Про Тульчин літератури і фото-фактів стільки, що або сидіти і писати монографію, або обмежитись дуже коротким описом цікавого міста. Я обираю варіант № 2.
Нестервар виник не пізніше 1607 р. Каркаючий топонім має в собі щось угорське: Нестер - нехай буде Дністер, а вар - так всі знають, що угорською це фортеця. Замок на Дністрі, логічно, ага. І скоріше всього, був той замок дерев'яним.
Скільки б не було легенд про походження назви "Тульчин", та відомий краєзнавець Дмитро Малаков зупинивсяяк на найбільш вірогідному варіанті на версії про видозмінене слово "турчин". Турецький тобто.
Це зараз Тульчин скромне і маленьке подільське місто (але признаюся - все-таки яскраве і незвичне. Туристам сюди просто-таки ТРЕБА!). Проте в XVIII ст. Тульчин був однією з найзначніших резиденцій Східної Європи. А все завдяки магнату Станіславу Щенсному Потоцькому (Szczęsny Potocki), який вибрав Тульчин своєю «столицею» в 1775р.
До Потоцького Тульчин був сотенним містечком Брацлавського полку (1649-1667). А зе до того, в 1609 р., Нестервар (первісна назва поселення) був подарований польським королем Сигізмундом ІІІ Вазою Валентію Калиновському.
Та все змінилося в часи Станіслава Щенсного. На площі в півтора млн гектарів (!) виріс «Подільський Версаль». Палац (1782) з двома великими флігелями, прикрашеними гербом Потоцьких «Пилява», будував французький архітектор Лакруа (Lacroix). (В 2009 році комплекс перебуває на реставрації, помпезні герби зняли з фронтонів, а одну з галерей, що вели з флігеля до палацу, розібрали до самого фундаменту. Ех...)
Крім власне палацу в Тульчині з’явилися великий парк з фонтанами та клумбами, костел, театр, манеж і навіть цвинтар для улюблених собак. В своїй резиденції Потоцький приймав багатьох відомих людей, серед яких були й фаворит російської цариці Катерини ІІ Григорій Потьомкін та останній король Польщі Станіслав Август (теж, до речі, фаворит тієї самої цариці). І місту допоміг: добився для нього Магдебурзького права в 1787р.
Палац Потоцького і тепер головна окраса міста. І шукати навіть не доведеться: варто переїхати через Південний Буг, проминути помпезну арку сталінських часів з написом "Тульчин", як відразу праворуч з'явиться громада одного з флігелів. Але зачекайте, не варто поспішати і бігти вивчати комплекс так відразу. Значно більше враження палац-гігант справляє з парадного входу - і саме туди й веде вас дорога. На фото палацу не вистачає рельєфу. В реальності все виглядає гармонійнішим. Ошатна брама, легка металева огорожа, квіти перед палацом, червоний костел з пам'ятником О.Суворову - на тій самій осі, що й палац - вражає, чесно. Навіть мене, анти-любительку класицизму.
На жаль, не збереглися розкішні інтер’єри, бібліотека Потоцьких, багаті колекції монет, порцеляни та живопису. Хоча легенди про неймовірні багатства Станіслава Щенсного і тепер тривожать думки не одного мисливця за скарбами. А от де їх шукати — тут версій чимало: одні кажуть про підземелля палацу, інші — про таємні ходи всередині стін, треті вважають, що скарби чекають на дні ставка поблизу колишньої резиденції.
В палаці зараз міське училище культури. Інтер'єри по-радянському скромні. Правда, ще вгадується пишнота парадних сходів і старовина двох білих грубок поблизу них.
