Координати:  49°01′59″ пн. ш. 27°14′01″ сх. д.

Близько 6 тис. жителів. Перша згадка - 1493 р. 85 км до Хмельницького. В 1927-1938 рр. - Затонськ. 

Карта

На карті Віньківці - метелик на синій шпильці ставка. З хороших новин це все. Дві церкви і костел - новороби, на місці старого костелища не лишилося й фундаментів, з всієї естетики у Віньківцях (вони ж давні Воньківці або Затонськ) - Шевченко біля навряд чи працюючого фонтану напроти селищної ради та страшно перебудований палац, шо ховається за більш сучасними корпусами в лікарняному містечку. Ну і природа - але де на Східному Поділлі немає цих гір навиворіт, ярів над маленькими річками? 

Колись Воньківці належали Замеховським, Тишкевичам, Гумецьким з Рихти. Останні в 1780 р. побудували у містечку костел і францисканський кляштор. Наступними власниками були Старжинські. У 1791 р. Анна Старжинська вийшла заміж за кавалера обох польських орденів Яна Онуфрія Орловського - так Воньківці перейшли до цього магнатського роду. В 1820 р. Орловські продали ці маєтності разом з Віньківецьким Майданом, Покутинцями та Високою Греблею Ігнатію Черкасу. А вже від нього в 1862 р. містечко купила 17-річна сирота Марія Скібневська (Скибневська). Наступного року багата сирітка вийшла заміж за Карла Косельського (1836-1905). Подружжя відразу взялося облаштовувати у Віньківцях родове гніздечко, зводячи палац у італійському стилі. Ліворуч до палацу приростала оранжерея з зимовим садом. Сусідній житловий будинок з XVIII ст. використовувався як флігель. Перед палацом не було ніяких дерев - щоб можна було з кімнат милуватися панорамою ставка на Калюсі десь внизу. Зараз пагорб заріс і зеленню, і будівлями. 

Далі садибою володіли їхні три сини: Мечислав (народився у 1866р.), Броніслав (1870) і Карл (1876).