| 
|
Поспішайте. Скоро цього не буде.
|
 | Майже реквієм. | |
Хто б міг знати, що всього в кількох кілометрах на північ від практично всесвітньовідомих Бродів на Львівщині дотепер дивом зберегіся такий раритет, як дерев'яний костел? Хто-хто... Багато хто. Скажімо, молодий директор Бродівського краєзнавчого музею Василь Стрільчук. Якби не його відданість своїй справі і енергічність - досить заразлива, до речі, - можливо, 11 серпня 2005 року я б з Софією поїхала вивчати Буськ. Але ми побачили Язлівчик - і, знаєте, щасливі таким простим фактом.
Але ви вже можете не встигнути. Храм помирає на очах. Колись на Західній Україні було чимало його дерев'яних братів - зараз, кажуть, на всю Львівщину лишилося три, ну і ще парочка костелів на Буковині. Цілий пласт архітектурної спадщини йде у небуття, повільно занурюючись у холодні води людської байдужості і безпам'ятства.
В музеї мені дозволили перефотографувати "портрет" храму зразка 1999 року. Ще хрест був на свому місці. Зараз - пан Василь намагався знайти навершя святині в кущах поблизу, але марно. До найвищої точки храму був під'єднаний громовідвід. Десь в 2002 році місцевий селянин зачепив його трактором, потягнув... разом з хрестом.
Нам неймовірно пощастило. За три хвилини після того, як ми закінчили оглядати костел, почалася страшезна злива. На похмурому дощовому небі, що вдаряє міріадами сліз в дерев'яні боки споруди, без жодного сонячного промінчика храм виглядав би могильним пам'ятником самому собі. Але сонце було за нас. Вид на костел з дороги на Конюшків - супер! Дерев'яні споруди старіються скоріше за своїх мурованих колег. Повна ілюзія архаїчності. Скельце з калейдоскопу марамороської готики, що незрозуміло як забралося значно північніше, в край піску та розкішних сосен.
Але варто підійти поближче - і помічаєш: ліва сторона впаде першою. Впаде досить скоро. Дерево прогнило всередині. Храмом ніхто не опікується. Католиків в селі немає, а як і є - до Бродів з 4 кілометри.
Ох. 2004 року Василь Стрільчук був тут разом з поважними гостями - директором "Шевченківського гаю" (відомого львівського скансену) та головою сільради. Візит мав стати доленосним: вирішувалося, чи відправиться храм в найкращий для дерев'яних споруд притулок для стареньких: в львівський скансен.
Ключів від дверей не знайшлося, тому прийшлося різати замок. Всередині ледь трималися колони різьбленого дерев'яного вівтаря (1936). Вердикт був надто суворим: не для Шевченківського Гаю. І вік не досить поважним (треба принаймні XVIII століття), і стан, і стиль...
Нє, ну рекомендацію сільраді гість дав: опікуйтеся, то-се... Але хто буде опікуватися стареньким, в якому довгі роки був простий колгоспний склад? Правильно: ніхто. Рекомендації - смертний приговор споруді. Тут її не врятують. Тут лише бешкетують, чіпляють на дзвіницю невідомо чиї портрети.
Про історію цього костелу я знаю дуже мало. Звели його в 1933-34 роках для місцевої католицької громади. Так-так, можна в 70 років виглядати аж ТАКИМ старим. Як бачите.
Колись в Язлівчику була ще й дерев'яна церква св. Михайла (1744), знищена в роки Першої світової війни. Тому в 1924 році в селі звели - знову дерев'яну - каплицю св. Михайла.
Товстий фоліант "Броди і Бродівщина", який Василь Стрільчук люб'язно віддав мені на короткочасні, але інтенсивні тортури, повідомляє, що в 1909 році в Язлівчику було 326 грекo-католиків, 4 іудея і 15 римо-католиків. Статистика на 1935 рік: 675 греко-католиків, 7 осіб незрозумілої релігійної орієнтації та 73 римо-католики. Навіть така нечисленна громада спромоглася звести в селі затишну дерев'яну святиню. Була в Язлівчику в ті часи й однокласова школа з українською мовою викладання - до речі, українською там вчили і за поляків.
Гарні, в орнаментах двері храму зараз зачинені - можливо, вже назавжди. Дивні круглі вікна-ілюмінатори забиті дошками - а для більшої надійності ще й затягнуті колючим дротом. Кукурудза з сусіднього городу штовхає благенькі стіни початками: сучасному селу не до архітектурних фанаберій, кому потрібна та культура, якщо є серіал "Няня" і касета "Галицьке весілля"?
Мовчать старі й нові путівники, мовчить Google, не знають вони храму в Язлівчику, наче і не існує його. А скоро-таки не існуватиме.
|
