Одна з найголовніших споруд міста.

Самісінький центр міста. Однаково поруч з Ратушею, мурами чи фарним костелом-музеєм.

Катедральний собов у Станіславові-Франківську зведений в 1753-1763 роках в стилі бароко,а ле це не веселе і манірне бароко заморських палаців, а суворе, давляче на тебе бароко міста, яке весь час було змушене тільки те й робити, що відбиватися від ворогів. Тут не до рокайлів та легковажних волют: знайти б час і сили хоча б стіни поставити.

 І то не жарти: фундамент під святиню заклали ще в 1720 році. Звели досить швидко (по тим часам): за дев'ять років. І що? Собор був відразу приречений: інжерені прорахунки при побудові, якісь там ганджі. Довелося в 1753 році споруду (ще майже новеньку) розібрати.

Час гаяти не стали, відразу на старих фундаментах почали будувати по новому. За процесом наглядав С.Потоцький, який запросив з Кам'янця військового інженера, датчанина Християна Дальке і Ю. Каршицького. За десять років будівництво завершилося, результат ми бачимо на майдані Шептицького і зараз - численні реконструкції катедри мало що змінили в її зовнішності.

Маємо велетенську восьмистовпну базиліку, зведену з цегли, з двома барочними баштами на головному фасаді. В інтер'єрах хрестові склепіння. Розписи, які вкривають тут чи не кожен міліметр стін, невідомої мені дати виконання.

Капітальні реставрації мали місце в 1885 і 1955 роках.

До речі, зустрічала дані, що костел-попередник на місці собору був взагалі з дерева.

Треба відразу зазначити, що будували таку махіну на місці (Увага!) первісного дерев'яного замку зовсім не для потреб місцевих греко-католиків, які сьогодні моляться в катедрі. Базиліка була частиною ієзуїтського кляштору. Ще в 1713 році Станіслав Потоцький задумався про нещасну освіту, яка цілковито занепала на теренах його міста в наслідок нескінченних воєн. З цією метою він запросив у місто єзуїтів - відомо ж, що в ті часи саме їх колегії славилися гарною якістю знань.

Невдовзі в місті з'явився єзуїтський кляштор. Дружина Потоцького, Вікторія, вважала новозведений храм своїм дітищем, багато жертвувала на нього. Комплекс включав в себе власне костел, келії, колегію (діяла з 1744 року - принаймні, з цього часу про її діяльність свідчать документти, хоча вчені вважають, що колегія відкрилася ще раніше).

В 1773 році для єзуїтів почалися важкі часи: касація ордену, все. От після цього австрійська влада і передала споруди у власність станіславівської греко-католицької общини. В 1850 році було створене формальне греко-католицьке біскупство, і костел отримав статус катедри. Хоча перший єпископ в місті з'явився аж в 1886 році. Ним був ще зовсім юний Григорій Хомишин (1867-1947).

(За іншими даними, він став єпископом аж в 1904 р., що більше схоже на правду).  

Дивна штука історія, дивні долі в таємних і не дуже орденів. Здається, людство без них не може. От і з єзуїтами так сталося: в 1814 році орден знову опинився на коні. Станіславівські єзуїти в кінці ХІХ ст. збудували Місійний будинок на перехресті вул. Петра Скарги та Грюнвальдської, неодноразово намагалися як не повернути собі колишню стятиню, то хоча б дістати дозвіл на будівництво нової. Дістали. Збудували. Але про нього ми поговоримо на іншій сторінці. :)

	Кілька старих зображень катедрального собору:

1898 р. 1899 рік. Обидва види - з площі Ринок.