Кривчик

За кілька кілометрів після Слобідки Рахнівської на трасі Чернівці-Житомир буде вказівник на село Рахнівку. Дуже наполегливо раджу звернути туди і проїхати якісь кілометрів 5-7 від траси. Щоб побачити...

Я б могла написати й "Поділля", і навіть "України" - без зайвих сумнівів, бо правда.

Це невеличке село - всього 600 мешканців, з них, здається, добру третину складають жителі місцевого інтернату для людей з вадами розумового розвитку. Але воно таке... таке... таке...

А подякувати за інфу про Кривчик я мушу Олександра Волкова, колишнього фотографа гарного львівського видавництва "Центр Європи". Саме він мені в 2005 ще році розказав про місцевий палац, на додаток згадавши, що кілька років тому вони ледь ноги винесли через моторошне враження від мешканців колишнього маєтку, а нині психоневрологічного інтернату.

Мене вони не налякали, навпаки, допомагали як могли.

Коли потрапляєш в Кривчик (відомий з 1493 р.), спочатку дивуєшся: а де ж село? Дорога йде надзвичайно мальовничим лісом - не дарма водій попутки, що взяла мене на повороті, називав ці місця "Нашою Швейцарією". Подекуди серед зелені трапляються хатки: так це і правда село! Воно розкинулося в глибокій балці над річкою Тернавкою, розтягнулося на кілька кілометрів. Гарно тут невимовно. На околиці села піднімається гора "Грабина" - кажуть, там колись був замок. Цілком можливо, місце це неймовірне. Водій розказував, що до цього часу збереглися розлогі підземні ходи, подекуди вже засипані, але я не любитель самотужки вивчати підземелля.

Білі кам'яні глиби на Грабині та сусідній горі здалеку схожі на овечу отару - принаймні, я подумала, що то вівці. Звідси й народна легенда про цигана-пастуха, який десь заховав в Грабині панське стадо.

А от про місцевий палац мовчать джерела. Ані згадки в Урбанського чи Романа Афтаназі. Спроби з'ясувати щось в самих кривчан залишилися без успіху: я обшукала весь санаторій, та ніхто мені нічого розказати не зміг.

То ж буду надзвичайно вдячна за інфу про це місце.

За рік, що минув з візиту (станом на листопад-2008) вдалося дізнатися наступне: палац належав родині Крупинських і був зведений в ІІ половині ХІХ ст.

Інтернат для людей з вадами розумового розвитку діяв там чи не відразу після революції. Під час німецької окупації нацисти розстріляли 98 мешканців інтернату.

Місця тут грибні. Крім цього велета я, не шукаючи. знайшла велетенську лисичку і гарного козарика. А на горі стояв колись замок. Збіжжя геометрично вишикувалося в каре.

Скелет годинника на закинутій вежі. Фасад палацу. У вежі. Всередині. Там, на жаль, нічого цікавого - я походила приміщеннями обох поверхів. Проте все ще висить гігантська картина "Навіки разом"

Ліс навколо санаторію вражає мальовничістю. Один з флігелів палацу.

Ось таки підвали вириті просто в горі. Ліс навколо санаторію вражає мальовничістю. А біля входу є навіть щось подібне на вали. Один з флігелів палацу.