English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Делятин
Херренгассе. Майже як в Чернівцях. А зараз Панська як називається?
Херренгассе

Карта

 

Ви просто їдете повз Делятин. В Яремче чи звідти. Чи ще кудись, куди вам потрібно. Неважливо навіть, на чому: авто це буде чи поїзд. Делятин буде навколо, і буде досить довго. Навряд чи ви звернете на нього багато уваги: нескінченні одноповерхові хатки, затиснуті поміж гір. Церква. Костел.

Потім Делятин зовсім несподівано перетвориться на Дору, а та - на Яремче. Кордони населених пунктів в горах - річ нетривка. Був Делятин, і нема. Не спасає навіть знання, що місто відоме з 1578 року.

Для мене було все так само. Аж поки не прочитала "Делятинські паролі" Тараса Прохаська в шикарному журналі "Карпати".

Прохасько для багатьох -культ. Для мене, чесно визнаю, ні. Але саме цей текст вразив, та ще як: я раптом зрозуміла, що якщо не потраплю по-справжньому в Делятин, мене можна сміливо викреслювати з когорти краєзнавців. Нічого я про рідну країну не знаю, якщо я не побачу те, про що читала, своїми очима.

Та з того часу я знову проминала Делятин без зупинок - ну так вже складалися доля і маршрут. Нічого. Паролі в мене є. Я ними якось скористаюсь.

А поки подивлюся, яким було місто колись.

 

"Делятин — це карпатський міф. Місто, до якого не торкнутися у теперішньому Делятині, якщо не послухати кілька байок".

Гора Стригорчик.
Гора Стригорчик.
Руїни салін (?).
Руїни салін (?).
Вілла доктора Лягодинського.
Вілла доктора Лягодинського.

Були часи, коли ще не було Яремчого. Коли ще не було жодних інших курортів у долині Пруту.

Тоді був Делятин.

«Делятин — це містечко, що лежить на висоті 460 метрів серед гір і лісів у долині, котра захищає його від вітрів. У Делятині є заклади для соляних купелів, обладнані на зразок закордонних лазень у Райхенгалі та Зальцбруні. Розваги: купання у ріці Прут, прогулянка до присілку Луг, віддаленого на три кілометри з чудесною церковцею, оздобленою пишною різьбою найзнанішого гуцульського різьбяра Василя Татарчука. Багато місць у віллах та пансіонатах, терени для лещатарства…»

Так писалося про Делятин у курортному путівнику, виданому у 1937 році у Варшаві.

 

Ринок в Делятині.
Ринок в Делятині.
Ринок в Делятині.
Ринок в Делятині.

Відразу за Надвірною — Лоєва. За Лоєвою починається Делятин. Трохи нагору — і можна побачити усю долину, оточену горами і лісами, які захищають її від вітрів. Страгора і Страгірчики, Клива, Коломийські ворота, Маливо, Яворова, Вивторова. Широкий Прут, у який вливаються Любіжня і Перемиська. Прут повертає у бік Коломиї. Поруч, у Добротові, — неймовірної краси каньйон.

Делятин — це десять кілометрів вздовж Прута. Десять на два — так хати віддаляються від дороги. Переважно у гори. Бо тут, саме тут, у Делятині починаються справжні Карпати. Їх ще називають береговими Горганами.

За Прутом — вже інші гори. Нижчі, мальовничіші, лагідніші. Косівські. Там — Білі і Чорні Ослави, Чорний Потік, різні Березови і Яблунів.

Віадук і дерев'яний міст над Прутом.
Віадук і дерев'яний міст над Прутом.
Віадук і дерев'яний міст над Прутом.
Віадук і дерев'яний міст над Прутом.

У тому місці, де поїзд до Рахова виїжджає з гір, щоби вже до самої Ворохти триматися Пруту, переходячи з берега на берег кільканадцять разів, через Любіжню переїжджається високим і довгим мостом. Цей міст можна вважати в'їздом у суцільну гірську країну. Свого часу делятинський міст був справжнім чудом технічної архітектури зламу століть, певним символом освоєння Карпатії, улюбленим мотивом поштових карток з карпатських серій. Щось подібне вміли будувати у Альпах — кам'яний віадук з трьома дугами. Тепер уявити собі його можна, лише побачивши аналогічний віадук у Ворохті — останній на цій лінії, незнищений війнами. А фрагменти делятинського, підірваного у 1944-му, лежать у Любіжні, утворюючи разом із природніми скелями химерну композицію.

Досить довгий час пасажирські поїзди доїжджали до Любіжні, люди виходили з вагонів і пішки йшли через долину, яка виявлялася значно більшою, і виходили до другого кінця неіснуючого мосту, де їх чекав інший потяг.

Якщо їхати поїздом, то кілька кілометрів шляху від моста до вокзалу дають змогу зрозуміти анатомію Делятина — поїзд їде самим краєм гір і видно, як містечко, невміщаючись у вузьку смугу землі між горами і Прутом, розлазиться маленькими присілками по горбах і лісах. Делятин приречений бути містом. Він виник у такій розв'язці хребтів, рік і доріг, у якій без вузла не обійтися. А брак землі заперечував хоч якусь можливість землеробства. Через цю катастрофічну обмаль грунту делятинці завжди мусили займатися якимось промислом ( дехто вважає, що варіант назви Ділятин правильний, бо походить від діла), а у складні роки найбільше потерпали від голоду, бо залежали не від власних харчів.

Вокзал в Делятині.
Вокзал в Делятині.
Вокзал в Делятині.
Вокзал в Делятині.

Франц Йосиф приїжджав до Делятина незадовго перед світовою війною. Попри інші заняття, цісар встиг взяти участь у закладенні костелу для працівників копалень, сиплячи золоті дукати на кожен кут і тримаючи чотири саджанці, привезені з Відня. З чотирьох тепер залишилося лише одне дерево — величезна кедрова сосна, яка росте біля новішого костелу, збудованого на місці цісарського вже за Польщі.

Церква.
Церква.
Купальня.
Купальня.
Загальний вигляд міста.
Загальний вигляд міста.

Щодо церкви греко-католицької, то вона хоч і видна з дороги лише взимку, коли немає листя на деревах (всі, хто бував у Делятині хоча би один раз, зауважують, що тут незвичайно багато як для гірських поселень, різноманітних дерев, котрі не належать ні лісові, ні садам), хоч і в кілька разів менша від костелу, але є справжньою перлиною гуцульської школи церковної архітектури. Дерев'яна церква збудована у 1620 році. Коли їй було 165 років, делятинські майстри перенесли церкву з урочища Луги на теперішнє місце — в урочище Посіч, а поруч збудували дзвінницю. Тепер під час недільної чи святкової служби більшість людей мусить стояти на подвір'ї довкола Церкви.

На жаль, чудесної церковці з різьбами найзнанішого гуцульського майстра Василя Татарчука, про яку пише старий довідник, вже нема. Так само, як і присілка Луг, в якому вона стояла.

Віадук.
Віадук.

(...) Подібні зібрання траплялися хіба ще перед першою світовою війною. Тоді у Делятині жив один із засновників і керівників української радикальної партії, посол віденського парламенту і галицького сойму Микола Лагодинський. Під його головуванням кілька разів відбувалися багатотисячні народні віча, на які сходилося майже все населення Делятина і приходили делегати з інших місць.

У адвокатській конторі Лагодинського кілька років працював великий письменник Марко Черемшина. У гарному будинку, який зберігся з тих часів (див. стару поштівку трохи вище), був відкритий єдиний у Делятині офіційний музей, до якого постійно привозили екскурсійними автобусами різних туристів.

Крім будинка Лагодинського від старого Делятина, який так любили зображати на поштових відкритках, залишилося ще кілька двоповерхових кам'яниць і кільканадцять великих дерев'яних вілл, колишніх пансіонатів. Вілли побудовані у так званому закопанському стилі (приблизно так будували готелі у Татрах). Вони трохи нагадують елегантний мурашник — з багатьма вікнами, входами, верандами, балконами, мансардами. Ці вілли, перетворені на багатоквартирні будинки чи установи, — найзворушливіший спогад про те, що часи, коли над потічком Солянка функціонували бальнеологічні купелі на зразок Зальцбруну, а лагідних схилів Делятина вистачало для тодішнього рівня розвитку зимових видів спорту, дійсно не є примарою.

(...) Клапчук довів, що загальнослов'янська святиня у горах, опис якої поданий у працях арабського мандрівника і історика десятого століття Аль Масуді, знаходилася на делятинській Страгорі. Капище, каже Аль Масуді, оточували різні за смаком та кольором води, там стояв великий ідол, під одною ногою якого були мурахи, а під другою — ворони. Від страгірської святині починався найстрашніший гірський відрізок Великого транскарпатського шляху, яким возили дорогоцінний кремінь з Подністров'я через Карпати, Угорщину до Дунаю.

(С) Тарас Прохасько.



"Замки і храми України" - некомерційний cайт, що підтримується фактично силами і ентузіазмом однієї людини. Допомогти проекту:
гривневий рахунок 4149 5100 9101 3567

євровий - 5168757402858452

Patreon

Ваш внесок допоможе не зневіритися в тому, що роблю вже 20 років. Дякую.

Екскурсійний супровід у мандрівці Кам'янцем-Подільським, Поділлям та Західною Україною в цілому: kamienczanka@gmail.com

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник