Грізне диво на 90-метровій скелі було зведено родом Хохенфельсів ще у ХІІ ст. і свого часу займало важливу стратегічну позицію: бо Рейн змінює напрямок, пам'ятаєте? "Свій час" тривав вкрай недовго, бо документи свідчать: у 1286 р. первісний замок Файтзбург знищило військо короля Священної Римської імперії Рудольфа І Габзбурга. Стратегічне місце пусте не буває: у 1316-1317 рр. на місці свого попередника виникає нерегулярний у плані (під рельєф підлаштовувались) готичний замок, ядро котрого збереглося дотепер. В 1330 р. твердиню вперше розширили і реконструювали. І знову якось не все гаразд: 1344 р. замок вже почав занепадати. Швидко у них там все якось... Стратегічне значення пішло лісом. Бінгенським.
За Середньовіччя фортечні розвалини належали архієпископам Майнца. У власниках Райнштайну побували серед інших архієпископів такі: граф Маттіас фон Бухлек (1323), Куно фон Фалькенштайн (1348), Дітер фон Ізенбург (1459).
В стані розкішної і трішки моторошної руїни Райнштайн дожив до епохи романтизму, де прийшовся якраз по моді. В 1816 р. цей кавалок Рейну дістається Прусії. 27-річний пруський герцог Фрідріх (1794-1863), племінник пруського короля Фрідріха Вільгельма ІІІ і королеви Луїзи, 31 березня 1823 р. купив розвалину і взявся перебудовувати на свій, виплеканий модою на романтизм, смак. Саме принц назвав замок Райнштайном (Рейнським каменем, Рейнським укріпленням) – через р-р-р-романтичне розташування над річкою. Реконструкція тривала з 1825 по 1829 рр., керував процесом спочатку відомий «замкобудівничий» Клод Лассо (Claudius Lassaulx), в 1827 р. він передав бразди правління своєму учневі Вільгельму Куну (Wilhelm Kuhn). Це була одна з перших перебудов замків на вимогу тогочасної моди - пізніше ця пошесть перекинеться з рейну далі - і аж до наших теренів.
З того часу замок став улюбленою резиденцією герцога Фрідріха. На скелю над Рейном у гості до герцога приїздило чимало венценосних осіб тогочасної Європи. Скажімо, тут бувала англійська королева Вікторія та російська імператриця Олександра Федорівна. За смаком герцога вісбаденський будівничий Ф.Хоффман в 1842 р. створив проект каплиці-усипальні поблизу фортеці. Вже за два роки з’явилася нео-готична каплиця – в міру розкішна, в міру поховально-сумна.
В 1863 р. Фрідріх помирає. Замок відходить до його сина Георга. В 1902 р. пруський герцог Георг, брат німецького імператора Вільгельма ІІ, успадковує Райнштайн. Його вдова, герцогиня Ірен, отримає замок у володіння у 1929 р. В 1953 р. – нова господиня твердині, остання з німецької аристократії: герцогиня Барбара Мекленбурзька.
З 1975 р. і до нашого часу Райнштайн є приватною власністю родини Хехер (Hecher). Хехери відразу взялися за реставрацію шляхетної власності (вона тривала майже 30 років). Відновлені, скажімо, вітражі XIV-XVII ст. Хоча це і приватна власність, туристів у замок пускають (за якісь 4 євро чи що), дають флаєра-листівки англійською мовою, більше того - можна орендувати помешкання у башті і відчути себе нібелунгом. Плюс тут працює ресторан, а у каплиці відбуваються вінчання. У квітні-травні та вересні-жовтні проводяться спеціальні - романтичні, ага - нічні екскурсії замком.
Інтер'єри екстер'єрам у Райнштайні не пара. Ну або не зовсім пара: зовні це типу-суворе Середньовіччя, а всередині - герцогський мисливський палац родом з ХІХ ст. Мисливські трофеї, зброя, меблі епохи Романтизму і так далі.
Біля замку є навіть крихітний паркінг для тих, хто прибув сюди на автівках.
