| 
|
Палац в Чернятині. Гравюра з Tygodnika Ilustrowanego, том VI, 1870 р.
|
Карта
Ох і важко було знайти це село в Жмеринківському районі... В 1999 році карт-двокілометрівко не можна було навіть у найкращому сні уявити.
А почала я пошуки після перегляду документального фільму - "Палаци Вінничини", якщо не помиляюсь. Показували його досить часто, та інфи про те, ДЕ знаходяться всі відзнімковані у документі об'єкти, не було зовсім. Не було в той час в мене і кілометрових карт. Та що там кілометрових - двокілометрівки тоді ще в продажі не траплялися.
Тому уявлення про розташування Чернятина було приблизне, як асфальт по дорозі туди. Довго блукали машиною вздовж залізничної колії, потім були хатки та розбиті дороги, ще потім - величезні озера, і нарешті - мета подорожі.
Та тут нас чекала наступна перешкода. Мовна. :) З моєї голови кудись вилетіло і вирішило поки що не повертатися слово "палац". Я чомусь оперувала в своїх шерлок-холмівських розпитах аборигенів терміном "маєток". Мене не розуміли. Мене направили на хутір. Щож, поїхали на хутір. Знайшли після ще якихось 6 кілометрів жахливої дороги. Хуторяни запропонували нам маєток... купити. Чорти забирай, немає ніякого палацу, додому, час додому!
Злі і невеселі повіернулися ми в Чернятин. І абсолютно випадково праворуч від дороги на той хутір, за деревами, помітили червонуваті башти. Є!
Знали б, що в палаці знаходиться зараз сільсько-господарський технікум, наші пошуки були б набагато легші і коротші. :)
 | Отже, що тут є? | |
| | 
|
Тополі біля палацу просто величезні.
|
Фільм розповідав про палац на місці давнього замку. Начебто будівлю цю звели ще в XVII ст. Може й так, але Реєстр архітектурних пам'яток України подає трохи іншу інформацію, а саме:
Палац, брама та господарський флігель поруч з'явились тут в 1830-му році, в епоху романтизму (звідси і мода на готику), за господарювання Вітославських. Автором проекту був, можливо, мальтійський архітектор Генрік Іттар. (Tygodnik Ilustrowany (1870) пише, що архітектором був безіменний італієць). Але - на місці оборонного замку XVII ст. Парк навколо маєтку закладено в кінці XVIII ст. відомим парковим архітектором Д. Маклером на базі існуючого тут дубового лісу. Площа парку - 31 га.
Мені пощастило не лише оглянути палац та парк, а й потрапити всередину, щоб помилуватись збереженими інтер'єрами - хай і розписаними якимось шаленим дальтоніком. Є і старі сходи, і п'єци, і камін, і ліплення на стелі... А от славнозвісна бібліотека Вітославських, яка нараховувала кілька тисяч томів, не збереглася. Не побачила я й інкрустацій та мозаїк на стінах - а були ж колись!
З Ч тому "Дій резиденцій..." Романа Афтаназі дізнаємося, що Чернятин довгий час був одним з сіл (разом з Слобідкою і Топорівкою) маньковецького ключа. Колись ці землі належали родині Свірщів (Swierszczow h. Jastrzebiec), аж поки Ян Свірщ в середині XVI ст. не помінявся з державою: він їй Маньківці, вона йому Гусятин і Кутківці. Пізніше Чернятин належав Виговським, Любомирським і Понінським. У 1730 р., за сто років до зведення палацу, король Польщі Август ІІ віддав миньковецький ключ Томашу Домбському (Tomasz Dambski). Від нього ключ перейшов до сина Юзефа, кавалера ордена св. Станіслава, а далі до дочки вже Юзефа, Теклі, яка одружилася з Ігнацієм Вітославським (Ignaci Witoslawski).
| А що каже Д. Малаков? | |
| | |
Завдяки невтомному Ігорю Хомі мені до рук потрапила ксерокопія книжечки "По Восточному Подолью", випущена ще у 1988р. Саме звідти я й дізналася трохи більше про палац у Чернятині. Ділюся отриманою інформацією:
Ну, по-перше, мої зойки про страшні дороги автор путівника розбиває на корню: начебто з райцентру Жмеринки сюди прокладена чудова дорога, а ще можна у Чернятин потрапити залізницею все з тої ж Жмеринки. Що цікаво, залізниця пролягла якраз Кучманським шляхом. Символічно?
