Карта
Моя стаття про Путилу і Ко
Сюди я хотіла давно. Мене лякали казками про бездоріжжя, відсутність електрики і автобусів - а також страшилками про побут диких гуцулів.
Я навіть охоче вірю, що за Путилою цивілізація робить всім ручкою - і зникає за найближчою горою. Але сама Путила виявилася цілком собі симпатичною. Я приїду ще.
 | Щоб не плутати в Путилі | |
Глуш, але дуже фотогенічна. 125 км до обласного центру. До 1949 р. це поселення називалося Сторонець-Путилів. Саме під цим подвійним іменем він і згаданий вперше в літописах під 1501р. Звідси походить легендарний карпатський ватажок Лук'ян Кобилиця. День Путили - у вересні, тоді, коли своє професійне свято відзначають працівники лісу. Ну, зрозуміло.
Як на райцентр, Путила дуже маленька - 3 200 мешканців за останнім переписом, всього-то. Мала і довга - бо ж серед гір. Не піддавайтеся спокусі вийти на першій же путильській зупинці - ваша мета лежить в центрі селища, поблизу галасливого базару. Тут так: ліворуч буде садиба-музей великого письменника і сина Путильщини Юрія Федьковича (1834-1888), астролога, містика і ледь не чорнокнижника, а праворуч - місцевий стадіон "Карпати", примітний лише тим, що саме звідси гуцули проводжають вівчарів на полонину кожну останню неділю травня. Скільки років на це дійство збираюся - і все ще в процесі зібрання. :о).
2007 року гуцули святковали це дійство вде в 44-тий раз. З купою гостей, народних колективів і навіть туристів. Як і завжди, обрали ватага, який запалив символічну ватру. Як завжди, показали народне весілля і зварили кулешу. Як завжди, обрали ватага, який запалив ватру та поніс у гори смолоскип, слідкуючи, аби не погас вогонь.
44 рази - не так і багато. Це не означає, що до совєтів на полонину овець не виганяли, це значить, що до того кожен хутір і сільце проводжали чабанів на літування по окремості, а зараз - всім гуртом. З першим снігом поверталися чабани додому - з бринзою, гуслянкою та тюками настриженої за літо вовни.
Музей Федьковича я б залюбки відвідала. Та о 13-30 його ворота були зачинені, а в 14-05 з них вийшла перманентно-совкова жіночка і пояснила, що в них обідня перерва, "приходьте після трьох". Туристами музей явно не перебалуваний, от і доводиться його працівникам заїдати горе по кілька годин на день поспіль.
| Миколаївська церква і інші дива | |
Відразу за дерев'яною хатиною письменника (кажуть, це автентичне XVIII ст.) починається церковне обійстя. Гроші на побудову Миколаївського храму (1885) колись дав сам Федькович, земельну ділянку виділив теж він. Церква досить типова для Буковинських карпат: триглава, на кам'яному фундаменті, з прямокутним бабинцем і багатогранними апсидою та навою.
Стіни мають легкий нахид досередини - такий "закос" під старовину.
Жесті на церкві небагато - хоч це тішить. Впорядковане подвір'я, гілки яблуні, що ламаються від фруктів, криниця, ставочок, голодна кицька - і дерев'яна дзвіниця.
Дерево і храму, і дзвіниці нове і аж блищить - напевно, нещодавно міняли.
Біля ніякої міськради - великий бронзовий Федькович в народному строї. Пам'ятник ще зовсім свіжий - 2004-го року. Можна сісти на лавицю поруч з генієм і навіть схопити того за помпони кептарика.
Через потічок йде реконструкція готелю. Потрібна штука.
Більше особливо дивитися нічого - ну греко-католицька церква за містком, ну гарненька віла з башточкою в центрі, ну лісгосп, ну БК. Про своєрідність гуцульської ментальності нагадає хіба пам'ятник добровольцям винищувальних загонів, що полягли за зміцнення радянської влади (SIC!). Діч.
|
