Карта
Менш як 700 жителів.
Координати: 48°58′35″ пн. ш.27°45′08″ сх. д.
Давним-давно, коли інтернету ще в Кам'янці не було, в інформпросторі царював телевізор. І по ньому час від часу показували щось культурологічно-краєзнавче. Як-от фільм "Палаци Вінниччини". Цю нехитру передачу під меланхолійну музику я дивилася з ручкою в руках - занотовувала, що де в сусідній області є цікавого. Саме на телеекрані я вперше побачила палац адмірала Чихачова (1830-1917) в селі Митки Барського району. І палац сподобався. Дуже.
Приїхати захотілось ще тоді, але вийшло це зробити аж в липні 2009 р. Краще пізніше, аніж ніколи.
До Митків з Бару на день ходить кілька десятків рейсів. Їхати недовго - там всього 13 км. Село налічує трохи більше за 700 мешканців. Відоме принаймні з XVI ст. До туристів тут не звикли. Мене навіть водій автобусу висадив не в селі, а біля залізничного переїзду - вам туди, мовляв - і махнув рукою в ліс. Гм. Карта малювала село при дорозі, але ж водію краще знати? Я пішла у вказаному керунку. Праворуч колія, ліворуч ліс, попереду видніються ворота. Так я потрапила в абсолютно мені непотрібний дитячий оздоровчий табір "Фортуна". Крім бараків там дивитися нічого було - і якби не раптова зустрічна машина, до самих Митків я б ще довго добиралася. Водій все ніяк не міг второпати: може, каже, ви таки в табір приїхали? А школа наша отам, за ставком, але може вам таки у табір, га?
Ні, не у табір. Тепер вже по праву руку в мене ставок, а по ліву - давній парк, де в деяких дерев такі чудернацькі корені, що думаєш, то якийсь ленд-арт. Маленький серпантин догори - і за кронами помітно велику жовту споруду. Місцеві називають адміральський палац замком - і в чомусь вони праві. Обертони тюдорівської готики та романського стилю в споруді відчуваються.
І парк, і палац виникли наприкінці ХІХ ст. завдяки пану Чихачову (17.04.1830 - 2.01.1917) - тоді ще не адміралу (до цього звання він дослужиться у 1892 р.), а голові Російського товариства пароплавства і торгівлі, власнику (недовгий час) садиби у Мурованих Курилівцях, маєтку в селі Татариська - і просто багатію. Одруженим він був на Євгенії фон Корф. Кажуть, парк Чихачов насадив для своєї красуні-дочки Софії.
Серед дев'яти дітей адмірала таки була донька Софія, народжена 11 грудня 1868 р. Напевно, маєток мав стати її родовим гніздечком, але не став - Софія переважно мешкала у російському Петербурзі, а тут нібито була лише раз і недовго. Дві сестри Софії, Євгенія та Катерина, були фрейлінами останньої російської імператриці. За неперевіреними даними, Митки належали власне Євгенії Чихачовій (?). Софія у шлюбі з бароном Анатолієм фон Штайгером (von Steiger) мала трьох синів - Анатолія (1896), Андрія (1898) та Миколу (1900).
Є дані, що споруду зводили у 1904-1905 рр. Дуже може бути. Архітектором був якийсь Леонов.
Начебто Чихачов обрав цю місцевість тому, що поруч була залізнична станція - а, отже, не було проблем з добиранням на таку своєрідну дачу.
З 1940 р. у будинку розмістилася сільська школа. У післявоєнний час з Бару надійшов наказ розібрати споруду для будівництва лазні у райцентрі (!) - але селяни зруйнувати свою пам'ятку не дали. Так, принаймні, стверджує сільський переказ. За іншою його версією, це сталося у 1926 р., коли не вистачало будматеріалів для спорудження барського цукрозаводу. Селяни з вилами та граблями нібито перегородили дорогу до Митків - і свій "замок" врятували.
В 2009 р., коли я була тут вперше, у автентичних дерев'яних вікнах башти все ще були не менш автентичні вітражі. Поруч зі щілинами, у котрих гуляв, напевно, взимку вітер. В одному з великих вікон другого поверху був красивий вітраж у синіх тонах. Він і є, але я так і не змогла потрапити досередини школи. Вітраж з Орантою та Києво-Могилянською академією спроектували, виконали та подарували школі вінницькі художники Леонтій Гринюк та Крістіна Жілінскайте у 1994-1995 рр. Леонід Гринюк - колишній учень школи в Митках.
У 2019 році споруда була вже після ремонту. Громада Митків разом із сільським головою Петром Колодієм виграла грант від Проекту ЄС/ПРООН МРГ-ІІІ. На реставрацію Євросоюз виділив 10 тис. уо (напевно, євро, але у статтях вінницьких газет пишуть про долари). Ще 150 тисяч надала Барська районна рада. Щось додало і само село - збирали по мешканцях. Знайшлося трохи спонсорів. Чому хоча б не всі металопластикові вікна зробили під колір деревини (бо є й біле вікно) - незрозуміло. А вітражів дуже шкода.
Коли вікна міняли, у старих рамах знайшли чимало овечої вовни: таким чином століття тому утеплювали рами. За деякими даними, вовну для утеплення збирали по кількох селах в околицях Миток.
Стіни замку-палацу - 120 см завтовшки. Фундамент, як то здавна водиться, скріплювали яєчними жовтками та падаллю.
У інтер'єрах збереглися важкі старовинні дубові двері з десюдепортом. Але я все потрапляю у вихідний - так і не бачила їх.
Серед господарських приміщень з панських часів збережена котельня, вода до котрої йдестарим керамічним водогоном з криниці Чихачових.
Стіни палацу вкриті керамічною плиткою - достеменно як це робили у радянський час з багатоповерхівками. Але, виявляється, плитка це стара, ще панська. Кажуть, нагадує слюду. З часом вона темнішала. Але споруді пощастило: у 1983 р. під час побудови на Барщині ділянки газопроводу Уренгой-Помари-Ужгород тут працювали бригади не лише з СРСР, а й з НДР (Східної Німеччини). І якось вдалося вибити на реставрацію будинку шалені 36 тисяч карбованців. Привели до ладу кожну стару цеглину.
Фактично, це все, що я знаю про садибу - більше інформації не знайшла. А як ви знаєте, то розкажіть мені?:)