Село виникло, кажуть, не пізніше XVII ст., а назву отримало від першого поселенця - козака Черняка (або, за іншою версією, Черняти) - Чернятин хутір, Чернятин двір. Пізніше тут оселились старообрядці, які покинули малотолерантну Росію.
З кінця 18ст. Чернятин належить польським магнатам Вітославським. На початку ХІХ ст. тут проживає Ігнаці Вітославський, у минулому - коронний обозний, немалий чин при польському монарху. Саме він побудував (перебудував?) маєток, зорієнтував будівлю фасадом на південь, в сторону Кучманського шляху.
(А от Роман Aфтаназі дату побудови ставить під сумнів, і висловлює припущення, що палац мав з'явитися не пізніше 1820-х років. Я з польським дослідником погоджуюся: стилістично Чернятин належить саме початку ХІХ століття). Проте подає точне датування закладення ландшафтного парку Діонісієм Міклером (ви в курсі, що той був насправді МакКлером, шотландцем? А я в курсі:о)). Сталося це аж ніяк не в XVIII ст., а у 1814 році. Про замок з фільму книги і Малакова, і Афтаназі мовчать. Телевізійна утка?
До речі, саме в Афтаназі є й історія першої іконографії палацу. Он воно, найперше зображення, вгорі сторінки. Датоване 1840 р., в 1842 р. опубліковане в Przyjacielu Ludu. В 1870 р. його передрукував Tygodnik Ilustrowany. На той час гравюра була повним анахронізмом, бо палац вже щащнав перебудов. В 1873 р. новий вид палацу увіковічнив білоруський мандрівник Наполеон Орда.
Ймовірно, одночасно з палацем споруджується надзвичайно репрезентативна в'їздна брама, і, коли Шлях замінила залізниця, якраз навпроти брами зупинявся потяг, якщо ним їхали поміщик або його гості. Збереглися пілони воріт, а ось поїзд зі Жмеринки зараз зупиняється поодаль, за переїздом. Масивні високі пілони збудовані з цегли на кам'яному цоколі, оштукатурені та декоровані на всю висоту вставками з тесаного пісковику. Над чотирискатною залізною кровлею піднімаються кам'яні шари, які чітко вирізняються серед зелені парку.
Відразу за брамою, праворуч - фруктовий сад, відділений невеликим прошарком паркової рослинності; одразу за величезними та кремезними старими деревами біжать вглиб запущених джунглів дві дороги-алеї. Ліворуч - не така хожена-їжджена, пряма, обсаджена кінськими каштанами, дугою в'ється вона понад яром, що заріс деревами. Та яку б алею не вибрали, обидві підходять з півдня до галявини, що розкривається в сторону палацу. З боків галявини - кілька величезних сріблястих тополь зі стовбурами у 4-5 обхватів.
Чернятинський парк створено у 1814 р. одночасно з северинівським парком Д. Макклером на основі старих дубів природного лісу. Парк доповнили новими насадженнями, запружені у ярах струмочки утворили ланцюжок мальовничих ставків, які навіть через десятиліття занедбання все ще тримають форму... Верхній став зовсім маленький, він неначе ховається у кущах. Тихенько дзюркотить вода, перетікаючи з нього через складену насухо з рваного каменю греблю в прямокутник середнього ставу з земляною греблею. Кажуть, десь там навіть збереглися жалюгідні залишки колись розкішної мармурової паркової скульптури: великі кам'яні чаші, одна з готичною різьбою на теми християнства, а інша прикрашена рельєфом у "звіриному стилі".
Палац отримав свою форму у вигляді літери П після кількох етапів будівництва. Найстаріша частина маєтку - південне крило з декоративною романтичною баштою, яка була колись прикрашена корончатим ренесансним завершенням. Над її круглою верхівкою підіймалися на флагштоці, за старою лицарською традицією, вимпел з гербом володаря цих земель під час перебування господаря у власних пенатах.
Трохи далі з'єднується з палацем великий об'єм, з'єднаний з кутовою баштою аркадною галереєю. Цей корпус декорований у неоготичному стилі, за тогочасною модою. Автором неоготичного фасаду чернятинського палацу (1830) міг бути польський архітектор Генрік Іттар, мальтієць за походженням, який навчався у Римі. Модна неоготика увійшла у розкішну природу Поділля і макклерівського парку несподіваним екстравагантним капризом романтичної епохи. Будівля настільки вражала сучасників, що навіть у Атласі Подільської губернії, який склав у 1842р. бувший воєнний губернатор Кам'янця генерал-майор К.Я. Фліге, розміщена гравюра-літографія Н.Брезе - "прегарна віла в готичному стилі поміщика Вітославського у містечку Чернятин...". А видів у Атласі небагато.
| | |
Цікаво, що готичний декор мають лише південний та західний фасади. Дворовий фасад абсолютно позбавлено яких би то не було прикрас - чернятинський маєток має в собі деяку театральну односторонність. Південний та західний фасади отримали над другим поверхом високий аттик, оформлений глухою аркатурою, прямокутні вікна, декоровані фронтончиками і лопатки, що виявляють внутрішню архітектоніку будівлі. На жаль, дотепер збереглися лише два готицьких фіала, а колись вони підносились над кожною лопаткою.
Південно-західний кут палацу має ризаліт з балконом і терасою пізнішого походження, обмеженою парапетом з улюбленими готикою мотивами трилистника та хрестоцвіту. До прибудови західного крила тут був парадний вхід, який потім перемістили північніше. Там гранітні сходи у високому стілобаті, які стереже пара мармурових левів. Колись кожен лев опирався правою лапою на геральдичний щит з гербом власників. Революцію оті щити не пережили.
Хоча в інших місцях герби збереглися: над головним входом, у вестибюлі з розкішною кам'яною підлогою у біло-сиву шахову клітинку, великим каміном-піччю з гермами а-ля гротеск з боків; є герби і в центрах трьох розеток вестибюля.
Звідти тримаршеві сходи ведуть на другий поверх, де розмістилися голанські пічки з тонким малюнком кахлів. Ліплення стелі теж виконано в готичному стилі. За сходами - аванзал, де на стелі є велика розетка, схожа на розу готичних соборів. У кожній з її 8 частин розміщено геральдичний щит з гербом гілок родини. З аванзала проходили у найбільший зал палацу, прикрашений ліпним карнизом (тут я вже, на жаль, не була). В анфіладі йде далі кругла вітальня з ліпним фризом з гірлянд та маскаронів сатирів, а також шабель та перначів (тут зараз сцена актового залу технікуму).
З архівних документів відомо, що у 1865 р. збіднілі Вітославські продали Чернятин і сусідні Маньківці Марії Михайлівні Львовій. Саме нові володарі маєтку перенесли головний вхід до палацу з північного боку. Навпроти нього розмістився будинок управляючого. А залишки вензелів під короною, які складені з літер М і Л, і зараз подекуди помітно на ажурних створках воріт. Наполеон Орда побачив Чернятин саме Львових, вже не Вітославських.
На одному з етапів перебудов, які перетворили вілу на палац, з'явилося східне крило, за совєтів надбудоване. Фронтон через це було втрачено. Не пережили війни і паркові павільони та альтанки, які так подобались готсям маєтку колись, пропала велика бібліотека, лише колекціонери книжкових знаків ще зберігають рідкісні чернятинські екслібриси.
А потім... а потім, 18 червня 2004 року я дізналася, що онучка власника садиби Вітославського-Львова, пані Львова, яка постійно проживає у Амстердамі, завдяки сайту змогла побачити, як виглядає родинний маєток у наші дні. Ось така історія :).
|
