English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Чернятин
Палац в Чернятині. Гравюра з <i>Tygodnika Ilustrowanego</i>, том VI, 1870 р.
Гравюра з Tygodnika Ilustrowanego

Карта

Координати: 49°02′51″ пн. ш. 27°54′32″ сх. д.

Біля 1,6 тис. жителів.

 

Ох і важко було знайти це село в Жмеринківському районі... В 1999 році карт-двокілометрівок не можна було навіть у найкращому сні уявити. А атласи... Що атласи - вони не надто докладні. 

Панорама палацу. Фото: Андрій Чекмарьов


А почалися пошуки після перегляду документального фільму "Палаци Вінничини". Показували його досить часто, та інфи про те, ДЕ знаходяться всі відзнімковані у документі об'єкти, не було зовсім. Не було в той час в Україні й кілометрових карт. Та що там кілометрових - двокілометрівки тоді ще в продажі не траплялися.
Тому уявлення про розташування Чернятина було приблизне, як асфальт по дорозі туди. Довго блукали машиною вздовж залізничної колії, потім були хатки та розбиті дороги, ще потім - величезні озера, і нарешті - мета подорожі.
Тут нас чекала наступна перешкода. Мовна. З моєї голови кудись вилетіло і вирішило поки що не повертатися слово "палац". Я чомусь оперувала в своїх шерлок-холмівських розпитах аборигенів терміном "маєток". Мене не розуміли. Мене направили на хутір. Що ж, поїхали на хутір. Знайшли після ще якихось шість кілометрів жахливої дороги. Хуторяни запропонували нам маєток... купити. Чорти забирай, немає ніякого палацу, додому, час додому!
Злі і невеселі повіернулися ми в Чернятин. І абсолютно випадково праворуч від дороги на той хутір, за деревами, помітили червонуваті башти. Є!
Знали б, що в палаці знаходиться зараз сільсько-господарський технікум, наші пошуки були б набагато легші і коротші. 

Отже, що тут є?

Тополі біля палацу просто величезні.
Тополі біля палацу просто величезні.

Фільм розповідав про палац на місці давнього замку. Начебто будівлю цю звели ще в XVII ст. Може й так, але Реєстр архітектурних пам'яток України подає трохи іншу інформацію, а саме:
Палац, брама та господарський флігель поруч з'явились тут в 1830-му році, в епоху романтизму (звідси і мода на готику), за господарювання Вітославських. Автором проекту був, можливо, мальтійський архітектор Генрік Іттар. (Tygodnik Ilustrowany (1870) пише, що архітектором був безіменний італієць). Але - на місці оборонного замку XVII ст. Парк навколо маєтку закладено в кінці XVIII ст. відомим парковим архітектором Д. Маклером на базі існуючого тут дубового лісу. Площа парку - 31 га.

Мені пощастило не лише оглянути палац та парк, а й потрапити всередину, щоб помилуватись збереженими інтер'єрами - хай і розписаними якимось шаленим дальтоніком. Є і старі сходи, і п'єци, і камін, і ліплення на стелі... А от славнозвісна бібліотека Вітославських, яка нараховувала кілька тисяч томів, не збереглася. Не побачила я й інкрустацій та мозаїк на стінах - а були ж колись!

З Ч тому "Дій резиденцій..." Романа Афтаназі дізнаємося, що Чернятин довгий час був одним з сіл (разом з Слобідкою і Топорівкою) маньковецького ключа. Колись ці землі належали родині Свірщів (Swierszczow h. Jastrzebiec), аж поки Ян Свірщ в середині XVI ст. не помінявся з державою: він їй Маньківці, вона йому Гусятин і Кутківці. Пізніше Чернятин належав Виговським, Любомирським і Понінським. У 1730 р., за сто років до зведення палацу, король Польщі Август ІІ віддав миньковецький ключ Томашу Домбському (Tomasz Dambski). Від нього ключ перейшов до сина Юзефа, кавалера ордена св. Станіслава, а далі до дочки вже Юзефа, Теклі, яка одружилася з Ігнацієм Вітославським (Ignaci Witoslawski).

А що каже Д. Малаков?

В палаці збереглася старовинна піч.

