English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Вінниця. Садиба в П'ятничанах
Палац в П'ятничанах у 1920-х. Фото з архіву Генріка Грохольського. З газети "Польське слово" за серпень-2013.
Палац в П'ятничанах у 1920-х. Фото з архіву Генріка Грохольського. З газети "Польське слово" за серпень-2013.

Інет-знайомий, великий розумник і інтелектуал, лякав мене: "Нічого дивитись". Песимісти вони, ці розумники і інтелектуали.

Мені в П'ятничанах сподобалося. Бо час і місце були обрані ідеально: недільний сонячний ранок, квітень, повітря сповнене пахощів вишневого цвіту - і ворота садиби-замку, куди переді мною, от тільки що увірвалися вони:

 

Ну кому таке може НЕ сподобатись? :о)
Ну кому таке може НЕ сподобатись? :о)

Вінниця. П'ятничани. Корея.

Вид замку в П'ятничанах. Гравюра з часопису <b>Tygodnik Illustrowany</b> (1880).
Вид замку в П'ятничанах

 Спочатку здаю явки і паролі. Припустімо, ви прибули на залізничний вокзал Вінниці (якщо ні, то я навіть і не знаю, що порадити. О! Їдьте на вокзал! :о)). Варто перейти вокзальну площу і вийти на "круг" до вулиці, що веде до вінницького ринку. Саме на "кругу" зупинка потрібних нам маршруток. В потрібному напрямку йде дві: № 52 (в маршруті присутнє слово П'ЯТНИЧАНИ, виведене великими літерами) або невідомий мені номер, але в маршруті присутнє слово КОРЕЯ. Ні, в Азію ви за 1,50 гривні не потрапите - такі от в Вінниці неймовірні топоніми.

Стопимо, сідаємо, їдемо до зупинки "Ендокриндиспансер". Сподіватися на те, що у вінницьких маршрутках водії оголошують назви зупинок, може хіба якийсь євросоюзівський приблуда. Ми на милості від природи не чекаємо - і заздалегідь просимо водія про зупинку в потрібному місці. Тим більш, з дороги маєтку в П'ятничанах НЕ ВИДНО.

Я їхала номером 52, мені зупинили біля перехрестя з вул. Герцена. По ній потрібно піднятися квартал-два - і  попереду вже буде брама маєтку. Ніхто браму не охороняє, чим і користаються бабусі з численними козами.

Чесно кажучи, я ВЗАГАЛІ на території диспансеру а.к.а. замку нікого, окрім кіз і бабусь, не бачила.

Ті, хто в Вінниці орієнтуються добре, легко виберуться звідси пішки до міського театру. Іншим краще не ризикувати і на зворотній дорозі знову чекати на маршрутку: навколо одноповерхова і розлога приватна забудова, заплутатисмя тут просто.

Історична довідка. Довга. :)

Бічний фасад і галерея палацу.

Це зараз П'ятничани - ледь не центр Вінниці, а ще століття тому це було окреме поселення біля устя річечки Віннички: тут вона впадає в Південний Буг. Віки тому десь тут проходив Кучманський шлях - і вже тоді, в 1543 р., в описі вінницького замку дяк Лев Патейович Тишкович згадав:

"В П'ятничанах а в Демидівцях, і маєтках Мишка Степановича стоїть десять чоловік, котороє імєніє П'ятничани отець його Степан вислужив на Господарю Його Милості за небіжчика Князя Костянтина..."

(Я розумію, що це звучить жахливо. Але відтворила з польської літописну цитату з першою згадкою про поселення як змогла).

Документальна згадка № 2 стосується вже 1569 р, коли Лазарь Дешковський, син брацлавського хорунжого Богдана, віддав П'ятничани своєму дядькові Семену, сину Василя Ободенського.

Від бездітного Семена - до дітей його рідного брата Богдана з дружиною Мариною Кірдей-Дзюсянки (Maryna Kierdey-Dziusianka). Дітей було достатньо: Гаврило, Теодор (після Гаврила - ну Федір мав бути напевно, але повіримо Роману Афтаназі, з книги котрого я беру ці дані, на слово), Йосип, Василь, Анастасія і Олена. Виходячи з імен - чистої води українці. На стількох маєток ділити - щастя не мати. П'ятничани цілковито дістаються брацлавському ловчому Федору-Теодору Ободеньському. Братам-сестрам він за це добре заплатив, а сам віднині став писатися "паном на П'ятничанах"

 

 

Міхал Анджей Грохольський.

Дочка Федора Марія вийшла заміж за Теодора Ласко-Вороновицького, а в якості приданого мала п'ятничанський маєток.  Вже її дочка, Теофіла, неймовірно багата наречена, одружилася з Міхалом Радзімінським. А по її смерті чоловік взяв в дружини Мальгожату Каменську - і вже їхня дочка Анна отримала у спадок П'ятничани. І ще так, дрібнички: Сабарів, Сорочин, Вороновицю і Степанівку. Саме Анна пов'язала своє життя з Міхалом Грохольським гербу Сорокомля (народився в 1705 р.) - і саме так П'ятничани нарешті дісталися роду, з яким і будуть пов'язані протягом століть. Міхал був крилатим гусаром у війську князя Януша Вмшневецького, де дослужився до поручника. Далі на чолі загону української партії боровся з ворогами, за що король Август ІІІ дарував йому чин ротмістра. Двічі був послом до сейму, серед брацлавської шляхти вважався чудовим знавцем юриспруденції. Власного маєтка не мав, проте приданим дружини розпоряджався розумно, був гарним господарем. Саме Міхал Грохольський зафундував у 1760 р. у вінниці костел і монастир домініканців, а в єзуїтському костелі справив кілька вівтарів та амвон. В одному з своїх сіл, Терешках, збудував каплицю.

А в самих П'ятничанах разом з сином мартином, взявся вибудовувати новий замок-палац. На будівництві працювали татарські та турецькі полонені. Планувалося, що буде це фортеця з надзвичайно міцними стінами, залізними гратами на вікнах, вежами, стрільницями і подвійною брамою - коротше, не садиба, а приватна в'язниця суворого режиму. В результаті було зведено одноповерховий квадратовий замочок, готовий до життя та оборони. В кутах піднімалися двоярусні вежі. Трохи далі стояли дві квадратові одноярусні башти. Від них тягнулися вали і рови, які оточували фортечний майдан в кілька сотень метрів завдовшки. Ще одна, цього разу циліндрична башта піднімалася в місці звороту валу та рову. Склепінчаста в'їздна брама довершувала образ фортеці. А ви все це можете бачити на одній з ілюстрацій в галереї.  

Від фортеці до палацу

Правий павільйон і галерея.

Після смерті Міхала Грохольського в 1765 р. по ньому залишилося семеро дітей. Маєтності батька потрібно було поділити. П'ятничани, як і грицівський ключ з палацем в Стрижавці та двір у Вінниці, дістався старшому сину Мартину (1727-1807), останньому брацлавському воєводі. Шляхтич віддавав перевагу не П'ятничанам, а Грицеву. Після смерті Мартина його все ще чималі маєтності знову почали дрібнитися між спадкоємцями. П'ятничани дісталися його сину Міхалу (1765-1833). Саме він не лише мешкав у маєтку, а й взявся до його реконструкції. Вірніше, не він, а його дружина Марія. Любителька розкоші погано почувалася в суворих стінах замку. Спочатку вона обмежилась тим, що наказала перебілити всі покої. Тоді стіни салону стали блакитними, а на склепіннях було розвішано атласні драпіровки в білі та блакитні смуги - такий собі псевдо-намет. Один з кутових покоїв було прикрашено зеленими драпуваннями, ще один побілено в колір піску.

Потім енергійна шдяхтянка взялася за зовнішні зміни маєтку. До будинку прибудовують ще один поверх та два бічних павільйони. Старий дубовий флігель, в якому часом зупинялися панські гості, як древній непотріб пересувається глибше в сад. З'являються нові стайні, місце для возів і карет, майстерні, голуб'ятня та інші господарчі споруди. Перебудовую керував архітектор Льойфер. Він вже мав схожий досвід - в Іванові у Холоневських.

