів і зараз кліматичний бальнеологічний низькогірний курорт - все-таки від 684 до 750 м. над р.м., все-таки долина Пруту, все-таки природний захист гір, які піднімаються на понад кілометрову висоту з півночі і заходу. Кажуть, місцеве повітря помічне при астмі і бронхітах.

Тут свій мікроклімат, тут гарно, тут зовсім поруч Яремче. Та й до Франківська недалеко: всього 88 км. Не дивно, що знайти приватне помешкання чи інший спосіб для нічліга тут не важко - хоча я не шукала, завдяки киянам Ользі та Владу мене чекав нічліг в майже сусідній Дорі.

Одна з головних особливостей Татарова - його довжина. 25 км - не кожне велике місто протягнулося на таку відстань. В горах в ширину ж особливо не розляжешся, от і доводиться витягуватися...

Поляки і за радянщини не забували про виплеканий ще на початку ХХ ст. Татарів, приїздили сюди влітку, жили в залізничних вагонах на станції, а гуцули поставляли гостям дари карпатських лісів: ягоди і гриби, приносили молоко і банош.

Любителі гір звідси відправляються до Хом'яка та Синяка.

Її не проґавите - вона відразу біля траси. Ця невеличка дерев'яна церквиця ну ніяк не виглядає на свій вік - а він в неї солідний, все-таки XVIII століття. Храм хрестовий в плані, з піддашшям на фігурно вирізаних випусках зрубів. У плані церква має розширений центральний зруб і дуже короткі бічні рамена.

До східного об'єму церкви примикають прямокутні приміщення з півночі та півдня. Центральний зруб перекритий пластичним восьмигранним шатром на великому восьмерику, висота котрого не перевищує вершечків скатних дахів рамен хреста.

Храм було зачинено, тому в середину не потрапила. Шкода, звичайно, чотиритомник пише, що там зберігся темперний живопис ХІХ ст. А ще пише, що за своїм компонуванням мас, плавним ритмом та пологим пірамідальним силуетом пам'ятка ця є однією з найсвоєрідніших творів гуцульської народної архітектури.

З храмом складає єдиний ансамбль двоярусна дерев'яна дзвіниця (восьмерик на четверику), яка завершується шатром. Її перший ярус рублений з піддашшям на фігурних кронштейнах, а другий - каркасний.

За церквою, вже над урвищем над річкою. стоїть туалет - теж в стилістиці церкви: дерев'яна хатинка з високим дахом. Смішно, але ж теж частина архітектурного комплексу - і не дисонує ні разу :)

Біля храму - скромний дерев'яний хрест у вінках зі стрічками у кольорах угорського прапору. Тут поховано 17 гонведів, що загинули у боях часів Першої світової війни.