Палац в Батурині і відроджені флігелі. 15 жовтня 2006 р.

З Батурином зараз шуму багато. На палац останнього маролосійського гетьмана Кирила Григоровича Розумовського, збудований в 1799-1803 роках видатним майстром Ч.Камероном, звернув увагу сам Президент. Цього достатньо, щоб фактично на пустому місці влаштувати іст(е)орико-архітектурний заповідник «Гетьманська столиця"* і трясти бізнесменів різного масштабу на «добровольні» внески в ім’я майбутньої слави Батурина.

	Тур-ікона майбутнього: так це відбувається.

*І не треба мене повчати, що заповідник організовано ще в 1993 році. Сама знаю. Тільки не знаю, де набралося аж 39 об’єктів, що в нього входять – хоча, якщо врахувати археологічні та природні пам’ятки, цілком може бути. Університетські експедиції майбутніх археологів з Чернігова приїжджали сюди в 1995-1997 роках – шар XVIII століття тут мусить бути казково багатим. Знаходили не лише рештки будівель чи посуду, а й 26 людських скелетів зі слідами насильницької смерті. Скільки ще знайдуть, сказати важко.

З місця гарантовано зроблять попсову ікону. Самі вирішуйте, добре це чи погано, але про Батурин скоро дізнаються всі, від дошколят і пенсіонерів до латімерій і птеродактелей в глибоких шарах грунту. Будуть від бахмачського жовтого вокзалу (а туди 26 км всього) відходити каравани автобусів, набитих спраглими гетьманських клейнодів туристами з всіма їх фотоапаратами, бутербродами і кишеньковими грошима, які планується витратити на сувеніри. Сувеніри теж будуть. Ними торгуватиме половина з 3 600 жителів міста, от побачите.

Це зараз, в жовтні 2006 року, там є лише палац в лісах, відбудовані червоні флігелі і будка, як шпалерами обклеєна Законом України про працю і його найближчими родичами. Ще є величезний, на пів-фасада транспарант, де сказано, що «З ініціативи Президента України Ющенка В.А. проводиться реставрація пам’яток архітектури. (...)

Інвестор: Благодійний фонд «Гетьманська столиця», виконавчий директор Бутко М.П.

Замовник: Управляння містобудування та архітектури Чернігівської облдержадміністрації

Генеральний планувальник: інститут «УкрНДІпроектреставрація»

(...) Початок робіт: 2005 р.

Завершення робіт: 2007 р.»

	Польська фортеця, гетьманська столиця, руїна...

Колись на цьому пагорбі над Сеймом стояла польська фортеця (що, не знали?), заснована за наказом короля Стефана Баторія. Річ Посполита за рідного племінника упириці Елізабет Баторі була могутньою величезною державою. І її кордони сягали аж сюди. На згадку про ті часи залишилося ім'я поселення - Батурин, той, що належить Баторію.

Це вже потім буде гетьманська резиденція і навіть столиця автономної Лівобережної України.

В 1669 р. в містечку з’явилася кам’яна будівля Генерального суду Лівобережної України. Так польський прикордонний форпост почав трансформуватися в український міф. Гетьмани Демьян Многогрішний та Іван Самійлович підписували тут свої універсали, але не вони, а харизматичний Іван Мазепа прославив Батурин. 

Саме він в зеніті слави і фаворі Петра І, в 1700 році, зводить в містечку мурований палац, де бували всі сливки козачого війська. Батурин налічував 40 храмів, мав два кляштори і школу.

Зраду Петро І не простив ані гетьману, ані його місту. Військова каральна експедиція під началом лібхерца Меньшикова 2 листопада1708 року вирізала більш як 20 000 чоловік, не пожалівши ані дітей, ані старців, ані жінок. Геноцид окремо взятого поселеня чи втамував спрагу крові шаленого тирана-імператора? Навіть якщо загиблих було не 20 000, а лише 6 000, це ката не виправдовує.

	Палац гетьмана. Чи фельдмаршала?

Палац в Батурині. Жовтень-2006

Потім люди казали, що щолистопада на руїнах Батурина плаче і стогне земля. Столиця переїхала в Глухів. Аж поки в 1740-х роках дочка сатрапа і вбивці Єлизавета не дозволила Кирилу Розумовському, брату свого таємного чоловіка Олексія Розумовського, відродити Батурин. Кирило, як і Мазепа, був гетьманом. Гетьманство скасує Катерина ІІ в 1764 р., палац почне будуватися в 1799-му. 35 років пройде. Це вже не «Гетьманська столиця», а потішальний приз останньому гетьману, якому це місце дарують разом з фельдмаршальським титулом. Столицею було відроджене місто, а не палац.

Палац гарний. Це без зайвих слів. Хоча й класицизм. Я про це й до поїздки в Батурин з Сергієм Соболевським знала – з картинок. І це при тому, що будівля зазнала не одне руйнування – але зуміла зберегти не лише зовнішню коробку, а й сякі-такі залишки інтер’єрів: ліплення (сама бачила через вікна!), печі, паркет. Якого часу паркет, щоправда, сказати важко: в 1910, здається, році, палац горів і відбудовувався протягом 1911-1913 рр. Ще одна реставрація мала місце в 1967р.

Палац зводився з цегли, а от перемички, колони та карнізи – з блоків пісковику, який спеціально привозили з Новгорода-Сіверського. Дивно, що, здавалося б, куб кубом (в плані споруда – прямокутник з ризалітами-ротондами), а має такий шарм. Причом з усіх сторін, і навіть за кілометр, з траси, коли він вигулькує раптово серед зелені дерев, коли машина перетне міст через Сейм. Головний фасад колись було звернено до парку, на дорогу виходила тильна сторона, але зараз парку немає, є просто собі дерева, що стоять на чималій відстані, як челядь під час гетьманського обіду.

	Ну і інше.

Флігелі вже є. Чи буде парк? Його за два роки не відтвориш, хіба привозити вже дорослі липи і перестаркуваті дуби в кадках, що малоймовірно.

Є ще церква Воскресіння (1803), збережена майже без змін. Така собі типова ампірна святиня, нічого аж такого. Одноглава, з напівкруглою апсидою, хрестова в плані, чотириколонні портики з трикутними фронтонами з трьох боків.

Будинок Кочубея (кінець XVII – початок XVIII ст.) я не бачила – ви ж в курсі, що до поїздок я не готуюся ніяк, а то мені інакше нецікаво. Буде привід повернутися в Батурин ще раз – але бажано до того моменту, коли «Гетьманська столиця» перетвориться на чернігівський варіант «Софіївки» з натовпами безпорадних туристів і рядами яток з сувенірами.

Хай буде так, як має бути. Кінців кінцями, Батурин на своєму віку бачив такі карколомні злети і такі інфернальні падіння, що заслужив хоча б шани. Розумовський помер в 1803 р., так і не дочекавшись на свій омріяний Палац. Ми дочекаємся.

	Архівні фото

Архівні матеріали з фондів ІІМК РАН, Санкт-Петербург, Росія, надані Андрієм Чекмарьовим.