Топорівці



Одна церква з 1914р., інша - з 1560-го. Обидві суперові. Перша - як замок, друга - як фортеця, з оборонним ярусом, без вікон, з товстими стінами.

Отже, що маємо? Село в 15 км на північний схід від Чернівців, в Новоселицькому районі. Трохи більше як 4 400 чоловік населення. Якщо добираєтеся власним транспортом (а так значно легше) - це коротка (стара) дорога в облцентр (звертаємо в Недобоївцях в сторону прославлених Л.Каденюком Клішківець і Ко). Коротка аж ніяк не означає краща. Дорога жахлива. І це при тому, що 90 % траси проходить через населені пункти, а тут розганятися на більш як 50 км за годину незаконно і нерозумно. Але заради Топорівців доведеться терпіти. Таке вже село. :)

Якщо ж власного транспорту немає, а чумакування не розглядається в якості привабливого відпочинку, доведеться в Чернівцях шукати автостанцію в Новоселицькому напрямку (недалеко від скансену по вул. Московської Олімпіади). Звідти в Топорівці ходять маршрутки. І часто.

Дивитися храми села. Всі три. Козир в рукаві Топорівців - кам'яна Ільїнська церква. Одна з найстаріших на Буковині, між іншим. 1560 року. Дзвіниця та мурована огорожа, пишуть вчені, виникли тоді ж.

Вам обов'язково треба про неї знати, що святиня має за основу тип трикупольного триконхового храму з напівциркульною апсидою та невеликими бічними конхами в товщах стін? Я теж думаю, що без таких відомостей неспеціалісти можуть і обійтися. Варто просто побачити цю церкву-воїнессу, таку собі Ксену серед буковинських святинь - і цього вистачить. Монолітна, як камінь, міцна, як камінь - ну бо ж з каменю. Хоча схожа й на типово-буковинський винахід - дерев'яні хатні церкви, без куполів і високих шпилів. Скромність ще раз скромність - інакше з мусульманськими володарами краю було не домовитися.

До речі, скромність не завада хитрості. Думаєте, куполів немає? Хех! Є вони, всі три - спираються на врізані в стіни неглибокі підпружні арки. Середній вищий за бічні. Проте зовні це не помітно. Такий ось секрет у церкви.

Вікна де, питаєте? Ну так он - амбразури бачите? Чим не вікна? Це ж і фортифікаційна споруда, не забувайте. з оздоблення тут лише білокам'яне різблення порталу. Схоже можна побачити в Хотині, пам'ятаєте? А верхом, під стріхою, йде ряд бійниць.

Дзвіниця - поруч. Теж мурована, квадратова, двоярусна. Слугувала й парадним входом до церкви: в ній прорублені напівциркульні арки. Дах вкритий гонтом, але лякають мене знавці, що мають храм перекрити металоцерепицею. Втратить церква дещицю старовини при цьому, шкода.

Звів це оборонно-сакральне диво місцевий шляхтич Мирон Барновський, з роду Могил, між іншим. Є така версія (а що жив господар пізніше за 1560 рік, то дату з'яви храму іноді відсувають на 60 років пізніше). Його, що піднявся в своїй ієрархічній кар'єрі аж до титулу молдавського господаря, в стінах храму й поховали потім.

Зараз тут моляться кілька десятків православних Київського патріархату (80 чоловік).

А ще - велетенський, схожий на казковий замок храм при дорозі. Навіть башта з годинником є. І вітражі. Взагалі, храм виглядає настільки нереально-фантазійно, що повірити в його приналежність до московського патріархату важко. Але приходиться.

Звели це православно-неканонічне диво в 1914 р. На той момент Топорівці балансували на межі між селом і містом і цілком могли претендувати на назву "містечко". Проживало на початку ХХ ст. тут близько 200 родин - не так і мало для не надто людної Буковини. Тоді й знадобився цей замок-храм - стара Ільїнська церква всіх би не вмістила.

Тут все гігантське або майже-гігантське. Величезна зелена галявина, висока башта, над-кольорова брама... Цікаво, як всередині?

А ще Топорівці славляться народними костюмами та тайстрами - це такі розшиті яскраві сумки. Сама бачила не менше трьох. Гарні. Ходила б з такою. А от такого штибу весілля - страва на любителя. Я б відмовилася. :)

7 березня 2007 року мене абсолютно випадково занесло знову в Топорівці. Після довгого і прискіпливого вивчання мого журналістського посвідчення піп нової церкви-красуні, молодий ще отець Сергій, запустив мене-таки до храму. Запустив і дозволив фотографувати - це одна справа, а от те, що він ще й розказав масу цікавого про цю незвичну святиню - справа ой яка інша!

Я й не думала, що церква, збудована в 1914 р., могла встигнути обрости такою кількістю легенд і бувальщин.

Отже, народ розповідає так. На 1910 рік стара Ільїнська церква вже не могла вмістити всіх віруючих у селі - старий храм-воїн не був розрахований на епоху первісного накопичення капіталу. Тоді з жителів Топорівців склався своєрідний "оргкомітет", який вирішив будувати нову церкву. Обійшов той комітет всі околиці села, вибираючи найкраще місце. І на Капітанський горб піднялися, і з півночі та півдня на Топорівці подивилися - ну немає кращого місця, аніж те, де стояла в ту пору корчма одного єврея. Гарне він місце собі вибрав: якраз при дорозі на Чернівці з Хотина. Багато там людей спинялося на нічліг, багато й місцевих селян приходило перекинути чарочку - а єврей все збагачувався.

Пішли люди до корчми пояснювати справу. Та корчмар ні в яку погоджуватися на таке не хотів. Тицьнув селянам руку під ніс і промовив: "Коли в мене на долоні волосся виросте, тоді віддам я вам під церкву це місце!" (Хто там згадав стару анти-пропаганду онанізму? А ну тихо!)

Поки справа з місцем вирішувалася, треба було ще більш важливу справу розрулити: в найяснішого цісаря Франца-Йосипа дозвіл на побудову нового храму вимолити. В Австро-Угорщині з цим було серйозно ще з 1770-х років, з часу секуляризації.

Топорівці відправили у Відень делегацію. Отець Сергій вважає це справжнім подвигом, а я от подвиг трохи профанізую: як сьогодні курсує щоденний потяг "Чернівці-Москва", так тоді ходив "Чернівці-Відень". Так що нічого аж такого важкого: були б гроші на квиток.

Як би там не було, Франц-Йосип дозвіл на побудову нової церкви дав. Мало того! Він же був й першим донатором храму: щедро пожертвував на його будівництво.

Коли селяни повернулися з такою звісткою із Відня, щось змінилося і в душі корчмаря: відступив він найкращу в селі ділянку, більше того, навіть допомагав церкву будувати!

Заклали святиню в 1910 р., а вперше вдарили в дзвони церкви, оголошуючи народу про початок першої світової війни. За 4 роки величезний як на ті часи храм було збудовано. З посвятою храму вирішили особливо не мудрагелити: стара церква була Ільїнська, нова теж стала Ільїнською. А стару закрили.

На жаль, історія не зберегла ім'я архітектора цього дива. Народ подейкує про самого Йосипа Главку, але це лише легенда: на той час автору митрополичої резиденції та вірменського собору в Чернівцях було вже 79 років і він вже давно-давно не бував на Буковині. Отець Сергій висловив припущення, що це був хтось з його учнів. Що ж, може бути. Коли в 1990-х роках топорівську церкву реставрували чернівецькі архітектори, дочка (Наталя) і батько, вони після виконання всіх обмірів та креслень були вражені майстерності і проекту, і його виконання.

До речі, архітектори розробили й гаму кольорів для розпису церкви - там справді немає зайвої аляповатості.

Кажуть ще, що за основу було взято церкву Яна Сучавського в Сучаві. І правда, дуже схоже. Але далеко не ідентично. Щоправда, ще з 1910-х років зберігся в церкві вітраж, що зображає Яна Сучавського.

З того ж часу в храмі живуть величезні панікадила, числені різблені дерев'яні лави, які стоять вздовж стін та в одному рамені церкви, де зараз розміщається один з двох церковних хорів (вона хрестова в плані). Розписи ж, іконостас, ікони - все сучасне і, як з жалем зазначив о. Сергій (до речі, теж буковинець, з Заставницього району), особливої мистецької цінності не становить. Священик хоче прибудувати на подвір'ї каплицю для свічок - за прикладом Боянів. Каже, занадто чадять в церкві свічки - і дихати важко, і стіни темніють. Але я ж хотіла розповісти, що ще лишилося тут з початку ХХ століття.

Бо лишилося щось справді цікаве. "Сідалище". По-простому - трон. Наївні топорівчани вірили, що раз вже цісар дав гроші на церкву, то він неодмінно приїде на її освячення - і підготували для австро-угорського монарха достойне місце для сидіння.

Зрозуміло, що Франц-Йосип в Топорівці не приїхав. Зараз сідалище зберігається в закристії - мала змогу його побачити й сфотографувати.

А при вході до церкви є невеликий список тих, хто найбільше пожертвував на церкву і допоміг при її побудові.

Що ще? Зовнішній ремонт храму закінчили в 1998 р., внутрішній в 2002 р. Годинник працює, просто ліньки його щодня заводити. Шкода, що стара гарна черепиця збереглася лише на воротах до церкви.

Ще по одній світлині величезної церкви-замку і оборонного храму, патріарха Буковини, з Топорівців. Українського тут мало: симбіоз Буковини і Румунії. Костел в селі теж є, але ну дуууууууже скромний. А ось що скромністю не страждає, так це топорівська тайстра. Всі зустрічені жінки, і юні модниці, і старі згорблені бабусі, мали розкішно-блискуче-вишивані сумки-тайстри. Ось як у тітоньки на возі. На жаль, цифровик - тваринка повільна, поки прокинеться, краля з тайстрою вже пішла собі...

Саме цей храм в Сучаві начебто став прообразов нової Ільїнської церкви.

Саме цей храм в Сучаві начебто став прообразов нової Ільїнської церкви. Ці стільці збереглися ще з 1914 р. А ось і архівний вид церкви.