Кривчик

За кілька кілометрів після Слобідки Рахнівської на трасі Чернівці-Житомир буде вказівник на село Рахнівку. Дуже наполегливо раджу звернути туди і проїхати якісь кілометрів 5-7 від траси. Щоб побачити...

Я б могла написати й "Поділля", і навіть "України" - без зайвих сумнівів, бо правда.

Це невеличке село - всього 600 мешканців, з них, здається, добру третину складають жителі місцевого інтернату для людей з вадами розумового розвитку. Але воно таке... таке... таке...

А подякувати за інфу про Кривчик я мушу Олександра Волкова, колишнього фотографа гарного львівського видавництва "Центр Європи". Саме він мені в 2005 ще році розказав про місцевий палац, на додаток згадавши, що кілька років тому вони ледь ноги винесли через моторошне враження від мешканців колишнього маєтку, а нині психоневрологічного інтернату.

Мене вони не налякали, навпаки, допомагали як могли.

Коли потрапляєш в Кривчик, спочатку дивуєшся: а де ж село? Дорога йде надзвичайно мальовничим лісом - не дарма водій попутки, що взяла мене на повороті, називав ці місця "Нашою Швейцарією". Подекуди серед зелені трапляються хатки: так це і правда село! Воно розкинулося в глибокій балці над річкою Тернавкою, розтягнулося на кілька кілометрів. Гарно тут невимовно. На околиці села піднімається гора "Грабина" - кажуть, там колись був замок. Цілком можливо, місце це неймовірне. Водій розказував, що до цього часу збереглися розлогі підземні ходи, подекуди вже засипані, але я не любитель самотужки вивчати підземелля.

Білі кам'яні глиби на Грабині та сусідній горі здалеку схожі на овечу отару - принаймні, я подумала, що то вівці. Звідси й народна легенда про цигана-пастуха, який десь заховав в Грабині панське стадо.

А от про місцевий палац мовчать джерела. Ані згадки в Урбанського чи Романа Афтаназі. Спроби з'ясувати щось в самих кривчан залишилися без успіху: я обшукала весь санаторій, та ніхто мені нічого розказати не зміг.

То ж буду надзвичайно вдячна за інфу про це місце.

Місця тут грибні. Крім цього велета я, не шукаючи. знайшла велетенську лисичку і гарного козарика. А на горі стояв колись замок. Збіжжя геометрично вишикувалося в каре.

Скелет годинника на закинутій вежі. Фасад палацу. У вежі. Всередині. Там, на жаль, нічого цікавого - я походила приміщеннями обох поверхів. Проте все ще висить гігантська картина "Навіки разом"

Ліс навколо санаторію вражає мальовничістю. Один з флігелів палацу.

Ось таки підвали вириті просто в горі. Ліс навколо санаторію вражає мальовничістю. А біля входу є навіть щось подібне на вали. Один з флігелів палацу.