Седлецький Оссуарій (вчимо слово: оссуаріями називаються не лише глиняні чи там кам'яні посудини, в яких зороастрійці зберігали кості померлих, а й приміщення, в яких ці кістки зібрані докупи) - так от, Седлецький оссуарій, він же Костниця, - місце для туристів культове. Часом навіть здається, що добра чверть візитерів до Чехії їде сюди саме заради цього художнього зібрання кісток.

Всі екскурсоводи з півгодини готують групи (які переважно складаються з молодих жінок) до цієї події - мовляв, ви не бійтеся, стане погано - вийдете, але хоч раз в житті таке побачити варто. Жінки охають і ахають, кажуть, що нізащо туди не відправляться - а потім так рішуче біжуть до наповненого кістками підвалу, неначе повернулися в рідну хату. І не виходить дихати ніхто.

Ну бо справді не страшно - раз, дуже естетично - два. Для скульптур і декору приміщень використовують камінь, мармур, дерево - а можна, виявляється, ще й кістки.

Близько 1400 р. в центрі кладовища звели готичний храм зі склепінчастим верхнім ярусом та нижньою каплицею, яку можна було використовувати як оссуарій для захоронених в загальних могилах - та й не лише для них. Цвинтарю потрібні були місця, а де ж їх взяти? От і...

За легендою, з 1511 р. скелети викопував з землі та переносив до каплиці напівсліпий монах-цистеріанець.

Між 1703 та 1710 рр. каплицю перебудували в барочному стилі за проектом чеського архітектора Яна Сантана Айхеля (Jan Santini Aichel).

В 1870 р. різчик по дереву Франтішек Рінт (František Rint) на прохання сімейства Шварценбергів привів кості до порядку, склавши їх в чотири піраміди в кутках оссуарія, а також виготовивши з них прикраси та люстру, яка складається з всіх кісток, які є в людському тілі. З кісток були зроблені й герб Шварценбергів та підпис Майстра Рінта неподалік від входу.

В 1970 р. про костницю було знято 10-хвилинний документальний фільм (режисер Ян Шванкмайєр) - та уряд не дозволив випустити його на екран. Тут також відбувається дія роману "Чорний ангел" Джона Конноллі.