2 листопада 2008 р.

Архівне фото з фондів ІІМК РАН, Санкт-Петербург, Росія, надане Андрієм Чекмарьовим.

	Лекція з фізики під куполом храму.

Чесно - я навіть не знаю, як почати писати про Катерининську церкву (1715) в Чернігові. Просто сказати, що храм в стилі козацького бароко, один з "центрових" у місті, є п'ятиглавим, хрестовим в плані та зведеним з цегли, що збудований він на кошти Якова Лизогуба, що сильно постраждав від пожежі в 1837 р., що з 1979 р. там розміщався Музей народно-декоративних мистецтв Чернігівщини - смішно. Після того, що я там бачила, обмежитися такими не дуже цікавими фактами НЕМОЖЛИВО.

Згадати про справжню війну, котру оголосив цій прекрасній церкві московський патріархат, теж треба, але думаю, та війна - шумовиння, накип історії, він зійде, залишивши лиш бруд (принаймні, численні написи "Геть московську церкву" на парканах Чернігова - вже сякий-такий, може, не надто естетичний та занадто хуліганистий, але все-таки знак). Церква й справді тримає облогу: біля високих мурованих стін - військовий намет (он, його видно на фото вгорі), обклеєний дешевими агітками про неканонічність УПЦ КП. Їх, в наметі, зрозуміти можна: хто ж хоче втрачати чергову сферу впливу? Але храм настільки вище за намет, він настільки СОЛІДНІШЕ - намет програє все одно.

Якось це навіть комічно: долю храму вирішував... Вищий апеляційний суд України. В травні 2008 р. нарешті було поставлено крапку в цій справі - а справа виявилася довготривалою, адже голова Чернігівської ОДА Микола Лаврик передав козацький храм козацькій громаді УПЦ Київського патріархату ще в 2006 році. Відразу по прийняттю рішення намети з-під храму мали б прибрати, та чомусь не прибрали. Знаків питань тут можна ставити безліч: скажімо, куди пропали експонати музею, які були заблоковані москвофілами? Хто відповість за їх нищення?

Але розказати я все-таки хочу не про це. А про диво.

Отже, після кількагодинного блукання Черніговим, вже незадовго до від'їзду, я зайшла в Катерининську церкву. Білі стіни (а козацькі церкви ніколи й не були розмальованими). Високий купол. Майже саморобний іконостас - з того, що вдалося врятувати з музейних експонатів. Блукаю, щось фотографую - аж тут підходить симпатичний чоловік і питає, чи не хочу я піднятися до куполів церкви.

Вгадайте з трьох разів, чи я хотіла :о).

Це вже потім я зрозуміла, що потрапити на ці сходи до неба змогла завдяки голові козацької православної громади Андрію Лісовому. А тоді - я просто піднялася на хори. Праворуч в стіні - чорні невисокі двері. Мене ведуть туди, куди потрапити й не мріяла. Те, що ця подорож принесе дива, я ще не знаю: ну куполи й куполи, я схоже бачила й у Топорівцях на Буковині, і в нашій фортеці... Пан Андрій показує на один з куполів: що ви бачите? Що-що... Та нічого я не бачу. Підсліпкувата й на сонці, в темряві я тим більш безпорадна. А там що бачите? Знову нічого. Ох. Мені справді ЩОСЬ показують. Я справді щиро стараюся побачити те ЩОСЬ - але не бачу.

І лише коли очі звикли до темряви, я зрозуміла, що ж було переді мною весь цей час. :о)

Барочні куполи храму (з металу?) видаються досить новими (і є такими - адже відомо, що дах храму-музею протікав, отже, був іншим), але подекуди в них трапляються маленькі дірочки.

Далі фізикам і фотографам можна не пояснювати, правда? :о)

Темне-темне приміщення. П'ять мурованих куполів. І крихітні тунелі для світла. Ідеальна камера обскура! На куполах відтворюються куполи ж - сусідні і перевернуті. На деяких видно одну копулу, на деяких - відразу дві. Шкода, сонце було вередливим того дня. Шкода, що й фотоапарат був вередливим - навіть з загнанною в плюс експозицією, навіть на найвищому ISO... Показати побачене вам я не зможу - але я його бачила, і це було... Ех, сюди б школярів на уроках фізики водити!

Знаєте, пам'ять штука нетривка, і інші чернігівські храми можуть зтертися з часом. Та Катерининська церква не зітреться. з таким-то імпринтингом - ніколи!