Костел

Споруда, про яку хотілося б дізнатися більше. Значно більше. А то знаю лише, що храм з'явився на початку XV століття на території дрогобицького замку. Від замкових стін, валів та ровів не лишилося на сьогодні нічого - окрім єдиної башти з цегли, яка й стала дзвіницею костелу святого Бартоломея (за іншими даними - костелу Знесіння).

Башта була збудована, ймовірно. в 1551 році. Від усіх інших замкових башт її відрізняв матеірал: не дерево, а цегла. Її "підробіток" в якості дзвіниці зберіг її в важкий для замку час: на початку ХІХ століття твердиню розібрали.

Перша римо-католицька парафія з'явилася в Дрогобичу ще в кінці XIV столітття (1392). Король Польщі Владислав Ягєлло уфундував цей готичний храм, який було перебудовано вже в 1541 році.

В книзі "Вулицями Дрогобича" я вичитала, що й сам костел колись був не храмом, а боярськими палатами. І таємничі язичницькі символи на його фасаді збереглися ще з тих часів.

Меморіальна дошка на башті повідомляє, що "Восени 1648 року в Дрогобичі селянсько-козацькі загони та повсталі мешканці міста і навколишніх сіл розгромили польсько-шляхетські війська і визволили місто". Може й так. Але громили вони безпосередньо в храмі, куди увірвалися зі зброєю і вирізали всіх, хто шукав там захисту від терору. В пам'ять про цю жахливу трагедію той вхід, яким вдерлися до святині повстанці, було навічно замуровано.

Головний вхід та капличка, прибудована до святині, з'явилися в XVIII столітті. В 1902 році проходила реставрація костелу під керівництвом архітектора Ф.Єленка. На жаль, костельне майно було або розікрали, або знищили в часи Другої світової війни. Зберігся лише ренесансний надгробок Катажини Рамультової (1572). В радянські часи храм закрили, зробивши з нього склад. Лише в 1991 році костел повернули римо-католицькій громаді міста.

Фрагмент статті Романа Пастуха "Невигадані бздури екскурсійної культури" ("Поступ", 4 листопада 2004 року):

"Нерідко й мені, краєзнавцеві та авторові шістьох книг про Дрогобич, випадає почути бздури деяких трускавецьких, з дозволу сказати, екскурсоводів. Враження – просто-таки гидкі й обурливі. Недавно зустрів у центрі міста біля готичного парафіяльного костелу ХІV-ХVI ст. чергову групу трускавецьких курортників з України. Екскурсію для них проводив чомусь чужою мовою високий на зріст і зрілих літ пан. На моє запитання, з чиєї він екскурсійної фірми чи як там їх звуть, відповів, ніби від "Мирона Барана" із наголосом на першому складі. Так це чи ні, стверджувати остаточно не берусь, бо чоловік не представився. Не виключаю, що він міг бути й з іншого бюро. Зрештою, суть не в цьому.

Отож стою й уважно слухаю. Замість того щоб розказати цікавим курортникам справжню історію середньовічної культової споруди, екскурсовод узявся розважати їх вигаданими самотужки або почерпнутими з радіостанції "ОБГ" ("Одна баба говорила") нікому з місцевих краєзнавців досі невідомими "легендами". Мовляв, під час будівництва костелу польська королева Ядвіга повеліла замурувати в його стіни золотий ланцюг.

Коли до Дрогобича підступили козаки Б. Хмельницького, то він дав наказ М. Кривоносові зруйнувати костел із метою відшукати ланцюг. Однак польський король, до якого неймовірно швидко, гейби тоді вже існував телефон або Інтернет, дізнався про варварську затію гетьмана і категорично заявив: якщо ти, гетьмане, вчиниш подібне, я позбавлю тебе якогось там титулу чи звання. Цього виявилося достатньо, аби Хмельницький з козаками покірно відступили від костела.

Наступна "легенда" цього екскурсовода ще "бздурніша". Підвівши курортників до головних дверей римо-католицької святині з боку головної пошти, він попросив їх підвести погляди до величезного готичного заґратованого вікна над дверима. Добре бачите його? Тепер, шановні, гляньте під ноги. Що там? Правильно, асфальт. А в часи темного інквізиторського Середньовіччя на його місці із землі виступали гострі кам'яні "штирі" розміром десь два на два метри. Тоді, як і нині, деякі жіночки дозволяли собі, хе-хе, перелюбство. Таких і кидали з вікна вгорі на ці "штирі". Упала на них – значить, зраджувала чоловікові, зуміла ухилитись – була чесною.

(...) Кожного тижня знову й знову прилучаюся до екскурсій у Дрогобичі і щоразу не можу стримати обурення від брехні та нісенітниць трускавецьких екскурсоводів, що ними вони продовжують щедро запудрювати мізки курортників, які переважно "всеїдні" і сприймають почуте за чисту монету. Одні екскурсоводи плетуть всілякі дурниці про той же костел і ратушу, другі – про "жорстокість" українських козаків, треті – про тих чи інших "визволителів" міста, четверті – про згаданого вище Шульца, п'яті – про Юрія Дрогобича та Івана Франка, шості – про все це разом. Водночас я ще ні разу за багато років не зустрів таких екскурсій з Трускавця, скажімо, біля скульптури скорботної матері поблизу площі Ринок, де гітлерівці розстрілювали наших патріотів-заручників і борців за волю України, або на території факультету педуніверситету на вулиці Стрийській, де в 1941-му і в 1990 рр. відкопали останки майже шестисот жертв НКВД тощо. Дуже рідко випадає зустріти екскурсію в знаменитих на цілу Європу середньовічних дерев'яних храмах Святого Юра і Воздвиження Чесного Хреста – шедеврах нашого зодчества й малярства. А навіщо це екскурсоводам, коли без зайвого клопоту можна обійтися "трьома соснами" -костелом, ратушею і Шульцом?"



1918 рік, 1925-тий, ще якийсь, ще... А це проект вівтаря.



Пішли всередину? Якщо пощастить...



Розписи храму близько 1800 року виконав художник Борщ. Вітражі виготовлені на початку ХІХ ст. за ескзами Яна Матейки, Юзефа Мегоффера та С.Виспянського.