Червень-2009. Нео-готичний костел у Підлісному Мукарові

Карта

48°58′17″ пн. ш. 26°56′36″ сх. д.

Село в Дунаєвецькому районі, за 7 км. від Малієвець. Щоб добратися сюди, з‘їжджаємо з траси Чернівці – Хмельнцький в Міцівцях (це десь посередині відрізка Дунаївці – Ярмолинці) і далі жахливою дорогою добираємося до села. Те, що нас цікавить, а саме місцевий костел, знаходиться досить далеко, майже в кінці села, тож налаштуйтесь на довгу трясонину локальним бездоріжжям. З громадським транспортом туди досить проблемно.

На території Підлісного Мукарова знайдено залишки поселення трипільської культури. Назва села зустрiчається в iсторичних документах вже на початку ХV ст. В той час це була королiвщина, яка спочатку входила до Барського староства. З 1665 р. ці маєтності склали окреме Мукарiвське староство, до якого входили сім сiл, i яке давалося в довгострокову оренду на привiлейованих умовах. В кiнцi ХVIII ст. володаркою Мукарiвського староства була дружина вiдомого французького авантюриста того часу принца Шарля де Нассау-Зiгена Каролiна Гоздська. Пiсля її смертi в 1804 р.

та смертi принца Нассау в 1808 р., iмператор Олександр I вiддав Мукарiвське староство в оренду на 12 рокiв (1818-1830) Павлу Бутягiну, секретарю Росiйського посольства у Францiї, одруженому на прийомнiй дочцi принца Нассау-Зiгена i Каролiни Гоздської - Єлизаветi Iванiвнi. Подільська принцеса одержала блискучу освiту в Парижi, в салонi вiдомої французької виховательки панi Кампан, де її знали під псевдо Фолос. У 1830-1842 рр. Мукарiвське староство знаходилося у володiннi Кам’янець-Подiльського кафедрального собору.

Колись я думала, що саме до часу, коли Підлісний Мукарів належав кам'янецьким римо-католицьким єпископам, і належить зведення (або перебудова) місцевого костелу. Про перебудову варто пояснити. В радянських часів книжці про Дунаєвецький район було чомусь згадано, що храм цей збудовано в XV столітті, та його виразний неоготицький вигляд недвозначно вказує на пізніший період.

Хоча все насправді було не так.

Первісна римо-католицька парафія в Мукарові виникла ще в XVI ст. Тодішній власник мукарівського староства Андрій Горський дав кошти на побудову першого костелу в 1613 р. Привілеї і певне начиння храму св. Йосипа надав 12 серпня 1613 р. польський король Сигізмунд ІІІ. Храм був дерев'яним - а як виглядав, точно вже не скажеш: в часи Михайла Корибута Вишневецького, в ІІ половині XVII ст. його цілковито знищили турки. (На пам'ять від турків ще принаймні два століття тут вирощували відбірний, якісний турецький тютюн).

Мукарівський костел № 2, теж з дерева, звели в 1760 р. Йому судилося простояти практично століття.

Мурований храм в стилі пізньої неоготики зводили на кошти парафіян протягом 13 рокiв. Ініціатором будівництва був священик Базилій Шах. Почали в 1859 р., закінчили в 1872-му. Освятив костел, щоправда, чомусь аж в 1886 р., єписокп Любовідський.

На початку ХХ столiття у Пiдлiсному Мукаровi було понад 400 парафiян. В 1933 р. храм закрили (відкрили його за німців, у 1941-му). Повторно закрили святиню в 1962 р. Віруючим споруду повернули в 1989 р. Тоді ж архітектурним відділом Дунаївецького району було розроблено план реконструкції храму і зведення дзвіниці (під керівництвом Володимира Окінійчука). В 1989-1992 р. храм було поштукатурено. Малярне оздоблення виконали художники зі Львова під керівництвом Романа Довганика. Назвати підбір кольорів шедевральним я б ніколи не наважилась.

Чехословацька фірма "Рігер Клос" провела реконструкцію місцевого органу - за сприяння органіста Львівського органного залу Віталія Півнова. Львів'яни ж виготовили вівтар. сповідниці і рами хресної дороги (Стефан Адамський і колеги). Стації хресної дороги прибули з Литви. Було також зведено плебанію і катехетичний будинок. В радянський час покрівля храму була з шиферу, її замінили на жерсть.

Зі статті Сергія Феодосьєва "Музика, що застигла в камені" (газета "Є!"):

...готичнi форми перемiщувалися з iншими стилями i пiдпадали пiд вплив мiсцевих традицiй. В цей перiод в багатьох європейських країнах, зокрема Нiмеччинi, Австрiї та Англiї, особливо сильного розвитку набув напрямок так званої суворої готики, який ми спостерiгаємо i який яскраво проявляється в Пiдлiсно-Мукарiвському костелi. Основним, найхарактернiшим для цього стилю, матерiалом був тесаний камiнь, що використовувався не лише для створення самої будiвлi, але й для її декорацiї. (Робота старих майстрiв-подолян, що збудували костел в Пiдлiсному Мукаровi не може не дивувати. Вона просто вiртуозна i сьогоднi для будь-кого може послужити еталоном чи свого роду наочним пiдручником з мулярської справи). У витягнутi по висотi вiкна вставлялося рiзнокольорове скло, скрiплене вузькими свинцевими смугами. Його вiдтiнки породжували в iнтер’єрi рiзноманiтнiсть свiтлових ефектiв i створювали таємничу атмосферу.

В готицi велика увага з точки зору художньої виразностi придiлялася захiдним фасадам, якi, як правило, мали двi вежi. Головними елементами композицiї фасаду служили портали, якi мали багате оздоблення, а також кругле вiкно (чи вiкна) над ними, що називалося розою. Завдяки багатоярусному подiлу поверхнi стiни i використанню великої кiлькостi рiзноманiтних скульптурних прикрас, вся площа фасаду перетворювалася в камiнне мереживо. Всi цi елементи присутнi в Пiдлiсно-Мукарiвському костелi." (С).