Координати: 46°11′32″ пн. ш. 30°20′00″ сх. д. Одеська область.

Близько 50 тис. жителів.

Через те, що майже щоліта у другій половині 90-х - на початку 2000-х років на море я їздила у Одеську область (Затока, Сергіївка, Кароліно-Бугаз), у цю грандіозну за площею фортецю України також навідувалася регулярно.

Не сказала б, що аж так полюбила Аккерманську твердиню (не вистачає їй рельєфа, як на мене), але їнших вартісних екскурсійних об'єктів поруч не було.

Скажу більше - у 1999 році ми штурмували колись неприступні стіни, вдало штурмували - бо ну дуже не хотілося платити за вхідний квиток оті кляті 70 копійок. Скупий платить двічі, а жадібний, наперекор Магомету, лізе вгору через амбразури. До речі, згадка про такі подвиги - чи не найприємніша з тих, що пов'язані з фортецею.

Під час прогулянки містом (самим містом, а не фортецею), нам з Міком вдалося побачити багато цікавого і поза старими мурами. Для юних натуралістів створена галерея: там квіти, дерева та інші екзотичні рослини з міста над Дністром (лінк не забути дати, лінк не забути дати.... - мантра підсвідомості). А ще зустрівся непоганий будиночок зламу ХІХ та ХХ століть (він на одній з світлин у галереї ліворуч).
Моє серце розплавилося у місцевій фортеці не стільки через її башти та стіни, скільки через величезну кількість календариків біля її входу (хто не знав, я колись колекціонувала ці маленькі шматочки цупкого паперу).
Добре, переходимо до історичної довідки.

Білгород-Дністровський - одне з найдавніших міст світу (!), де часто змінювалося населення - і часто змінювало назву поселення. Встиг за свою історію Білгород побути і Аккерманом, і Офіуссою, і Тірасом, і Ак-Лібо, і Четатя-Албе, і Фегер-варом.

Майже на всіх мовах у назві так чи інакше фігурувало слово "білий". Через те, що ми зараз називаємо білгородом, у давнину проходили найважливіші торгові шляхи із Захода на Схід та навпаки. Окрім форетці, місто славиться своїми храмами, є серед них навіть один підземний.

Що цікаво: збудована Аккерманська твердиня на залишках античного міста Тіри, яке існувало до IV ст. (див. фото). Зараз там, здається, ведуться перманентні розкопки.

Так як тут перехрещувалися шляхи караванів купців, потреба у захисті поселення існувала завжди. Тому важко зараз з достовірністю сказати, хто саме почав зводити тут високі мури та неприступні башти. Відомо, що будували фортпост протягом двохсот (!) років, приклали до цього руку і молдавани, і генуезці, і турки. Історики все-таки схиляються до версії про генуезців як засновників форпосту: спритні італійці з'явилися в Причорномор'ї, яке тоді підпорядковувалося Золотій Орді, в ХІІІ столітті - і домовляються (хто зна як) з татаро-монголами. Офіційно місто під татарами, але це лише офіційно - бо правлять у ньому генуезці. А укріплення їм були потрібні для контролю за дністровським лиманом. 

Генуезці вміли оживити поселення: вже в XV ст. Аккерман-Білгород став середньовічним мегаполісом з 20 тисячами жителів. 

Праця стількох народів дала свої плоди: фортеця була надміцним військово-технічним комплексом. Збудована вона на високому скелястому березі Дністровського лиману (і все одно їй не вистачає рельєфу! Я вперта і свого тримаюся!) з місцевого каменю-вапняка. У плані це неправильний багатокутник площею більш як 9 га (ого). Довжина оборонних стін (краще сядьте) - близько 2,5 км, висота башт на мурів - від 5 до 15 метрів, товщина від 1.5 (ну, це звично) до 5 м (вау!). З боку Дністра, з півночі, немає рову, а от з інших трьох боків він є. Колись цей 14-метровий штучний канал заповнювався водою - і фортеця ставала тим більш неприступною. Уявіть, глибина рову спочатку була 22 метри. Що не кажіть, а навіть сухі цифри тут бентежать та вражають.