Завдяки невтомному Ігорю Хомі мені до рук потрапила ксерокопія книжечки "По Восточному Подолью", випущена ще у 1988р. Саме звідти я й дізналася трохи більше про палац у Чернятині. Ділюся отриманою інформацією:

Ну, по-перше, мої зойки про страшні дороги автор путівника розбиває на корню: начебто з райцентру Жмеринки сюди прокладена чудова дорога, а ще можна у Чернятин потрапити залізницею все з тої ж Жмеринки. Що цікаво, залізниця пролягла якраз Кучманським шляхом. Символічно?
Село виникло, кажуть, не пізніше XVII ст., а назву отримало від першого поселенця - козака Черняка (або, за іншою версією, Черняти) - Чернятин хутір, Чернятин двір. Пізніше тут оселились старообрядці, які покинули малотолерантну Росію.
З кінця 18ст. Чернятин належить польським магнатам Вітославським. На початку ХІХ ст. тут проживає Ігнаці Вітославський, у минулому - коронний обозний, немалий чин при польському монарху. Саме він побудував (перебудував?) маєток, зорієнтував будівлю фасадом на південь, в сторону Кучманського шляху.

 

(А от Роман Aфтаназі дату побудови ставить під сумнів, і висловлює припущення, що палац мав з'явитися не пізніше 1820-х років. Я з польським дослідником погоджуюся: стилістично Чернятин належить саме початку ХІХ століття). Проте подає точне датування закладення ландшафтного парку Діонісієм Міклером (ви в курсі, що той був насправді МакКлером, шотландцем? А я в курсі:о)). Сталося це аж ніяк не в XVIII ст., а у 1814 році. Про замок з фільму книги і Малакова, і Афтаназі мовчать. Телевізійна утка?

До речі, саме в Афтаназі є й історія першої іконографії палацу. Он воно, найперше зображення, вгорі сторінки. Датоване 1840 р., в 1842 р. опубліковане в Przyjacielu Ludu. В 1870 р. його передрукував Tygodnik Ilustrowany. На той час гравюра була повним анахронізмом, бо палац вже щащнав перебудов. В 1873 р. новий вид палацу увіковічнив білоруський мандрівник Наполеон Орда.

Н.Орда. 1873. Палац в Чернятині


Ймовірно, одночасно з палацем споруджується надзвичайно репрезентативна в'їздна брама, і, коли Шлях замінила залізниця, якраз навпроти брами зупинявся потяг, якщо ним їхали поміщик або його гості. Збереглися пілони воріт, а ось поїзд зі Жмеринки зараз зупиняється поодаль, за переїздом. Масивні високі пілони збудовані з цегли на кам'яному цоколі, оштукатурені та декоровані на всю висоту вставками з тесаного пісковику. Над чотирискатною залізною кровлею піднімаються кам'яні шари, які чітко вирізняються серед зелені парку.
Відразу за брамою, праворуч - фруктовий сад, відділений невеликим прошарком паркової рослинності; одразу за величезними та кремезними старими деревами біжать вглиб запущених джунглів дві дороги-алеї. Ліворуч - не така хожена-їжджена, пряма, обсаджена кінськими каштанами, дугою в'ється вона понад яром, що заріс деревами. Та яку б алею не вибрали, обидві підходять з півдня до галявини, що розкривається в сторону палацу. З боків галявини - кілька величезних сріблястих тополь зі стовбурами у 4-5 обхватів.
Чернятинський парк створено у 1814 р. одночасно з северинівським парком Д. Макклером на основі старих дубів природного лісу. Парк доповнили новими насадженнями, запружені у ярах струмочки утворили ланцюжок мальовничих ставків, які навіть через десятиліття занедбання все ще тримають форму... Верхній став зовсім маленький, він неначе ховається у кущах. Тихенько дзюркотить вода, перетікаючи з нього через складену насухо з рваного каменю греблю в прямокутник середнього ставу з земляною греблею. Кажуть, десь там навіть збереглися жалюгідні залишки колись розкішної мармурової паркової скульптури: великі кам'яні чаші, одна з готичною різьбою на теми християнства, а інша прикрашена рельєфом у "звіриному стилі".
Палац отримав свою форму у вигляді літери П після кількох етапів будівництва. Найстаріша частина маєтку - південне крило з декоративною романтичною баштою, яка була колись прикрашена корончатим ренесансним завершенням. Над її круглою верхівкою підіймалися на флагштоці, за старою лицарською традицією, вимпел з гербом володаря цих земель під час перебування господаря у власних пенатах.
Трохи далі з'єднується з палацем великий об'єм, з'єднаний з кутовою баштою аркадною галереєю. Цей корпус декорований у неоготичному стилі, за тогочасною модою. Автором неоготичного фасаду чернятинського палацу (1830) міг бути польський архітектор Генрік Іттар, мальтієць за походженням, який навчався у Римі. Модна неоготика увійшла у розкішну природу Поділля і макклерівського парку несподіваним екстравагантним капризом романтичної епохи. Будівля настільки вражала сучасників, що навіть у Атласі Подільської губернії, який склав у 1842р. бувший воєнний губернатор Кам'янця генерал-майор К.Я. Фліге, розміщена гравюра-літографія Н.Брезе - "прегарна віла в готичному стилі поміщика Вітославського у містечку Чернятин...". А видів у Атласі небагато.

Головний фасад споруди.
Шматок інтер'єрів

Цікаво, що готичний декор мають лише південний та західний фасади. Дворовий фасад абсолютно позбавлено яких би то не було прикрас - чернятинський маєток має в собі деяку театральну односторонність. Південний та західний фасади отримали над другим поверхом високий аттик, оформлений глухою аркатурою, прямокутні вікна, декоровані фронтончиками і лопатки, що виявляють внутрішню архітектоніку будівлі. На жаль, дотепер збереглися лише два готицьких фіала, а колись вони підносились над кожною лопаткою.
Південно-західний кут палацу має ризаліт з балконом і терасою пізнішого походження, обмеженою парапетом з улюбленими готикою мотивами трилистника та хрестоцвіту. До прибудови західного крила тут був парадний вхід, який потім перемістили північніше. Там гранітні сходи у високому стілобаті, які стереже пара мармурових левів. Колись кожен лев опирався правою лапою на геральдичний щит з гербом власників. Революцію оті щити не пережили.
Хоча в інших місцях герби збереглися: над головним входом, у вестибюлі з розкішною кам'яною підлогою у біло-сиву шахову клітинку, великим каміном-піччю з гермами а-ля гротеск з боків; є герби і в центрах трьох розеток вестибюля.
Звідти тримаршеві сходи ведуть на другий поверх, де розмістилися голанські пічки з тонким малюнком кахлів. Ліплення стелі теж виконано в готичному стилі. За сходами - аванзал, де на стелі є велика розетка, схожа на розу готичних соборів. У кожній з її 8 частин розміщено геральдичний щит з гербом гілок родини. З аванзала проходили у найбільший зал палацу, прикрашений ліпним карнизом (тут я вже, на жаль, не була). В анфіладі йде далі кругла вітальня з ліпним фризом з гірлянд та маскаронів сатирів, а також шабель та перначів (тут зараз сцена актового залу технікуму).
З архівних документів відомо, що у 1865 р. збіднілі Вітославські продали Чернятин і сусідні Маньківці Марії Михайлівні Львовій. Саме нові володарі маєтку перенесли головний вхід до палацу з північного боку. Навпроти нього розмістився будинок управляючого. А залишки вензелів під короною, які складені з літер М і Л, і зараз подекуди помітно на ажурних створках воріт. Наполеон Орда побачив Чернятин саме Львових, вже не Вітославських.

На одному з етапів перебудов, які перетворили вілу на палац, з'явилося східне крило, за совєтів надбудоване. Фронтон через це було втрачено. Не пережили війни і паркові павільони та альтанки, які так подобались готсям маєтку колись, пропала велика бібліотека, лише колекціонери книжкових знаків ще зберігають рідкісні чернятинські екслібриси.

А потім... а потім, 18 червня 2004 року я дізналася, що онучка власника садиби Вітославського-Львова, пані Львова, яка постійно проживає у Амстердамі, завдяки сайту змогла побачити, як виглядає родинний маєток у наші дні. Ось така історія :).

Фото від московського мистецтвознавця Андрія Чекмарьова

Фото зроблені Aндрієм Чекмарьовим у 2007 році.


"Замки і храми України" - некомерційний cайт, що підтримується фактично силами і ентузіазмом однієї людини. Допомогти проекту:
гривневий рахунок 4149 5100 9101 3567

євровий - 5168757402858452

Patreon

Ваш внесок допоможе не зневіритися в тому, що роблю вже 20 років. Дякую.

Екскурсійний супровід у мандрівці Кам'янцем-Подільським, Поділлям та Західною Україною в цілому: kamienczanka@gmail.com

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник