Могилів-Подільський

Прикордоння, храми, міст - і молдовський берег за Дністром.

Головне, що треба знати: ранком в суботу в Молдову ви не потрапите. Бо там базар, і вся українська сторона йде за дешевими продуктами. Ми пробували перейти таможню тричі - і тричі поверталися, бо напору бабів з тачками і велосипедами витримати неможливо. Задавлять - і скажуть, що так і було. А в усьому іншому - місто як місто. Асоціації з недорозвиненою Одесою: теж спекотно, теж багато зелені і храмів, тільки замість моря - Дністер.

Жили ми в "Туристі" поруч з будинком Потоцьких - не так і дешево (80 гривень за зручності у коридорі), але фантастично шумно. "Смарагд" буде подорожче (150-250 грв за двомісний номер), теж недалеко, але новомодний готель настільки позбавлений смаку, що витримати цей євроремонт теж не кожному вдасться.

Якби імена містам роздавала я, Могилів був би не Подільським, а Дністровським - як Білгород. Бо Дністер формує місто і його характер. Та й раніше поселення було саме "Могилевом на Дністрі". Це вже коли наші землі приєднали до Росії, виникла потреба відрізняти місто від іншого, білоруського Могилева. Той був північним губернським містом, а наш - лише південним повітовим центром.

Зараз місто розрослося, видовжилося, розляглося вздовж високого лівого берега ріки, Немія і Серебрія вже майже увійшли в його склад.

До речі, а знаєте, чому саме Могилів? Не надто приємна на перший погляд назва має свій секрет: в кінці XVI ст. брацлавський воєвода Стефан Потоцький одружився з дочкою молдавського господаря Михайла Могили. Потоцький звів тут замок - і назвав місто на честь свого свекра. Нічогенький дарунок.

Від замку, на жаль, не лишилося й сліду. А сірий двоповерховий будинок Потоцьких (XVIII ст.), який стоїть біля грецької церкви і блимає пустими віконницями, ну аж ніяк не виглядає на пам'ятку архітектури: коробка і коробка...

З Могилева не дуже вийшло місто-воїн, а ось торговим центром йому завжди вдавалося бути. Все-таки географія: і річка велика поруч, і торговий тракт з Молдови в Україну.

Як і більшість міст-купців, Могилев був і є багатонаціональним поселенням. Тут жили молдавани і греки, вірмени і євреї. А митниця тут функціонує з 1643р.!

На багатіюче місто неодноразово нападали козаки і польські загони, татари та ттурки. Як і мій рідний Кам'янець, з 1672 по 1699рр. Могилев належав Оттоманській Порті.

В кінці XVIII ст. Могилев був одним з найбільших Подільських міст. Коли місто разом з Поділлям відійшло до Росій (1795), воно ще якийсь час належало своїм власникам Потоцьким, а потім уряд викупив його у магнатів за 587 220 карбованці. Станом на 1864р. тут проживало 10 337 жителів.

Станом на 1 січня 1896р. тут вже було 32 443 мешканця, з них 17 032 - іудеїв, 10 120 православних, 502 вірмено-католиків, 4 013 римо-католиків, 613 протестантів та 133 жителя з більш екзотичними віруваннями.

В місті тоді проживав 221 дворянин. Від колишньої шляхти залишилося кілька ошатних будиночків кінця ХІХ = початку ХХ ст. Самий симпатичний з них знаходиться у дворі центрального вузлу зв'язку і відомий як "будинок поштмейстера".

Шкода, але від такого багатонаціонального населення з цілим букетом вірувань до нашого часу залишилися лише православні церкви. Величезний костел зберігся лише на старих фотографіях, де поділися синагога і 17 молитвенних домів - не знаю.

Зараз всі церкви знову діючі. До храму, здається, Олександра Невського (кінець ХІХ ст.), який розташований на шляху на Ямпіль, ми не добралися, а от всі інші церкви бачили.

Мені особисто найбільше сподобалася дерев'яна церква св. Парасеви. Знайти її не так і просто. Вуличка, обмежена з одного боку залізничними путями, а з іншого - міською (чи районною? Принаймні великою) лікарнею, зробить кілька відгалужень вліво. Нам потрібне друге від лікарні - вул Демьяна Бідного. Повз квартали хатинок пробираємося до храму, чиї золоті хрести на яскраво-зелених верхах видно вже здалеку. Це ж треба було ТАК помалювати церкву...

Зведена вона на місці більш старої святині в 1775 р. Дзвіниця - ровесниця церкви. Cам храм хрестовий у плані з короткими бічними раменами, має три глави. Кілька прибудов з'явилися вже на початку ХХ ст. Церква оточена підашшям на фігурних кронштейнах. Зруби перекриті барочними верхами на високих восьмериках з двома заломами. Поєднання хрестового типу храму з тризрубним - нечасте явище в подільській архітектурі. Центральний зруб відділено від бабинця лучковою аркадою.

На жаль, побачити масляний живопис початку ХХ ст., який зберігся на стінах, не вдалося: на подвір'ї все більшало тіточок з навколишніх господ, які зиркали на мій фотик без будь-якого пієтету - і навіть навпаки.

Дзвіниця стоїть на північний захід від церкви, вона теж зелена, квадратна в плані, чотириярусна. Перший ярус - з цегли, це характерно для подільських храмів. Всі інші яруси - дерев'яні і каркасні.

Знаєте, чим Могилев схожий на Москву? Вони обидва на "М" починаються - і обидва мають Красну площу. Тіки могилівська - маленька і взагалі якийсь сквер. Але на ній знаходиться Миколаївський собор (1754). Його зведено з цегли, він тринавний, триапсидний та двохстовбний, має три глави (з них дві бічні - декоративні). В 1885р. собор значно розбудовано і збільшено. За радянщини тут був краєзнавчий музей, зараз храм діючий. З західного боку збереглися сліди замурованих дверей з 1754р.

Ну і нарешті, Георгіївська (грецька) церква поруч з будинком Потоцьких. І вона, і дзвіниця зведені в 1808-1819рр. за проектом архітектора І.Фрейвальда. Масляний живопис кінця ХІХ ст. в інтер'єрах я бачила.

По мосту летять бабки з тачками - а рибакам то все до дупи.

В Миколаївському соборі. В Георгіївській церкві. Таблиця на стіні Геогріївської церкви. Будинок з 1909р. По мосту летять бабки з тачками - а рибакам то все до дупи. І правильно!

Ніде більше я не бачила пам'ятник Руху і його діям.

Просто реклама, ага. Два місця єврейської пам'яті. Ніде більше я не бачила пам'ятник Руху і його діям. Миколаївський собор. Церква Параскеви