Стайні і башта, перетворена на голуб'ятню.

Від Міхала і Марії Грохольських П'ятничани переходять їхньому сину Генрику Ципріану (1802-1866). Він закінчив процес перебудови замку, додавши до палацу з боку саду портик з балконом, змінивши сходову клітину. А ще новий господар керував працями малярів під час декорування кімнат. З завданням прикрасити замкові покої картинами чи не одноособово справився художник Жевицький (Rzewicki), але пізніше виявилося, що він дещо перебільшував свій талант і сподівань господарів не виправдав. Через такі негаразди Генрик Грохольський і вирішив особисто придумувати орнаменти і малюнки, спираючись на мотиви, взяті в альбомах з зображеннями фресок. Допомагав у перебудові анонімний для історії закордонний архітектор.  

Останнім власником П'ятничан був онук Генрика Ципріана, Здислав Грохольський (1881-1968). З середини ХІХ ст. і аж до приходу сюди більшовиків п'ятничанський маєток стояв без змін. Не дивлячись на перебудови, головний корпус садиби до нашого часу зберіг риси суворого прямокутного  замку. Саме так його й називали Грохольські: Замок.

Бічні павільйони не збереглися, немає зараз і балкону, проте палац все ще піднімається масивною глибою серед старих паркових дерев. Докладний опис галерей пропущу - все видно на старих світлинах.

Інтер'єри. Те, чого нема.

Тут видно, якими були пічі.

П'ятничанський замок - незвикла для подільських маєтків річ - мав докладні описи інтер'єрів. В 1905 р. споруду було обміряно (галереї і павільйони теж), збереглися креслення і фотографії багатьох кімнат, описи - майже всіх кімнат.

 

Отже, відомо, що стіни були гладкі і переважно однокольорові, підлога -  з паркету, вкладеного геометричними орнаментами, двері і вікна були помальовані на біло, пічки в приміщеннях були переважно високі, округлі, з гзимсом вгорі.

З передпокою кам'яний портал вів до побілених сіней (покою). Тут не було вікон. Масивні дубові двері були оббиті залізною бляхою товщиною в 0,5 см. На внутрішній стороні дверей висів образ Богоматері Ченстоховської. З цього ж боку можна було побачити три пари міцних дубових засовів, які й замикали двері.   



Так палац виглядає в 2009 р.
Так палац виглядає в 2009 р.
Вид замку в П'ятничанах, середина ХІХ ст.
Вид замку в П'ятничанах, середина ХІХ ст.
Види замку близько 1914 р.
Види замку близько 1914 р.
Види замку близько 1914 р.
Фрагмент "чорного" салону.
Фрагмент "чорного" салону.
Це називається "Княжий град".
Це називається "Княжий град".
Стайні на початку ХХ ст. - і в 2009 р.
Стайні на початку ХХ ст. - і в 2009 р.
Стайні на початку ХХ ст. - і в 2009 р.
Перед парадним входом. 1914 р.
Перед парадним входом. 1914 р.
Жовтий салон.
Жовтий салон.
"Попелястий" салон.
"Попелястий" салон.
Парк в квітні 2009 р. - і близько 1914 р.
Ян Дуклан Грохольський.
Ян Дуклан Грохольський.
Поручик І стрілкового полку Ігнацій Грохольський.
Поручик І стрілкового полку Ігнацій Грохольський.
Ремігіан і Міхал Грохольські.
Ремігіан і Міхал Грохольські.
Здіслав Грохольський, останній власник замку.
Здіслав Грохольський, останній власник замку.
Стодола з 1780-х рр.
Стодола з 1780-х рр.

"Замки і храми України" - некомерційний cайт, що підтримується фактично силами і ентузіазмом однієї людини. Допомогти проекту:
гривневий рахунок 4149 5100 9101 3567

євровий - 5168757402858452

Patreon

Ваш внесок допоможе не зневіритися в тому, що роблю вже 20 років. Дякую.

Екскурсійний супровід у мандрівці Кам'янцем-Подільським, Поділлям та Західною Україною в цілому: kamienczanka@gmail.com

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник