Карта
Відоме з 1320 р. селище (1158 жителів), колишнє містечко, відоме багатьом автомобілістам, що вибираються на захід: з 1998 р. тут діє найбільший в Східній Європі міжнародний пункт пропуску "Краковець" - до 5 тисяч автівок в день гіпотетично можуть перетнути тут польський кордон. І саме з 1998 року (коли я подорожувала кілька разів Малопольською) і аж по 2009 р. я хотіла знову тут побувати - заради місцевого костелу.
Побувала - і жахнулась.
 | Трохи історії Краковця. | |
В 1423 р. польський король Владислав Ягайло надав Краковець родині Фредрів - цей рід пізніше уславить драматург і галичанин Олександр Фредро. В кінці XVI ст. місцевість належала князю Олександру Острогському (1571-1603). Саме цей князь звів в Краківцю в 1590 р. оборонний замок. Знову зміна власників - Краковець відходить Белзецьким, а після того, як Анєла Белзецька вийшла заміж за волинського каштеляна Юзефа Цетнера (Josef Cetner, помер близько 1724 р.) Краковець надовго залишається в руках родини Цетнерів. Далі - пунктирно - Потоцькі, з 1845 по 1890 рр. - князь Адам Любомирський (йому Краковецький маєток продали без меблів, картин, порцеляни, колекції бронзи тощо), потім граф Казимир Любенський. Останньою власницею Краківця і фільварків була дочка Казимира, Вікторія Моравська (померла в 1942 р.).
Зоряним часом Краковця була ІІ половина XVIII ст., коли Ігнацій Цетнер влаштував у містечку чудову резиденцію - невідомо, чи на місці вже існуючого оборонного замку князя Острогського, чи будував її з нуля. Резиденція складалася з трьох частин: головного житлового палацу та двох ідентичних флігелів, які стояли по боках від палацу. Палац, який розібрали до фундаментів в 1835 році через його аварійний стан, відомий лише з двох малюнків (акварель Юзефа Ріхтера з 1825 р. і ескіз Каетана Вінцента Кєлісінського з 1934 р.) - та й на них його показано з боку парку, до того ж зображення протирічать одне одному.
Можна довго, керуючи восьмим томом "Дій резиденцій..." Романа Афтаназі, описувати умеблювання палацу в Краківці - але особливої потреби в тому не бачу: його все одно вже майже 200 років не існує. Відомо, що новий палац в охайному і величезному (60 га) парку (парк навіть порівнювали з Софіївкою) був дуже задбаним аж до вибуху Першої світової війни. За переказами, парк заклав відомий в ті часи французький майстер Franz Tacher de la Pegerie, який пізніше створював паркові шедеври в Криму. Праворуч від парку тягнулися луки і сад, ліворуч були ставки, багаті рибою. Гребля, що відділяла ставки, була засаджена вербами. Були в парку такі модні в XVIII столітті лабіринти. В глибині парку стояла дерев'яна "хатка пустельника", обкладена мохом різних відтінків (модний акцент доби романтизму). Хатка мала чималу веранду. Бонусом до хатки йшов "пустельник" - слуга господарів, котрий за окрему плату ломав комедію і зображав з себе відлюдника - чим би гості не тішились.
Серед господарських будівель маєтку були оранжерея, дві теплиці, велика і довга стайня. Маєток розташовувався за 2 км від сучасного центру селища, від нього лишилася лише стара липова алея, котра йде в сторону Польщі. Під час Другої світової споруди сильно постраждали і були розібрані після війни.
| Костел в Краківцю | |
Та головною архітектурною цікавинкою містечка навіть в часи існування панського двору все-таки був місцевий костел св. Якова Апостола. І він - на відміну від того-ж таки двору - сяк-так зберігся до наших часів. Храм фундував творець краковецької резиденції - белзький воєвода Ігнацій Цетнер. Споруда так вражала своїми формами, гармонією, що навіть існує думка про те, що архітектором костелу був відомий Доменіко Мерліні. Особливо вражав фасад святині, прикрашений портиком з двома парами колон іонійського ордеру. Фриз вкривали кам'яні гірлянди, на фронтоні були барельєфи, що зображали алегорії Надії і Любові у вигляді двох напівлежачих жінок. По боках від портику на фасаді розташовані ніші, в яких мали стояти статуї (на жаль, жодне старе зображення костелу, хоч то 1905-тий, хоч 1939-тий роки, не дає уявлення про ті статуї - вони скрізь відсутні).
Над портиком йшов (і йде, угу) широкий фриз з зображеннями символів папства. В центрі збереглася до нашого часу алегорія Віри - це теж напівлежача жінка. поруч з якою папська тіара. Над алегорією - таблиця з написом DEO ET POPULI ANNO 1787 (от вам і відповідь на питання про рік побудови храму). Аттик увінчували кам'яні вази і залізний хрест.
Стіни храму вкривали зображення, як давні, так і новіші. (Зараз вкриває страшна радянська плитка, як в шкільних туалетах). Серед старих картин вирізнялися "Розп'яття" школи П.-П.Рубенса, алегорична композиція, де зображався молодий лицар в накинутому на плечі блакитному плащі (на лівому боці картини був зображений польський білий орел), а ще портрет невідомого огрядного каноніка та зображення мадонни. На тій самій стіні висіла дещо нижче таблиця з панегіриком, що прославляв діяння роду Цетнерів. На іншій стіні був образ Воскресіння, панегірик на честь Вінценту Бонковському, львівському бургомістру. В пресвітерії знаходився надгробок княжни Лотаринської. Серед більш нових картин в костелі були роботи місцевого уродженця і учня Яна Матейка Томаша Антонія Лісєвича (Tomasz Antoni Lisiewicz). Храм мав три вівтарі. Головний вівтра. значно старший за сам храм, походив з єзуїтського костелу в Перемишлі. Два інші були виконані в XVIII ст. спеціально для Краківця. Можна довго перелічувати описані в третьому томі "Костелів і кляшторів римсько-католицьких давнього воєводства руського" орнати і капи, але навіщо? Всього цього вже нема.
12 вересня 1939 р. під час бою з нацистами (все-таки це прикордоння, і війна почалася тут 1 вересня 1939р.) костел згорів разом з плебанією. Інтер'єри вигоріли повністю.
Коли Краківець відійшов СРСР, в 1958 р. костелі влаштували завод "Ритм" (структурний підрозділ Львівського заводу телеграфної апаратури. Підприємство виготовляло плати друкованого монтажу для потреб систем зв'язку - переважно військового призначення), розділивши високу наву на три поверхи. "Ритм" діяв до недавнього часу.
Зараз всередині розруха, поверхи частково завалилися. Поруч з костелом все ще стоїть прохідна, але там вас ніхто не зупинить. Нікому.
Портик начебто існував якийсь час в радянську епоху, але потім його розібрали.
Дуже, дуже шкода храм. Я думала, такий жах можливий лише десь на Вінниччині... Помилялась. Місцеві ж католики користаються скромною цвинтарною каплицею Любеньських (початок ХХ ст.).
Костел стоїть на колишньому Ринку. Також біля колишнього ринку збереглася синагога з І половини ХІХ ст. з прикрашеним пілястрами фасадом. Після війни тут був кінотеатр, потім пекарня, зараз будинок стоїть покинутий. Через дорогу колись знаходились бані-микви. А місцева церква мені видалася абсолютно нецікавою. Зовні її за дерев'яну прийняти неможливо. Про неї краще почитайте у Віктора Громика. Правда, польські путівники пишуть, що в храмі зберігається старовинний іконостас з XVII (!!!) століття з якогось василіанського монастиря.
|
