Карта
Координати: 50°07′03″ пн. ш. 25°07′46″ сх. д.
Хто б міг знати, що всього в кількох кілометрах на північ від практично всесвітньовідомих Бродів на Львівщині дотепер дивом зберегіся такий раритет, як дерев'яний костел? Хто-хто... Багато хто. Скажімо, молодий директор Бродівського краєзнавчого музею Василь Стрільчук. Якби не його відданість своїй справі і енергічність - досить заразлива, до речі, - можливо, 11 серпня 2005 року я б з Софією поїхала вивчати Буськ. Але ми побачили Язлівчик - і, знаєте, щасливі таким простим фактом.
"Але ви вже можете не встигнути. Храм помирає на очах" -так я писала влітку 2005 р. З того часу ситуація змінилася. На жаль, план про передачу святині католикам Бродів, котрі на той час вже довгенько споруджали собі костел, не спрацював. Костел повільно, але невпинно гинув. Та ситуація покращилась. Влітку 2009 року Міжнародний концерн ТзОВ "Акзо Нобель Декор Україна" (виготовлення фарб і лаків) взявся допомогти з реставрацією храму. Громадським партнером реставрації костелу є сайт "Дерев'яні храми України". Реставратори з "Львівської політехніки" оглянули храм на початку вересня 2009 р. і виготовили дефектний акт та кошторисну документацію. В грудні 2009 року костел було законсервовано, частково вкрито рубероїдом. Консерваційні роботи проведені силами ТзОВ "Терра Сицелія" (директор Василь Целюх, м. Броди).
Колись на Західній Україні було чимало дерев'яних братів язлівчицького костелу - зараз лишилoся з дюжину на всю Львівщину (ось ще приклади в Розлучі і Раденичах), ну і ще кілька костелів на Буковині, по одному на Волині, Прикарпатті і Тернопільщині. Цілий пласт архітектурної спадщини йде у небуття, повільно занурюючись у холодні води людської байдужості і безпам'ятства.
В музеї мені дозволили перефотографувати "портрет" храму зразка 1999 року. Ще хрест був на свому місці. Зараз - пан Василь намагався знайти навершя святині в кущах поблизу, але марно. До найвищої точки храму був під'єднаний громовідвід. Десь в 2002 році місцевий селянин зачепив його трактором, потягнув... разом з хрестом.
Нам неймовірно пощастило. За три хвилини після того, як ми закінчили оглядати костел, почалася страшезна злива. На похмурому дощовому небі, що вдаряє міріадами сліз в дерев'яні боки споруди, без жодного сонячного промінчика храм виглядав би могильним пам'ятником самому собі. Але сонце було за нас. Вид на костел з дороги на Конюшків - супер! Дерев'яні споруди старіються скоріше за своїх мурованих колег. Повна ілюзія архаїчності. Скельце з калейдоскопу марамороської готики, що незрозуміло як забралося значно північніше, в край піску та розкішних сосен.
Але варто підійти поближче - і помічаєш: ліва сторона впаде першою. Впаде досить скоро. Дерево прогнило всередині. Храмом ніхто не опікується. Католиків в селі немає, а як і є - до Бродів з 4 км.
Ох. 2004 р. Василь Стрільчук був тут разом з поважними гостями - директором "Шевченківського гаю" (відомого львівського скансену) та головою сільради. Візит мав стати доленосним: вирішувалося, чи відправиться храм в найкращий для дерев'яних споруд притулок для стареньких: в львівський скансен.
Ключів від дверей не знайшлося, тому прийшлося різати замок. Всередині ледь трималися колони різьбленого дерев'яного вівтаря (1936). Вердикт був надто суворим: не для Шевченківського Гаю. І вік не досить поважним (треба принаймні XVIII століття), і стан, і стиль...
Нє, ну рекомендацію сільраді гість дав: опікуйтеся, то-се... Але хто буде опікуватися стареньким, в якому довгі роки був простий колгоспний склад? Правильно: ніхто. Рекомендації - смертний приговор споруді. Тут її не врятують. Тут лише бешкетують, чіпляють на дзвіницю невідомо чиї портрети.
Про історію цього костелу я знаю дуже мало. Звели його в 1933-34 роках для місцевої католицької громади. Так-так, можна в 70 років виглядати аж ТАКИМ старим. Як бачите.
Колись в Язлівчику була ще й дерев'яна церква св. Михайла (1744), знищена в роки Першої світової війни. Тому в 1924 році в селі звели - знову дерев'яну - каплицю св. Михайла.
Товстий фоліант "Броди і Бродівщина", який Василь Стрільчук люб'язно віддав мені на короткочасні, але інтенсивні тортури, повідомляє, що в 1909 році в Язлівчику було 326 грекo-католиків, 4 іудея і 15 римо-католиків. Статистика на 1935 рік: 675 греко-католиків, 7 осіб незрозумілої релігійної орієнтації та 73 римо-католики. Навіть така нечисленна громада спромоглася звести в селі затишну дерев'яну святиню. Була в Язлівчику в ті часи й однокласова школа з українською мовою викладання - до речі, українською там вчили і за поляків.
Гарні, в орнаментах двері храму зараз зачинені. Дивні круглі вікна-ілюмінатори забиті дошками - а для більшої надійності ще й затягнуті колючим дротом. Кукурудза з сусіднього городу штовхає благенькі стіни початками: сучасному селу не до архітектурних фанаберій, кому потрібна та культура, якщо є серіал "Няня" і касета "Галицьке весілля"?
