Про Кокоржин в мережі достатньо інформації - було б бажання шукати. Тому писати довго не буду. І фотографій багато показувати не збираюся теж. Це і так супер-популярне туристське місце. Недарма.

Отже. З села Кокоржин прямуємо спочатку полями, а потім найгарнішим лісом світу - прогулянка займе не більше півгодини і розтягнеться лише на 3 км. Регулярного сполучення з замком немає, хоча асфальтована дорога - ось вона, по ній часом гуркотять вантажівки і кудись летять на серпантинах лісистих лабіринтів приватні авто. До речі, з листопада по квітень замок зачинений, а ще по місяцю до цього терміну працює лише у вихідні дні. Це не повинно нікого зупиняти: навіть без замкових інтер'єрів, які місцеві наречені дуже часто обирають як антураж своїх весільних церемоній, вам буде чим захопитися.

Певний час мас-медійним простором гуляла інформація, що замок збираються закрити для туристів взагалі - твердиню повернули дев'яти нащадкам празького підприємця Вацлава Шпачека, який купив фортецю в 1894 р. і реконструював її. Шпачек нещодавно отримав доврянство і сподівався таким чином увійти в історію. 16 років ця проблема  не мала вирішення. Спадкоємці, серед яких був і староста села Добржень, звернулися до суду з метою встановлення майнових прав на частину лісу, в якому знаходиться Кокоржинський форпост. В 2001 р. град Кокоржин було оголошено Національною пам'яткою культури. Нащадки Шпачека вбачали в цьому хитрий маневр - таким чином, на їхню думку, держава намагалася втримати замок в своїх руках. Нарешті в 2006 р. суд Мельника передав град нащадкам колишнього власника. Ті - на радостях? - оголосили, що не збираються паскудити це чудове місце ані готелем, ані площадками для гольфу.

В кінці 30-річної війни за наказом імператора град потрапив у список об'єктів, які не підлягають реставрації - на той випадок, щоб потім ним не заволоділи хитрі вороги. Твердиня перетворювалася на мальовничу руїну, яку малювали пейзажисти І.Навратил та А.Манес.

Син вже згаданого підприємця В.Шпачека (Václav Špaček) Ян на початку ХХ ст. реставрує град за проектом архітектора Є.Сохора, який постарався повернути місцю його автентичний вигляд, не дивлячись на моду на романтизацію руїн. Все одно вийшло дуже мальовничо.

Біля замку було влаштовано тенісні корти, запрацювала туристична махіна - Кокоржин неначе створений для туристики. А далі - Перша світова...

Замок трохи нагадує корабель - як наша Сидорівська твердиня. Тут дві головні домінанти: циліндрична башта з оглядовим майданчиком та палац, перекритий вальмовою покрівлею. В його приміщеннях облаштовано псевдо-історичні інтер'єри.

Біля підніжжя малої башти в 1915 р. поставили пам'ятник дружині Шпачека. По периметру оборонних стін йде галерея. Звідти види мають бути запаморочливі - бо знизу світлини навіть сотої долі краси місця не передають. Якийсь Кокоржин нефотогенічний.

Неподалік граду знаходяться Махова скеля та Кокоржинський рудник. А до Праги всього 45 км! І Мельник під боком. Варто побувати. Чесне слово:).