Архівне фото замку. Класне!

Село недалеко від обласного центру (в 12 км, напрямок на Перечин), відоме руїнами свого замку.
Фортеця стоїть на вершині високої гори (відносна висота - 125 м), яка колись була вулканом. Постала твердиня в 14 ст. як сторожовий пункт та осередок збору данини з навколишніх сіл.
Долина Ужа, що пробивається тут через Вулканічні Карпати, робиться все вужчою та вужчою, переходить в тіснину. Швидкій течії в цьому місці перешкоджає невелика плотина. Зліва розкинулася простора лука, попереду – глибоке провалля, з якого з шумом виривається гірський потік Кевелев. А на вершині 125-метрової гори – розвалини древнього замку.
До нього серпантином в‘ється лісова стежина. Міцний вал та глибокий рів чатують на подорожнього. Початки цієї твердині губляться в глибині століть. Народні перекази розказують, що побудувала його жорстока царівна – Погана Діва. В історії фортеця вперше згадується на початку 14 ст. як місце першого повстання закарпатців проти іноземного гноблення.
Після того як в 1301 р. помер останній з династії Арпадовичів, в Угорщині почалося міжцарювання, що супроводжувалося кривавою боротьбою за владу. Після довгої смути на угорському троні затвердився Карл-Роберт з неаполітанської династії Анжуйських. Закарпатці не признали нового короля, бо бачили в ньому ставленика папи, і взялися за зброю.
Повстання, яким керував ужанський жупан Петр Петенко, продовжувалося більше 10 років. За допомогою повстанці звернулися до сусіднього галицького князя. Та розорена татарами Галицька Русь не могла допомогти. Повстання придушили, його останньою опорою і був Невицький замок, який королівські війська захватили в 1321 році.

	ЛЕГЕНДА ПРО ПОГАНУ ДІВУ

Колись дуже давно в долині річки Уж поселилась турецька царівна. Це була жорстока чародійка, і народ прозвав її Поганою Дівою.
Задумала Погана Діва на крутій горі над Ужем серед дрімучих лісів побудувати для себе неприступну фортецю. Яничари згоняли людей піднімати на гору каміння і будувати твердиню. Для міцності вапно Погана Діва наказала гасити молоком та білками яєць. Та навіть цього їй показалося замало? і вона наказала примішувати до вапна материнське молоко. Почали помирати маленькі діти. По всій долині стояв плач, та Погана Діва лише посміхалася.
Та навіть цього Діві не вистачило. Задумала вона додавати до вапна ще й людську кров.
Не стало народу легше навіть тоді, коли замок було вже збудовано. Вояки Поганої Діви рискали по селах, сама вона з башти замка стежила за перехожими. Хто йшов попри замок та не кланявся їй низенько, тому вона веліла голову рубати. Стали люди це місце обходити.
Жив в той час в недалекому селі Ореховіце робітник Іванко. Він якось сказав своєму хазяїнові, що визволить народ від Поганої Діви, як тільки стане царем.
- Коли це залізо заквітне, тоді ти будеш царем, - відповів хазяїн, встромивши в землю істик (паличку з наконечником для чищення плугу).
Раптом на його очах істик перетворився в зелений куст з пишними трояндами. Відпустив хазяїн Іванка, пішов той в Ужгород, де якраз вибирали царя. Хтось запропонував зібравшимся аристократам, що ніяк не могли розібратися поміж собою, підкинути в повітря золоту царську корону. На чию голову вона опуститьс, той царем і буде.
Підкинули. І впав цей вінець на голову Іванка.
- Не бути мужику царем, - сказали аристократи. І знов підкинули корону. З тим же результатом. І в третій раз корона опустилася все на ту ж голову... що робити – став Іванко царем. Зібрав він велике військо, а також велів зігнати великі стада худоби. Пішло це стадо по направленню замку. Було вже темно, Іванко наказав прив‘язати до кожної тварини дзвіночок, а поміж роги поставити в‘язанку сіна та підпалити її.
- Коли все стадо з ревінням посунуло на фортецю, то Погана Діва прокинулася від страшного галасу. Перестрашилась царівна, вскочила на свого чарівного коня і помчала в бік Ужгорода. Та Іванко помітив утікачку – і почалася погоня. Проминули вершники Ужгород, вже попереду – річка Латориця. Дорога йшла густим дубовим лісом, і Погана Діва зачіпилася своїм розкішним волоссям за густі гілки та повисла на них, а кінь її поскакав далі.
- Як вже просила царівна Іванка не губити її, пропонувала своє серце... та убив Іванко жорстоку чародійку. Тіло її було спалено, а над попелом насипали курган. І зараз він стоїть під замком в долині коло поля.
За іншими даними, замок названий Невицьким тому, що повинен був захищати “невіст” (дівчат) міста. Назва поступово трансформувалась в Невицьке. В 14 ст. магнат Другет перебудував твердиню, замінив дерев‘яні укріплення кам‘яними. Кажуть, Погана Діва була його спадкоємицею. Такий персонаж дійно існував, та була та чародійка не бусурманкою, а угорською графинею. Вона дійсно наказувала селянам в вапно яйця з молоком примішувати. Хто не слухався – того піддавали всіляким карам. Жалоби на її сваволю доходили до тогочасного короля Матьяша, він, обурений, навіть зібрав військо, щоби силоміць доставити графиню до двору для судового процесу. Та до того часу Невицький замок став настільки міцним, що міг витримати не одну осаду. Король пішов на хитрість – саме ту, з худобою, про яку народ і розказує в легенді про Іванка.
В 15 ст. замок був частково зруйнований військами князя Д‘єрдя Ракоці ІІ. З того часу споруда стояла пусткою і вважалася нечистим місцем. Лише в кінці 19 ст. вчені почали повертати старий замок до життя.

	ФРАГМЕНТИ СТАТТІ "Твердиня Ужанської долини" ("День", 19 квітня 2002 р., В. Зубач):

Історія Невицького замку починається десь у XII столітті. Його будівництв було пов’язане з активною проруською політикою угорських королів, зростанням ролі гірських перевалів і шляхів, які вели через Карпати на північ і схід до Галича та Києва. Тоді замок був земляним городищем невеликих розмірів, укріплення якого складалися з валів, ровів.
В березні 1241 року монголо-татари ввірвалися в Угорщину через Верецький перевал, зруйнували укріплення в Невицькому. В другій половині XIII століття його знову відновили. В 1279 році угорський король Ласло IV (1274 — 1290) передав усі володіння комітату Унг і його управління трансільванському воєводі Фінті з роду Обо. Після його смерті, господарем Ужанщини і Невицького замку став його брат Омодей, який володів замком до 1311 р. В Угорському королівстві почалась епоха міжусобиць, боротьби магнатів за королівський престол. Омодей і його сини брали в ній активну участь. Невицьку фортецю, що була місцем перебування жупана та його помічників, укріплюють. Саме на межі XIII — XIV століть на місці круглої башти будується новий чотирикутний лонжон, а біля нього колодязь для збору дощової води глибиною 4,5 м.
На Ужанщині був спокій, поки жив старий Омодей — вірний прихильник Карла Роберта з династії Анжу, котрий у впертій боротьбі завоював угорський королівський престол (1301—1343). Але, коли в 1311 році посталі кошицькі селяни вбили Омодея, Карл Роберт вирішив зламати владу роду Обо в Північно-Східній Угорщині. Проте замок у Невицькому й надалі залишився в руках Омодеїв. У 1317 році Ласло, син Омодея, знову повстав проти королівської влади, але зазнав поразки. Невицький замок штурмом взяли королівські війська.
Нова епоха в історії замку розпочинається в 1328 році, коли Карл Роберт передає його спочатку в тимчасове, а з 1333-го в постійне володіння князів Другетів. Дарчу грамоту Другетам у 1343 році підтверджує новий угорський король Людовік Великий. Із того часу і аж до моменту загибелі фортеці в середині XVII століття саме вони володіли замком.
До середини XV століття Невицький замок тільки номінально вважався центром домінії — володінь Другетів на Ужанщині. Тут вони тримали лише власного каштеляна. Ситуація змінилася, коли в 1440 році в Угорщині розпочалася громадянська війна, і Другети знов стали помітними фігурами в політичному житті країни. Постійні військові сутички, поширення вогнепальної зброї змушують князів частково перебудувати і значно укріпити Невицький, єдиний на Ужанщині, замок.
Перебудова була викликана суворою необхідністю, адже археологи знаходять в об’єктах середини XV століття величезні кам’яні гарматні ядра діаметром до 25 см. Поширення вогнепальної зброї вимагало додаткового зміцнення замкових стін, в першу чергу зі східної, найбільш доступної сторони, та побудови додаткової лінії укріплень. Для меншої вразливості від вогнепальної зброї зовнішня кам’яна стінка була зроблена нижчою. Додаткові ускладнення для наступаючого ворога створювала висунута на південь триповерхова вежа, що була з’єднана з центральним замковим двориком двоповерховою критою галереєю довжиною 35 м. Бійниці південної башти та галереї контролювали дерев’яний міст, який був перекинутий через рів перед другою захисною лінією і вів у другий замковий дворик.
— Археолого-архітектурні дослідження вказують, — говорить провідний вчений Інституту карпатознавства Ужгородського національного університету, професор, доктор історичних наук Едуард Балагурі, — що десь на зламі XV — XVI столітть замок набуває сучасного вигляду. Дослідженнями вдалося також установити, що зі східної сторони існувала і третя захисна лінія, яка складалася з валів та дерев’яно-глиняних конструкцій. Вали замикали трапецієвидний простір із двома напівкруглими бастіонами. Залишки цих валів добре простежуються і тепер. Між другою та третьою захисними лініями існував невеличкий посад (0,7 га), де проживало і працювало ремісниче населення, яке обслуговувало володарів замку (гончари, ковалі тощо). В разі штурму замку населення ховалося за надійними замковими мурами. Звичайні підрахунки вказують, що кількість замкових захисників разом із населенням палісаду могла сягати понад півтисячі осіб... Але замок не був непохитною цитаделлю і часто переходив із рук в руки, особливо в кінці XVI — на початку XVII століття, коли між Другетами почалися родинні чвари. Відомо, що у 80- х роках XVI століття королівські війська, вибивши із замку Гашпара Другета, допомогли заволодіти ним Дьордю II Другету.