Внутрішніми оборонними стінами фортеця розділена на 4 двори. Найбільше туристам подобається найстаріша частина (ХІІІ ст.), яку зовуть Цитаделлю (див. перше фото вгорі). Це своєрідна фортеця в фортеці. Коли інші частини твердині підкорялися ворогу, тут ще довго можна було підтримувати оборону. Саме у цій частині замку мешкав комендант фортеці, містились військові штаби, тут же були й гареми. Прямокутна у плані, з кутовими циліндричними баштами, цитадель була однаково неприступна з усіх боків. Місцеві ексурсоводи розказують про золоті скарби, залишені тут турками, про чудовий водогін, про перебування тут О. Пушкіна, Лесі Українки, І. Нечуй-Левицького, К. Паустовського, А. Міцкевича та В. Катаєва. А одна з башт (див. фото поруч) носить ім'я великого вигнанця античності - Овідія.

Так от про двори. Цивільний (громадський?) двір призначений був захищати населення міста під час облог. Площа цього двору - 5 гектарів. Тут є залишки мінарету від турецької мечеті (зразу пригадується Хотин, еге ж?), археологи поруч відкрили фундамент християнського храму ХІІ - ХІІІ ст. Три найсмасштабніші башти цього двору - Овідієва (а.к.а. Дівоча), Сторожова і Пушкінська. Чому в пам'ять видатного російського поета (котрий і справді бував у місті 14-16 грудня 1821 р., а конкретно фортецю відвідав 15 грудня - разом з комендантом твердині підполковником Кюрто. Кюрто і Пушкін були давно вже знайомі: Кюрто викладав у Ліцеї фехтування) називають саме цю башту, невідомо. 

Гарнізонний двір містив казарми, конюшні та склади боєприпасів.

Господарський двір зараз майже цілком знищений. Немає вже й Карантинного (або Портового) двору, на якому розміщувалися склади з товарами і торгові ятки. 

Стіни фортеці були укріплені рекордним числом башт - їх було 34: круглих, циліндричних, восьмигранні в плані, з глибокими пивницями, з шатровими дахами. Звичайно, не всі збереглися до наших часів. Кожна з башт мала своє призначення, звідси й їх назви: Темниця, Комендантська, Скарбниця. Вхід до фортеці оберігали міцні Кілійські ворота з підйомним мостом та двома решітками-герсами.

В зовнішню стіну фортеці з боку лиману вмуровані ядра - це так званий тетраксис (фігура з 10 точок, які формують дев'ять правильних рівних трикутників). Зараз про тетраксис ходять магічно-масонсько-друїдські легенди (ексурсоводи дивно часом собі на хліб заробляють) - звідси ростуть ноги в побасенок про те, що СЕРЕДНЬОВІЧНУ фортецю у Білгороді-Дністровському збудували МАСОНИ (які з'явилися вже в епоху Просвітництва - а на берег Дністровьского лииману, певно, потрапили за допомогою машини часу. Бо у XVIII ст. Аккерман вже давно був турецьким. які тут масони). Хоча історики вважають, що тетраксис міг бути таким от затійливим сонячним годинником. 

І як вже згадали турків, доречно нагадати: Османська Порта неодноразово намагалася захопити місто ще з XV ст., в серпні 1484 р. замок потрапив в облогу велетенської армії (50 тисяч кримчаків Менглі-Гірея - це іграшка в порівнянні з 300-тисячною армією турецького султана Баязета ІІ). 350 тисяч ворогів - це серйозно. Фортеця протрималася 16 днів, але потім здалася. На нескінченні 328 років в Придністров'ї запанували османи. Ну, не зовсім османи: сюди було переселено татарів, які утворили Буджацьку орду з центром в Ак-Кермані (часом вони фамільярдно називали місто Акджа - Біленька). В 1812 р., коли Придністров'я відійшло до Романових, буджацьких і ногайських татарів відселили в Таврійську губернію, а на їхнє місто до лиману прийшли болгари, німецькі колоністи, гагаузи...

Та ласим шматком форпост видавався не лише туркам. Протягом ХVІ-ХVІІ ст. козаки неодноразово робили походи до аккерманських стін. Були тут і Іван Сірко, і Семен Палій, і Григорій Лобода. А століття ХVІІІ принесло з собою три російсько-турецькі війни. У 1770, 1779 та 1806 році московські війська відвойовують місто у Порти, та турки вперто вертають собі свою власність. Лише у 1812 р. за Бухарестським мирним договором південь Бесарабії з Аккерманом переходять остаточно до Росії.

У 1832р. фортеця позбавилась свого стратегічного значення, в 1896 р. її оголошують історико-архітектурним пам'ятником.
Знайти її туристу, що вперше потрапив у Білгород, самому буде непросто. Від залізничного або автовокзалу прямуйте до ринку у центрі міста. Далі вам підкажуть. Сувенірів тут повно, відпочиваючих також. Найкращий вид для знімкування - з боку лиману зранку.