Голозубинці

Палац в Голозубинцяхв 1914 р. - і 30 вересня 2007 р.

Велика подяка за це місце Бульбашці Аеро і Роману Афтаназі - бо більше ніде і ніхто не знає, здається, про місцеву цікавинку.

Де це: на схід від Дунаївців. Саме село (населення трохи більше за тисячу чоловік) почнеться рівно на 7-му кілометрів траси, яка тікає з центру райцентру в напрямку Великого Жванчика. До власне палацу, мети подорожі, ще зо 2-3 км. Найшвидше за все, якщо в вас немає власного транспорту, шлях доведеться долати пішки або попутками. З громадським транспортом тут якось не склалося. Причому голосувати в зворотньому напрямку варто лише і тільки на автобусній зупинці напроти заправки. В інших місцях не підбирають - перевірено.

Не спішіть виходити в центрі села - вам треба майже виїхати за його межі, проминути місток і млин на Студениці і піднятися майже карпатським серпантином до вершини виоченької кручі над рікою. Там, в старому парку, який зараз більше нагадує ліс, знаходиться Голозубинецька обласна протитуберкульозна лікарня. Вона ж в минулому (до 1963 р.) - сільгосптехнікум. Вона ж в ще дальшому минулому, англійці б використали Past Perfect - маєток Скібнєвських.

Дорога до лікарні-палацу фантастично красива - і я абсолютно не шкодувала, що топала туди пішки від самого початку села. Більшість же туристів все-таки не такі фанати пішохідних прогулянок. :о)

Тут без праці Р. Афтаназі "Історія (Дії) резиденцій на давніх кресах Речі Посполитої" ніяк не обійтися.

Отже, колись Голозубинці були одним з фільварків дунаївецького ключа, який належав Красінським (Krasińskim).

(До речі, цей факт мене здивував, тому що місце садиби ідеально підійшлоб для середньовічного замку: на горі над річкою, що ще треба феодалу?)

В 1850 р. генерал Вінсент Красінський продав ці землі Віктору Миколаю Скібнєвському (Wiktor Mikolaj Skibniewski) гербу Слеповрон (близько 1785-1859). Цей шляхтич був головою Прикордонних Проскурівських судів, а дружиною його була Антоніна Залеська (близько 1801 - 1852). Потім Голозубинці та околиці (села Іванківці та Меланія) отримав п'ятий син Віктора Миколая, Віктор Зигмунд Скібнєвський (1835-1872). А останнім власником села був син Віктора ІІ - теж Віктор, але цього разу вже Станіслав (1864 - помер після І Світової війни). Одружений від був на Емілії Жураковській гербу Сас.

Ймовірно, в кінці 1870-х років Віктор Зигмунд Скібнєвський зводить на вершині гори над Голозубинцями великий маєток. Будівництво спочатку, здається, задумувалося як класицистичне (проект славетного господаря Новомалина, адепта класицизму Томаша-Оскара Сосновського). В результаті мала б вибудуватися прямокутна симетрична споруда, одноповерхова з боку головного в'їзду в маєток, а з боку парку (вірніше, прірви над Студеницею) - двоповерхова - земля тут так і летить до річки, лише дерева, здається, її спиняють.

Три ризаліти на центральному фасаді, від найменшого - до найбільшого - збереглися до наших днів майже без змін. Як колись, так і тепер споруда була потинькована.

Відомо, що на час побудови споруди парковий фасад мав мати великий балкон з балюстрадою, звідки відкривався шикарний, напевне, краєвид на село та долину Студениці. Фото 1914 р. це підтверджує: з бічного боку будівлі тоді й справді не росли дерева, а зараз мало що їх повно, там є ще й кудлата сіра Муха, яка намагалася мене розірвати на куски навіть після того, як яїї ДВІЧІ погодувала. Вредна якась, а ще має такого смішного грубенького песика...

Та невдовзі чи то плани, чи смаки господаря змінилися. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. голозубинський палац було значно розширено. Проект реконструкції розробив маловідомий барон Горох (Horoch) (це ж якийсь праправнук одного російського казкового царя, нє?). Тоді дещо було підвищено центральний ризаліт, а над портиком влаштовано напівкруглу лоджію. Біля правого бічного фасаду з'явилася прибудова - і яка! До досить суворої будівлі звідкілясь прилепилася симпатична башточка з високим шпилем на пірамідальному даху. Р-р-романтизмом запахло! Куди й поділася симетрія. До речі, дивні старі сходи, які ведуть на горище від башточки зараз, на старому знімку не помітні.

Зараз всередині про панські часи нагадують лише сходи і товсті стіни - хоч гарматою по них гати. Хоча одна з працівниць лікарні висловила сумнів з приводу давності сходів - тож лишаються лише стіни.

В описі інтер'єрів Роман Афтаназі посилається на А.Урбанського, на жаль, в жодній з трьох його книжок, які у мене є, я не знайшла навіть згадки про Голозубинці. Так от, Урбанський (за Афтаназі) згадує, що в палаці було чимало гарних старих картин голанської школи, а також "палісандрових" меблів. Були тут і ескізи до "Berezyny" Войцеха Коссака (відомого польського художника тієї епохи), а також родинні портрети Скібнєвських та Богданів (з цього роду походила дружина Віктора Зигмунда Скібнєвського Леопольдина).

В окремій залі зберігався турецький намет, який Віктор Станіслав привіз з подорожі до Аравії. В бібліотеці зберігалися рідкісні книги з філософії і психології, а також родинний архів за кілька століть. Плюс всілякі документи, привілеї та інша потрібна лише господарям макулатура, яка невідомо де поділася після революції.

Гарненька башточка ще раз. Ну і що, що фото пересвічене. Плита з написом польською (Щось про "Пам'ятай минуле", далі не читається) на парковій брамі. Я і паркова брама. Стара алея.

Як не дивно, але місцевий парк є пам'яткою природи державного значення. Догляду за ним ніякого - нема на Голозубинці Пажимських з Самчиків. Площа парку 21 га, а закладено його було начебто ще в середині XVIII ст. (Що, ще до побудови садиби?). Тут мають рости близько 30 видів дерев, серед екзотів - клен сріблястий, смерека біла і модрина європейська.

Ображено повернувся до фасаду палацу задом Максим Горький.

Ображено повернувся до фасаду палацу задом Максим Горький. Інтер'єр палацу зараз. Парко-ліс? Дендропарк? :о) Що б то не було, сироїжки і жолуді там водяться.