Панорама села з сусідньої гори. 30 березня 2008 року.

Карта

Гуцульське село на березі Черемоша з непоганим видом на станіславівський Барвінків. Мариничі мають статус гірського населеного пункту - і це виправдано, навколо ж Буковинські Карпати.

За останнім переписом тут зафіксовано трохи більше як півтисячі жителів. Село видається цілком цивілізованим: в неділю молодь (а вона є!) грає в футбол на стадіоні, працюють кілька крамниць, є велика школа, церква (1878) в селі видається доглянутою. Можливо, тому, що деревина на ній - свіженька, ще не вилакована в якийсь з вирви-око кольорів - як в сусідніх Усть-Путилі чи Розтоках. Можливо, тут справа лише в часі - і скоро і мариничівський храм пофарбують в яскраво-рожевий чи флюоресцентно-зелений. Дах же вже під бляхою, і святий Симеон, зображення котрого прикрашає церковну браму, здається, намальований учнем другого класу путильської школи мистецтв.

Вже пост-фактум довідалася, що в селі діє музей Мариничів - при виховному комплексі «Родина», а ще в селі на березі Черемошу є цікавиа скеля - "Жаба". При наступній нагоді подивлюся. Як не забуду:). Дивно, що я її не бачила, хоча б мала.

	Ще фото:

Дивний хрест на цвинтарі поблизу церкви. Дорога в Мариничі.

Церква Симеона Стовпника.