Це питання стає маловажливим, коли попереду з'являється величезна громада "оборонного" костелу, зведеному в дусі історизму, де ренесанс обійнявся з романським стилем. Численні ряди бійниць - декоративний надлишок, який збиває з пантелику: невже й справді оборонний?
А навколо храму, серед корів, кіз, курей та іншої пейзанської живності все ще гарно простежується прямокутник оборонних земляних валів. Круто... Магнати Гуркі мали тут свої маєтки, був в них і замок - його можна розгледіти на відомій карті фон Мега (XVIII cт.), де видно регулярне планування вулиць та оборонні споруди з трьох сторін. Четверта сторона - Стир. Сам замок звів тут Анджей Гурка близько 1550 року - поблизу греблі на Стирі. Люди, щоправда, оповідали відомому мандрівнику початку ХХ століття М. Орловичу легенди про замок князів Вишнівецьких. Хто там вже розбере, до якого з неіснуючих родів належав неіснуючий вже замок...

Тут справді ще кілька десятиліть тому було містечко. А зараз немає навіть власної сільради. Дивно це...
Польські розумні книжки кажуть так: перші Щуровичі були зовсім не цими Щуровичами, хоча теж лежанли на Стиру і отримали міські привілеї в далекому 1529 році. Та невдовзі по тому місто взяло й переїхало - з ініціативи власників цих земель Гурків. Стир все так само ніс тихі води неподалеку, але оборонятися від всюдисущих татар в новому місці-місті було значно краще: природа допомагала. Містом Белзького воєводства Щуровичам судилося прожити аж до XVIII століття.
Австрійське панування змінило в Щуровичах багато чого. Поселення позбавили статуса міста. Та статуса прикордонного пункту (дуже недалеко звідси - вже безмежна і дика Російська імперія) забрати не вдалося: географія сильніша навіть від найясніших цісарей.

Громада костелу використовується як і за совєтів: нава розділена дерев'яними перегородками на кілька поверхів, замість вівтаря (я в шпаринку підгледіла) стоїть якась зелена машинерія. Щуровичам ніде набрати стільки католиків, скільки було тут за часів Яна Казиміра, коли потужну оборонну храмину звели в поселенні.

Апатичний бузьок на фронтоні костелу спокійно спостерігав за нашою біганиною з фотоапаратами. Такий самий, але зі змією у дзьобі, красувався колись на міському гербі. Змії, певно, і зараз водяться в ставках за святинею. А ось герби малим селам не потрібні.

Як мало відомо і про Щуровичі, і про цей гарний храм... Лише через більш як два роки після відвідин Щуровичів я знайшла зобрадення поштікви-"цеглинки", виданої на користь будівництва храму в селі. Отже, це початок ХХ століття, а зовсім не оборонна архітектура. Слід було здогадатися відразу. :о)